Ухвала суду № 61353916, 13.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/986/16 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Сорочка Є.О., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

представника позивача - Буряка О.І.,

представника відповідача - Качанка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимоги і рішення, за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року,

У с т а н о в и в:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» звернулося у суд із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, в якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2016 року №Ю-0000471303 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 4 375 965,43 грн, а також рішення заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області Марухленка О.І. про застосування штрафних санкцій від 11 травня 2016 року №0000481303 в розмірі 1 302 943,44 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Задовольняючи позов та скасовуючи оспорювані вимогу й рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність та неправомірність виявлених відповідачем в ході перевірки позивача порушень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» при застосування понижуючого коефіцієнту до нарахування єдиного внеску, в тому числі при виправленні помилок у звітності, яке пов'язане із таким застосуванням.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що в період з 25 грудня 2015 року по 08 лютого 2016 року Головним управлінням ДФС у Чернігівській області проведено планову виїзну перевірку Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 30 вересня 2015 року, за підсумками якої складено акт від 15 лютого 2016 року №29/22/31333767 та виявлено, зокрема, порушення пункту 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) в загальному розмірі на 4 375 965,43 грн.

Зі змісту цього акту слідує, що під час податкової перевірки відповідачем виявлено заниження позивачем єдиного внеску, який підлягає нарахуванню та сплаті платником із заробітних плат осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), за звітні періоди: липень (сума заниження: 572 299,66 грн), серпень (сума заниження: 2 992 890,38 грн), на та вересень 2015 року (сума заниження: 751 798,84 грн).

Підставою для висновків про викладені факти заниження є заперечення контролюючим органом права позивача на застосування передбаченого пунктом 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» понижуючого коефіцієнту до обчисленого розміру єдиного внеску за період із березня по вересень 2015 року, а також права останнього на виправлення у звіті про нарахування єдиного внеску за серпень 2015 року помилок, які проявились у незастосуванні понижуючого коефіцієнту, у попередніх звітних періодах.

Заперечення права позивача на застосування згаданого понижуючого коефіцієнту обґрунтовуються контролюючим органом тим, що в спірний період позивач проводив працівникам виплати, які є меншими, ніж розмір мінімальної заробітної плати у відповідному місяці, й згідно передостаннього абзацу частини п'ятої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» здійснював донарахування єдиного внеску до рівня мінімальної заробітної плати. Зазначені обставини відповідач уважає такими, що виключають право страхувальника на застосування понижуючого коефіцієнту.

Обґрунтування відповідача щодо заперечення права страхувальника на виправлення у звіті про нарахування єдиного внеску помилок, які проявились у незастосуванні понижуючого коефіцієнту у попередніх звітних періодах, зводяться до того, що обчислення єдиного внеску здійснюється щомісяця на підставі бухгалтерських та інших документів, і що законодавством не передбачений перерахунок єдиного внеску за минулий період з метою застосування понижуючого коефіцієнту.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, виходячи із викладених міркувань, 11 травня 2016 року відповідачем прийнято адресовану позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від №Ю-0000471303 на суму 4 375 965,43 грн, а також рішення №0000481303, яким, унаслідок донарахування вказаної суми, застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 1 302 943,44 грн.

Не погоджуючись із такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірних вимоги та рішення, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до пункту 1 статті 4 цього Закону позивач, як роботодавець, є платником єдиного внеску, а в силу правил, установлених пунктами 1, 2, 4, 12 пункту частини другої статті 6 Закону, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Згідно положень пункту 8 статті 9 цього Закону платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Статтею 7 цього Закону визначено базу нарахування єдиного внеску.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї норми для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Положеннями статті 8 цього Закону передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності.

Таким чином, платники єдиного внеску, до яких відноситься позивач, зобов'язані щомісячно подавати звіти про нараховані суми такого внеску, а також сплачувати його не пізніше 20 числа наступного місяця. При цьому, розмір єдиного внеску, що підлягає нарахуванню та сплаті платником - роботодавцем, обчислюється виходячи із фактично нарахованої працівникам заробітної плати, а також класу професійного ризику виробництва.

Господарська діяльність позивача відноситься до класу професійного ризику виробництва - 22, відповідно до якого розмір єдиного внеску становить 37,19%.

Із 13 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02 березня 2015 року N 219-VIII.

Цим Законом доповнено розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» пунктом 9-5, яким, з метою зменшення навантаження на фонд оплати праці, передбачено можливість застосування понижуючого коефіцієнту при обчисленні розміру єдиного внеску.

Так, цією нормою встановлено, що по 31 грудня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами розмір єдиного внеску, встановлений частиною п'ятою та абзацом другим частини шостої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому, третьому, четвертому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, застосовується з понижуючим коефіцієнтом (далі - коефіцієнт), якщо платником виконуються одночасно такі умови:

а) база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу в звітному місяці збільшилась на 20 і більше відсотків порівняно з середньомісячною базою нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік в розрахунку на одну застраховану особу;

б) після застосування коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу в звітному місяці складе не менше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік;

в) кількість застрахованих осіб у звітному місяці, яким нараховані виплати, не перевищує 200 відсотків середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 рік. Ця умова не застосовується до платників єдиного внеску, визначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону.

Зазначеною нормою також визначено формулу розрахунку понижуючого коефіцієнту, його розмір та обов'язок платника зазначити про його застосування у звіті.

Отже, якщо платником єдиного внеску одночасно дотримано перелічених вище трьох умов (окрім платників до яких не застосовується третя умова), такий платник має право застосовувати визначений вищевказаною нормою понижуючий коефіцієнт.

Колегія суддів відзначає, що будь-яких інших умов для застосування понижуючого коефіцієнта законодавством не передбачено.

Із пояснень позивача та змісту бухгалтерської довідки №10 від 01 червня 2016 року слідує, що в спірний період (березень - вересень 2015 року), позивачем дотримано вищевказаних умов, передбачених пунктом 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме: база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу в указані звітні місяці збільшилась на 20 і більше відсотків порівняно з середньомісячною базою нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік в розрахунку на одну застраховану особу; після застосування коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу в звітних місяцях склав не менше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік; кількість застрахованих осіб у звітних місяцях, яким нараховані виплати, не перевищувала 200 відсотків середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 рік.

Зазначені обставини не заперечувались відповідачем ані під час податкової перевірки, ані при розгляді справи судом.

Відтак, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02 березня 2015 року № 219-VIII позивач набув право на застосування понижуючого коефіцієнту до розміру єдиного внеску.

Матеріали справи свідчать про те, що в спірний період позивачем подано до контролюючого органу звітність про нарахування єдиного внеску. Звіти за березень - червень 2015 року подані без застосування понижуючого коефіцієнта. Проте, при нарахуванні та обчисленні єдиного внеску за липень та вересень 2015 року позивачем вказаний коефіцієнт було застосовано. У той же час, в звіті за серпень 2015 року позивачем відкориговано показники єдиного внеску, що підлягає сплаті, шляхом його зменшення на суму з урахуванням застосування понижуючого коефіцієнту за березень, квітень, травень та червень 2015 року, у зв'язку із тим, що в попередніх звітах, про застосування понижуючого коефіцієнта помилково не вказано.

Таким чином, позивачем було реалізовано передбачене законом право на зменшення навантаження на фонд оплати праці шляхом застосування понижуючого коефіцієнту до розміру належного до слати єдиного внеску.

Стосовно правових підстав виправлення виявлених помилок у попередній звітності, колегія суддів зазначає, що таке право передбачене розділом V Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, та рядками 6 та 7 таблиці 1 звіту про нарахування єдиного внеску. При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, жодною нормою законодавства не встановлено заборони застосування понижуючого коефіцієнту за минулі періоди, у разі його помилкового незастосування в таких періодах, шляхом виправлення помилки при поданні наступної звітності.

Позбавлення платника, який відповідає усім передбаченим законом умовам, права на застування понижуючого коефіцієнту, становило б надмірне втручання в його інтереси і не відповідало б необхідності дотримання справедливого балансу між передбаченим законом правом та державними інтересами в частині адміністрування єдиного внеску.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що в межах спірних правовідносин позивачем не порушено приписів статей 4, 8, пункту 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Посилання податкової інспекції на те, що в спірний період позивач проводив працівникам виплати, які є меншими, ніж розмір мінімальної заробітної плати і здійснював донарахування єдиного внеску до її рівня, що, на переконання суб'єкта владних повноважень, виключає право страхувальника на застосування понижуючого коефіцієнту, колегія суддів відхиляє. Позаяк такі твердження не ґрунтуються на нормах закону.

Так, пункт 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» містить виключний перелік умов - обставин, за яких не дозволяється застосування понижуючого коефіцієнту, і проведення працівникам виплат заробітку, які є меншими, ніж розмір мінімальної заробітної плати, а також здійснення відповідно до передостаннього абзацу частини п'ятої статті 8 цього Закону донарахувань єдиного внеску до рівня мінімальної заробітної плати не відноситься до вищевказаних обставин.

Колегія суддів зазначає, що правилами вказаного абзацу частини п'ятої статті 8 Закону встановлено, що у разі якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

Тобто, вищевказана норма зобов'язує роботодавця при виплаті заробітної плати працівнику, розмір якої не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, сплатити нарахований єдиний внесок виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за відповідний місяць.

Ураховуючи викладене, донараховані відповідно до приведеної норми суми коштів (різниця між мінімальною та фактичною заробітної платою) не відносяться до заробітної плати, а тому не можуть бути враховані при застосуванні понижуючого коефіцієнта. Натомість, при обчисленні розміру єдиного внеску на суми вказаних донарахувань застосовується його звичайна ставка. Однак, проведення таких донарахувань у жодному разі не позбавляє платника права на застосування понижуючого коефіцієнту до фактично нарахованих сум заробітної плати.

Як стверджує позивач, встановлено судом та не заперечується відповідачем, при нарахуванні єдиного внеску за спірний період, здійснені позивачем суми донарахування до мінімальної заробітної плати оподатковані ним за основною ставкою - 37,19%. І ці донарахування не включені до розрахунку розміру понижуючого коефіцієнта.

Відтак, позивачем не було занижено розмір єдиного внеску при застосуванні понижуючого коефіцієнту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що висновок про право роботодавця на застосування понижуючого коефіцієнту до нарахованої заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або нарахованої винагороди за цивільно-правовими договорами незалежно від здійснення донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати відповідає, зокрема, позиції, висловленій Комітетом Верховної Ради України з питань податкової та митної політики в роз'ясненні щодо застосування положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (лист від 10.11.2015 № 04-27/10-1785).

Наведене свідчить на користь висновку, що в спірних правовідносинах контролюючим органом фактично створено додаткову умову для застосування платником єдиного внеску понижуючого коефіцієнту, яка не передбачена положеннями пункту 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

За таких обставин, судова колегія констатує, що висновок відповідача про порушення позивачем норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на підставі якого прийнято оскаржувані вимога та рішення, не ґрунтується на нормах цього Закону, є необґрунтованим та непропорційним.

Відтак, спірна поведінка контролюючого органу порушує приписи частини другої статті 19 Конституції України, права та інтереси позивача, що свідчить про безпідставність нарахованих йому грошових зобов'язань, застосування санкцій та про протиправність спірних рішень.

Отже, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що наявні підстави для задоволення позову, визнання протиправними та скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2016 року №Ю-0000471303 та рішення заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області Марухленка О.І. про застосування штрафних санкцій від 11 травня 2016 року №0000481303.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Отже, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін, на підставі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.

Керуючись ст.ст. 88, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя Є. О. Сорочко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 16 вересня 2016 року).

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Сорочко Є.О.

Шелест С.Б.