Ухвала суду № 61351622, 15.09.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/25305/13-ц Провадження № 22-ц/772/2786/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Колоса С.С., Жданкіна В.В.

за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_2 Аваль" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2015 року, -

встановила:

У жовтні 2013 року позивач ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 10.08.2005 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 Аваль», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №014/035-43/30499, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_3 кредит в сумі 30000,00 доларів США, строком на 240 місяців, з кінцевим погашенням до 09.08.2025 року.

На забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором цього ж дня 10.08.2005 р. між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме чотирикімнатну квартиру №154, площею 79,0 кв.м., по вул. Баженова, 32 в м. Вінниці.

З травня 2012 року відповідач ОСОБА_3 умови кредитного договору належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 02 вересня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 39333,95 доларів США, що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 25192,16 дол. США; відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 5252,55 дол. США; пені у розмірі 8889,24 дол. США

Враховуючи зазначене, позивач просив суд ухвалити рішення, яким у рахунок погашення вказаної заборгованості у сумі 39333,95 доларів США, що станом на 02.09.2013 року еквівалентно 314396,26 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки чотирикімнатну квартиру №154, площею 79,0 кв.м., по вул. Баженова, 32 в м. Вінниці.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2015 року (т. 2 а.с. 94-95) позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» задоволено.

Для погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №014/035-43/30499 від 10.08.2005 р. в розмірі 39333,95 дол. США (станом на 02.09.2013 р. еквівалентно 314396,26 грн.) звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 10.08.2005 р., укладеним між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" і ОСОБА_3, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованим в реєстрі № 2174, а саме - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 79,0 кв. м, житловою площею 49,9 кв. м, що належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 10.08.2005 р. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстром № 2165, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 10.08.2005 р. за № 764210, зареєстрованого в КП "ВООБТІ" 14.09.2005 р. за реєстровим № 239/21077, книга № 247, на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль», встановивши початкову ціну реалізації предмету іпотеки в розмірі, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності (незалежним експертом), на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу на прилюдних торгах.

Також судом вирішено питання про розподіл судових витрат

В апеляційній скарзі відповідач у справі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_3 свою апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» - ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просила рішення залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін у справі, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобовязаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобовязана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам Закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Так зокрема, судом встановлено, що 10 серпня 2005 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 Аваль», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 014/035-43/30499, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_3 кредит в сумі 30000,00 доларів США, строком до 09 серпня 2025 року.

З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором цього ж дня 10.08.2005 р. між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме чотирикімнатну квартиру №154, площею 79,0 кв.м., по вул. Баженова, 32 в м. Вінниці.

З травня 2012 року відповідач ОСОБА_3 умови кредитного договору належним чином не виконує та станом на 02 вересня 2013 року заборгованість за кредитним договором становить 39333,95 доларів США.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із наявності між сторонами спірних правовідносин, які відносяться до договірних зобовязань, зокрема кредиту, застави (іпотеки) та встановив, що права позивача порушені відповідачем, а тому підлягають захисту.

При цьому судом не були взяті до уваги з підстав їх недоведеності пояснення відповідача щодо отримання ним кредиту у сумі 15000 доларів США, а не 30000 доларів США.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, згідно ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів (ст. 1050 ч. 2 ЦК України).

Забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (штрафу, пені) регулюється ст. ст. 549-552 ЦК України.

Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Застава (визначення, наслідки порушення, права і обовязки) регулюється ст.ст. 572-593 ЦК України і Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання (ст. 589 ч. 2 ЦК України).

Згідно зі ст. 575 ч. 1 ЦК України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання, іпотекодержатель вправі задовільнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як вбачається з матеріалів справи відповідач ОСОБА_3 суму заборгованості за даним кредитним договором на даний час в судовому порядку не оспорює, а тільки не погоджується з нею.

Згідно ж положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 про те, що ним було отримано в у позивача ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» кошти в сумі 15000 дол. США, а не 30000 дол. США. З даним твердженнями також правильно не погодився і суд першої інстанції. Адже, як вбачається зі змісту укладеного між сторонами у справі кредитного договору, кредитор надає позичальнику кредит у виді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 30000,00 дол. США (а.с. 6-7 т. 1), графік погашення кредиту, який підписаний сторонами, складався на погашення суми 30000,00 дол. США (а.с. 21-23, 25-27 т. 1). Крім цього, 30.07.2013 року позивачем надсилалась відповідачу письмова вимога про усунення порушення за кредитним договором, яку відповідач ОСОБА_3 отримав 30.07.2013 року, виходячи з суми кредиту 30000,00 дол. США (а.с. 28 т. 1).

Також колегія суддів враховує і те, що у даній справі ОСОБА_3 звертався до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» про визнання частково недійсним кредитний договір №014/035-43/30499 від 10.08.2005 р., а саме в частині змін, які були внесені п. 3 додаткової угоди №4 від 12.01.2011 р. (а.с. 44-45 т. 1). Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.09.2014 р. даний зустрічний позов ОСОБА_3 залишено без розгляду (а.с. 185 т. 1). При цьому, колегія суддів звертає увагу на те. Що у даному зустрічному позові ОСОБА_3 жодним словом не заперечував отриману ним суму кредиту в розмірі 30000,00 дол. США, зокрема після отримання ним вимоги банку про усунення порушення за кредитним договором.

Судом першої інстанції правильно дана оцінка поясненням судового експерта ОСОБА_6, який суду пояснив, що для проведення експертизи йому було надано банківську виписку по особовому рахунку ОСОБА_3 №2620.2.54064, про яку йдеться в експертизі, після проведення експертизи він її разом з іншими документами повернув до суду. Заборгованість за кредитним договором ним нарахована, виходячи з суми кредиту 15000,00 дол. США, оскільки заяви на видачу готівки на суму 15000,00 дол. США від 10.08.2005 р. (перший транш кредиту) йому для проведення експертизи надано не було.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями ОСОБА_3 як на підставу відмови в позові відсутність його заяви на видачу готівки на іншу частину кредиту в розмірі 15000 доларів США. Адже заява на видачу готівки відноситься до касових документів за допомогою яких оформляються операції з готівкою. Відповідно ст. 303 переліку документів, що утворюються у діяльності НБУ та банків України із зазначенням строків зберігання, затвердженого Постановою НБУ № 6901 від 08.12.2004 року, строк зберігання касових документів становить пять років.

За таких обставин колегія суддів переконана, що доводи апеляційної скарги, що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим місцевим судом по справі справедливим рішенням та його суб'єктивної переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що посилання скаржника на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Закону та матеріалам справи, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_7

Судді : /підпис/ ОСОБА_8

/підпис/ ОСОБА_9

Згідно з оригіналом: