Ухвала суду № 61359329, 13.09.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 333/4844/14 Головуючий у 1 інстанції: Боровікова А.І.

Провадження № 22-ц/778/2997/16 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«13» вересня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Мельник З.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Людмила Сергіївна, про визнання правочину (договору дарування квартири), вчиненого під впливом помилки, недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнила, до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л.С., про визнання правочину (договору дарування квартири), вчиненого під впливом помилки, недійсним.

В обґрунтування позовних вимог остаточно зазначила, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, яка знаходилась в її користуванні та в користуванні її чоловіка - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р.

Спільних дітей у неї з чоловіком не було. У зв'язку із похилим віком та у зв'язку із тим, що вона та її чоловік страждали на різні захворювання, часто звертались за медичною допомогою у поліклініку за місцем проживання - в поліклініку ДП «Радіоприлад», їм було закріплено медичну сестру цієї поліклініки - ОСОБА_3 - відповідача по справі.

Оскільки здійснювати догляд за нею було нікому, з метою зацікавлення ОСОБА_3 у кращому медичному обслуговуванні, вона запропонувала ОСОБА_7 стати її опікуном і оформити відповідний договір. Наміру дарувати за свого життя квартиру сторонній особі у неї не було.

У липні 2010 року син ОСОБА_3 відвіз її та відповідача до приватного нотаріуса Масловець Л.С. для укладання договору опіки. Підписуючи запропонований текст договору вона виходила з того, що обов'язки виникнуть не тільки у неї, але й у відповідача (догляд, прибирання у квартирі, приготування їжі, купівля ліків, тощо). Після підписання договору другого екземпляру чи його копії їй не було надано.

Після цього ОСОБА_3 перестала допомагати їй з чоловіком та відвідувати їх.

Її внутрішня воля не була спрямована на безоплатне відчуження квартири іншій особі. Іншого житла, ніж спірна квартира у неї немає, в цій квартирі вона постійне проживає, ніколи не залишала її, здійснювала всі комунальні платежі по цій квартирі і витрати на її обслуговування та утримання, має похилий вік, поганий стан здоров'я, потребує допомоги фізичної та матеріальної.

На підставі зазначеного просила поновити строк позовної давності для звернення до суду, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 23.07.2010 р. між нею та ОСОБА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізькою міського нотаріального округу Масловець Л.С, р. № 4020, скасувати державну реєстрацію права власності зазначеної квартири на ім'я ОСОБА_3 та поновити за нею реєстрацію права власності на квартиру.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладений 23.07.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л.С., зареєстрований в реєстрі № 4020.

Вирішено сторони повернути в первісний стан.

Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_3 та поновлено державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого орендним підприємством Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації №26778286 від 21.07.2010р. ОСОБА_4 належала на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_3.

23.07.2010 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського округу Масловець Л.С. р. № 4020 подарувала квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_3

Як вбачається з тексту оспорюваного договору дарування, він не був прочитаний позивачем ОСОБА_4, примірник договору їй не надавався.

Судом також встановлено та не спростовано сторонами, що на час укладання спірного договору у 2010 році ОСОБА_4 була особою похилого віку (1938 р.н.).

ОСОБА_4 постійно мешкає у квартирі АДРЕСА_4, до 13 листопада 2015 року (до дня смерті) в спірній квартирі також мешкав ОСОБА_6 - чоловік позивача (1937 року народження), що підтверджується довідкою центру обслуговування абонентів №11 від 29.03.2016 року № 564. Позивач страждає на хронічні захворювання, її покійний чоловік також страждав на хронічні захворювання (хронична ішемічна хвороба серця). Дітей у ОСОБА_4 немає.

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції 13 листопада 2015 року, зареєстрована смерть ОСОБА_6, актовий запис №7844.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", убачається, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року у справі №6-69цс14, та від 11 листопада 2015 року у справі №6-1124цс15, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

Таким чином, лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Суд першої інстанції правильно врахував факт наявності у позивача спірного житла як єдиного, продовження позивачем проживати у спірній квартирі після укладення договору дарування.

Суд надав оцінку поясненням свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ОСОБА_11, які поясняли, що відповідач здійснювала догляд за позивачем, ОСОБА_4 ніколи не мала наміру дарувати свою квартиру. Укладаючи договір, ОСОБА_4 бажала, щоб набувачка її квартири здійснювала за нею догляд та надавала їй допомогу по господарству.

Критично поставившись до пояснень свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які є сусідами ОСОБА_3, суд правильно зазначив, що вказані свідки ніколи не спілкувались з позивачкою ОСОБА_4 та не могли знати про її наміри під час укладання договору з ОСОБА_3

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність волевиявлення на безоплатну передачу квартири .

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів домовленості сторін або порядку надання відповідачем позивачу матеріального утримання а також про те, що на момент укладання спірного договору отримувала пенсію більшою ніж пенсія відповідача та мала заощадження, колегія суддів вважає неприйнятними з наступних підстав.

Статтею 744 ЦК України визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено поняття належності та допустимості доказів.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження зазначених відповідачем обставин щодо матеріального стану сторін.

Крім того, як зазначала позивач як в суді першої так і в суді апеляційній інстанції, вона потребувала та розраховувала саме на забезпечення відповідачем догляду а не матеріального утримання.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідач сплачувала житлово-комунальні послуги, оскільки матеріали справи містять лише квитанції про оплату трьох платежів у 2016 році (а.с.201-203), тоді як позивачем надавались квитанції про оплату житлово-комунальних послуг за весь період, починаючи з дати укладання договору, які були оглянуті в суді апеляційної інстанції. До того ж, факт оплати ОСОБА_4 житлово-комунальних послуг не заперечується відповідачем в апеляційній скарзі.

Довід апеляційної скарги про те, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07.11.2013 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Людмила Сергіївна, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування, позивачу вже було відмовлено в задоволенні позову, колегія суддів вважає неприйнятним, оскільки, обставини, на які ОСОБА_6 посилалась, звертаючись до суду з позовом про визнання договору, який вчинено під впливом помилки недійсним, не були предметом розгляду суду першої справи. Залишаючи без змін рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07.11.2013 р., колегія суддів в ухвалі від 13 лютого 2014 року зазначила, що наявність умислу в діях відповідачки, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, проте позивачем таких доказів суду надано не було, а вимог про визнання договору недійсним з тих підстав, що він укладений під впливом помилки(ст.229ЦК України), позивачем не заявлялось (а.с.32).

При цьому колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту ч. 2 ст. 717 ЦК України договір, який встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної вигоди, тоді як п.9 спірного Договором дарування встановлений сервітут, за яким ОСОБА_4 та ОСОБА_15 мають право довічного користування цією квартирою, тобто встановлений обов'язок обдарованого вчинити певні дії, а саме: надати в довічне в користування дарувальника відчужувану квартиру.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи скарги про те, що звернення позивача ОСОБА_4 до суду з приводу визнання недійсним договору дарування, укладеного між сторонами 03 липня 2010 року лише 13 червня 2014 року свідчило про сплив строку позовної давності, що в силу ч.4 ст. 267 ЦК України було підставою для відмови у позові, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами, про порушене право позивачу стало достеменно відомо в 2012 році, після отримання Довідки нотаріуса №419/01-16 (а.с.9).

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

За таких обставин колегія вважає, що ухвалене в справі судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: