Рішення № 61351619, 15.09.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 134/191/16-ц Провадження № 22-ц/772/2056/2016Головуючий в суді першої інстанції Зарічанський В. Г.Категорія 56 Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Денишенко Т.О., Колоса С.С.,

за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2016 року, -

встановила:

У січні 2016 року позивач ТОВ «Комплекс Агромарс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником. Просив ухвалити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 21540 грн. 67 коп. та понесені позивачем судові витрати в сумі 1378 грн.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2016 року позов ТОВ «Комплекс Агромарс» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Комплекс Агромарс» суму завданих збитків у розмірі 15139 грн. 70 коп., а також 964 грн. 60 коп. витрат по оплаті судового збору.

В апеляційній скарзі позивач у справі ТОВ «Комплекс Агромарс» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, а також стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати по оплаті апеляційної скарги. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

В судовому засіданні в суду апеляційної інстанції представник скаржника - позивача у справі ТОВ «Комплекс Агромарс» - Антоненко Н.В. апеляційну скаргу повністю підтримала та просила її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Відповідач ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не з'явився, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у його відсутність.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача у справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду до зміни, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом встановлено, що 08.11.2007 року згідно з наказом № 262 к-п ОСОБА_2 був прийнятий на роботу в ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду робітника бригади по миттю пташників цеху з підготовки пташників бройлерного виробництва.

Наказом № 354 КА/ к-п-д від 01.09.2014 року відповідача ОСОБА_2 01.09.2014 року було переведено робітником по підготовці пташників бригади по розкиданню вапна та підстилки цього ж цеху.

Згідно Наказу № 491 КА/ к-п-д від 10.12.2014 року відповідача ОСОБА_2 10.12.2014 року переведено підмінним водієм автофургонів автоколони № 3 автотранспортного парку, та доручено, за його згодою, виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.

Наказом № 105 КА/ к-п-д від 20.03.2015 року відповідача ОСОБА_2 20.03.2015 року переведено робітником по розкиданню вапна та підстилки цеху підготовки пташників до посадки добових курчат департаменту бройлерного птахівництва.

Згідно бухгалтерської довідки № 1038 від 30.12.2015 року сума завданих відповідачем ОСОБА_2 позивачу ТОВ «Комплекс Агромарс» збитків становить 21540 грн. 67 коп.

Наказом від 04.06.2015 року № 536 КА/к-з відповідач ОСОБА_2 був звільнений з роботи за власним бажанням.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ТОВ «Комплекс Агромарс» звернувся з даним позовом до суду 08.02.2016 року, а тому сума збитків, яку просить стягнути позивачі та яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача встановлюється терміном за один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, тобто з 09.02.2015 року, а тому шкода заподіяна позивачу до 09.02.2015 року стягненню не підлягає, оскільки після її завдання минуло більше одного року, тому в цій частині в задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено.

Також судом встановлено, що позивачу було відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником ОСОБА_2, що підтверджується доданими до позову письмовими документами, а саме: Актами прийому-передачі (Актами звірки), видатковими (товарно-транспортними) накладними та ін.

Виходячи із розрахунків з 09.02.2015 року сума завданих відповідачем позивачу збитків становить 15139 грн. 70 коп., а тому суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення цієї суми з позивача.

Проте, повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може.

Так, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 року N 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Пряма дійсна шкода є саме підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання матеріальної відповідальності необхідні ще три умови: протиправна поведінка працівника, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що настала, і вина працівника.

Крім того, згідно зі ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

У відповідності до ст. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року N 447/24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року N 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" передбачено перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 29 грудня 1992 року N 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" зазначає, що суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст. ст. 130, 1351, 1353, 137 КЗпП України, залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника (п. 1). Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди (п. 8).

Як роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.

Отже, спірні правовідносини регулюються положеннями КЗпП України, статтею 233 якого встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 працював з 08.11.2007 року у позивача ТОВ «Комплекс Агромарс» на різних посадах.

Зокрема, згідно з наказом № 491 КА/ к-п-д від 10.12.2014 року відповідача ОСОБА_2 10.12.2014 року переведено підмінним водієм автофургонів автоколони № 3 автотранспортного парку, та доручено, за його згодою, виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.

Наказом № 105 КА/ к-п-д від 20.03.2015 року відповідача ОСОБА_2 20.03.2015 року переведено робітником по розкиданню вапна та підстилки цеху підготовки пташників до посадки добових курчат департаменту бройлерного птахівництва.

Наказом від 04.06.2015 року № 536 КА/к-з відповідач ОСОБА_2 був звільнений з роботи за власним бажанням.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України обов'язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

В обґрунтування позовних вимог позивачем надано як доказ копії договорів про повну матеріальну відповідальність, укладених 10.12.2014 р. за № 368-В та № 368-Е між ТОВ «Комплекс Агромарс» та відповідачем ОСОБА_2, який з 19.03.2012 року був прийнятий на посаду експедитора автоколони № 3 (а.с. 13, 14).

З даних договорів вбачається, що вказані договори складені з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, що належать ТОВ «Комплекс Агромарс», про те, що працівник, що займає посаду експедитора автоколони, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості всіх переданих роботодавцем в установленому порядку йому під звіт товарно-матеріальних цінностей, коштів та основних засобів згідно цього договору, а також за незабезпечення цілості тих товарно-матеріальних цінностей, коштів та основних засобів, що будуть передаватись йому під звіт роботодавцем протягом усього строку дії Договору.

Згідно з бухгалтерською довідкою № 1038 від 30.12.2015 року сума завданих відповідачем ОСОБА_2 позивачу ТОВ «Комплекс Агромарс» збитків становить 21540 грн. 67 коп.

Встановлено, що з даним позовом позивач ТОВ «Комплекс Агромарс» звернувся до суду 08.02.2016 року, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сума збитків, яку просить стягнути позивач і та яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача встановлюється терміном за один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, тобто з 09.02.2015 року, а тому шкода заподіяна позивачу до 09.02.2015 року стягненню не підлягає, оскільки після її завдання минуло більше одного року.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та відповідно неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ТОВ «Комплекс Агромарс» було достеменно відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником ОСОБА_2, що підтверджується наявними доказами у справі, а саме: Актами прийому-передачі (Актами звірки), видатковими (товарно-транспортними) накладними та ін., згідно яких вбачається, що протягом всієї роботи відповідача на посаді підмінного водія-експедитора автоколони № 3 автотранспортного парку, відповідач ОСОБА_2 неодноразово приймав під особисту матеріальну відповідальність м'ясопродукцію, для доставки її в пункт призначення згідно Видаткових (товарно-транспортних) накладних, Накладних на переміщення. Однак, під час передачі продукції контрагентам позивача, виявлялася її нестача, сам факт і розмір якої відразу ж підтверджувався складеними відповідно кожної недостачі Актами прийому-передачі та (або) Актами про розбіжності. Відповідно до Актів прийому-передачі, кількість продукції що зазначена в них, не відповідає фактичній кількості продукції, згідно товарно-транспортних накладних. На кожній Видатковій (товарно-транспортній) накладній є підпис відповідача ОСОБА_2, який засвідчує факт прийняття товару (м'ясопродукції) до перевезення, в об'ємі та вигляді зазначеному в накладних, а відповідно до Актів прийому-передачі продукції, встановлено, що кількість привезеного контрагентам товару менша ніж у накладній. Також на кожному Акті прийому-передачі продукції є підпис відповідача, який засвідчує факт згоди останнього про недовезену ним м'ясо продукцію контрагентам позивача.

У зв'язку з цим суд першої інстанції виходив з того, що днем виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування є день підписання вищезазначених актів прийому-передачі продукції, а отже вважав, що видання 04.06.2015 року позивачем наказу № 536 КА/к-з про звільнення відповідача ОСОБА_2 з роботи за власним бажанням не усуває юридичного значення доведених до відома ТОВ «Комплекс Агромарс» актів прийому-передачі продукції, здатних підтвердити початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Проте, колегія суддів вважає неправильним такий висновок місцевого суду про те, що за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день звільнення відповідача ОСОБА_2 з роботи 04.06.2015 року не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності актів, складених у результаті прийому-передачі продукції.

Колегія погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, зокрема, встановивши в судовому засіданні те, що під час роботи відповідача ОСОБА_2 на посаді підмінного водія-експедитора автоколони №3 з його вини постійно виникали нестачі м'ясопродукції, яка була передана йому в процесі виконання ним трудових обов'язків, судом не враховано те, що після виявлення даної нестачі позивачем ТОВ «Комплекс Агромарс»відповідно до положень ст. 128 КЗпП України проводилися утримання із заробітної плати відповідача ОСОБА_2 в розмірі що не перевищував 20 %. Враховуючи те, що розмір відрахувань із заробітної плати відповідача ОСОБА_2 не покривав збитки завданих останнім, тому позивачу про остаточну (невідшкодовану) суму завданих йому збитків з урахуванням проведених утримань стало відомо саме у день звільнення відповідача з роботи. У зв'язку з цим встановлений ст. 233 КЗпП України річний строк звернення до суду в питанні стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації починає у даному випадку свій перебіг з дня звільнення відповідача ОСОБА_2 з роботи 04.06.2015 року, тобто з дня виявлення позивачем невідшкодованого розміру заподіяної шкоди. Вказаний розмір шкоди також було відображено в обхідному листі відповідача ОСОБА_2, проте, добровільно відшкодувати частину невідшкодованої заподіяної ним матеріальної шкоди відповідач при звільненні відмовився.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та відповідно неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» задовольнити частково.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2016 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» суму завданих збитків у розмірі 21540 (двадцять одна тисяча п'ятсот сорок ) гривень 67 копійок, а також судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору за подання позову в сумі 1378,00 грн. та подання апеляційної скарги в сумі 1515,80 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ Т.О. Денишенко

/підпис/ С.С. Колос

Згідно з оригіналом: