Ухвала суду № 61347231, 13.09.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/2263/15-ц Головуючий у І інстанції Баличева М. Б.Провадження № 22-ц/780/4065/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 47 13.09.2016

УХВАЛА

Іменем України

13 вересня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Сушко Л.П., Яворський М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, Служба у справах дітей і сім?ї Вишгородської районної державної адміністрації про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа Вишгородський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна. Посилався на те, що наприкінці 2003 року познайомився із ОСОБА_3, з 01 січня 2004 року вони стали підтримувати дружні стосунки, які переросли у фактичні шлюбні відносини; на прохання відповідача ним був взятий на себе обовязок виховувати її дитину ОСОБА_4, у їх дошлюбному житті були чітко розподілені обовязки, вони спільно робили сімейні заощадження для придбання будинку. 22 червня 2006 року у них народився син ОСОБА_6, а 25 вересня 2010 року вони зареєстрували шлюб. Ще у 2005 році вони почали будувати будинок, який 14 березня 2008 року зареєстрований на імя ОСОБА_3; його довіра до відповідача була необмеженою, наслідком чого став договір дарування від 17 липня 2008 року, за яким відповідач подарувала 1/5 частину будинку дочці ОСОБА_7. Лише зараз відповідач повідомила, що багато років підтримує відносини з іншим чоловіком, з яким спланувала і його надумане перебування у релігійній громаді, під час якого влаштувала розірвання шлюбу, зняття з карткового рахунку його пенсії та розповсюдила недостовірні відомості відносно нього. ОСОБА_3 чинить йому перешкоди в користуванні житлом, його особистим майном, неодноразові намагання вселитись в будинок до позитивного результату не призвели. На підставі вищевикладеного, уточнивши позовні вимоги в листопаді 2015 року, просив встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сімєю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 25 вересня 2010 року, визнати обєктом спільною власності подружжя домоволодіння та земельні ділянки, що розташовані за адресою Вишгородський район, с. Нові Петрівці вул. Свято-Покровська (Леніна) 81-а, визнати за сторонами за кожним право власності на ? частину будинку та земельних ділянок, визнати недійсним договір дарування від 17 липня 2008 року 1/5 частини будинку, зобовязати ОСОБА_3 не чинити йому перешкод в користуванні житлом та місць загального користування.

В липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право на користування житлом, посилаючись на те, що в належному їй спірному житловому будинку зареєстровано шість осіб, в тому числі з 20 травня 2011 року ОСОБА_2 22 квітня 2015 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір про визначення місця проживання дитини та участь батьків у її вихованні. Зокрема п. 2 договору сторони визначили, що відповідач після підписання договору буде проживати окремо від неї та дитини і зобовязався знятися з реєстрації місця проживання за даною адресою. Виходячи із даної домовленості, відповідач вважається таким, що втратив право користування житловим будинком № 81-а по вул. Леніна в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено, визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком № 81-а по вул. Леніна в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Позивач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про встановлення факту проживання без реєстрації шлюбу та поділ майна і задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_2 не надав допустимих доказів про те, що земельні ділянки були придбані і домоволодіння побудоване за спільні кошти з відповідачем, пояснення свідків з боку позивача самі по собі не засвідчують факт усталених стосунків з відповідачем ОСОБА_3 та спростовуються показами інших свідків, які засвідчили лише періодичне проживання сторін; надані фотографії про спільний відпочинок не свідчать про спільне проживання, ведення спільного господарства або наявності спільного бюджету. Крім того, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дійшли згоди про зняття останнього з реєстрації місця проживання, він втратив право користування житловим приміщенням.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 25 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб Відділом реєстрації актів цивільного стану Вишгородського районного управління юстиції Київської області за актовим записом № 200 (а. с. 14 т. 1).

Згідно повторного свідоцтва про народження виданого 25 липня 2014 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Вишгородського районного управління юстиції Київської області за актовим записом № 146 вбачається, що ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 13 т. 1).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 листопада 2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано (а. с. 16 т. 1).

Згідно договору купівлі продажу земельної ділянки від 03 листопада 2004 року що ОСОБА_3 придбала земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Леніна, 81 (а. с. 80 т. 1).

Згідно договору купівлі продажу земельної ділянки від 28 лютого 2006 року ОСОБА_3 придбала земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Леніна, 81 (а. с. 235 т. 1).

13 березня 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради від 01 березня 2008 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно будинок за адресою Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Леніна, буд. 81 - А (а. с. 4 том 1).

Встановлено також, що ОСОБА_2 проживав в ІНФОРМАЦІЯ_2 в період з 01 липня 2004 року по 31 травня 2007 року на підставі договору оренди житлового приміщення № 3183, який був укладений між СПД ОСОБА_9 та КП «Спецжитлофонд» (лист № 056/24-3178 від 19 червня 2015 року КП «Спецжитлофонд») (а. с. 101 т. 1).

З листа № 056/24-3903 від 25 червня 2015 року виданого КП «Спецжитлофонд» вбачається, що квартиру № 72 у будинку на вул. Оболонській, 34 орендувала СПД ОСОБА_10 для проживання ОСОБА_2 у складі двох осіб (а. с. 100 т. 1).

Відповідно до договору оренди житлового приміщення № 3183 від 01 червня 2004 року квартира АДРЕСА_1 надавалася ОСОБА_2 для тимчасового проживання його родини у складі трьох осіб (а. с. 104-111 т. 1).

Згідно договору про постачання комунальних послуг № 3183к від 01 грудня 2005 року квартира АДРЕСА_1 надавалася для проживання родини ОСОБА_2 (а. с. 112-113 т. 1).

Рішенням Господарського суду Київської області від 02 вересня 2008 року встановлено, що квартира АДРЕСА_1 надавалася для проживання родини ОСОБА_2 (а. с. 114 т. 1).

Актом депутата Вишгородської міської ради від 01 липня 2015 року, засвідченого свідками ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 встановлено, що ОСОБА_3 в період з 2003 року по липень 2007 року, разом зі своєю дочкою ОСОБА_4 та сином ОСОБА_8 постійно проживали в квартирі № 56 за адресою: м. Вишгород, пр-т. Мазепи, 6, ОСОБА_2 за вказаною адресою разом з ними постійно не проживав (а. с. 135-136 т. 1).

Згідно договору купівлі продажу від 17 липня 2008 року ОСОБА_3 разом зі своїми батьками та донькою ОСОБА_4 було продано квартиру за адресою: Київська область, м. Вишгород, пр-т. Мазепи, 13/9, кв. 60 (а. с. 116 т. 1).

Із договору дарування від 17 липня 2008 року вбачається, що оскільки була відчужена частка житла малолітньої дитини ОСОБА_4 при продажі квартири за адресою: Київська область, м. Вишгород, пр-т. Мазепи, 13/9, кв. 60, ОСОБА_3 подарувала 1/5 частину спірного житлового будинку ОСОБА_4 (а. с. 117 т. 1). Відповідно до п. 3 зазначеного договору треті особи не мають прав на ? частину житлового будинку.

Згідно будинкової книги будинку № 81-А вул. Леніна, с. Нові Петрівці, Вишгородського району, Київської області вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований за цією адресою з 20 травня 2011 року (а. с. 55 - 59 т. 1).

Крім того, договором від 22 квітня 2015 року про визначення місця проживання дитини та участь батьків у її вихованні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 погодили, що ОСОБА_2 зобовязався зняти себе з реєстрації місця проживання ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 129 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 3 СК України сімю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є обєктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сімєю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обовязків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сімєю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обовязків.

Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім?ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сімєю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Аналіз указаних норм дає підстави до висновку, що для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази спільного проживання, спільного побуту, взаємних прав та обовязків.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обовязків, зясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції дотримався наведених вимог закону, дослідив наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності і обґрунтовано встановив, що доказів фактичних шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачем ОСОБА_2 в ході розгляду справи не надано.

Суд вірно визначив, що із доказів, наявних в матеріалах справи, не вбачається спільного придбання або створення спірного майна.

Так, аналіз довідки про доходи ОСОБА_3 від підприємницької діяльності, договорів купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, розташованих в СТ «Енергетик» лінія № 3 за № 72 в с. Хотянівка Вишгородського району у період набуття права власності на спірний будинок і земельні ділянки по вул. Леніна, 81-а в с. Нові Петрівці Вишородського району дають підстави для висновку, що остання мала фінансову можливість для особистого придбання такого майна у власність, в той час як ОСОБА_2 власні доходи за даний період нічим не підтвердив, оскільки довідки про доход надані ним лише за 2010 2011 роки (а. с. 41 43 т. 1).

Крім того, листом № 056/24-3178 від 19 червня 2015 року КП «Спецжитлофонд» та іншими письмовими доказами підтверджене проживання ОСОБА_2 в період з 01 липня 2004 року по 31 травня 2007 року в квартирі АДРЕСА_1 на підставі договору оренди житлового приміщення № 3183, а не в квартирі за адресою м. Вишгород, пр-т. Мазепи, 13/9, кв. 60 разом із ОСОБА_3

Отже, доказів, які б безспірно свідчили про спільне проживання сторін в певному житлі в період із січня 2004 року не надано.

Оцінюючи достовірність обставин, встановлених у актах обстеження житла, наданих позивачем та відповідачем, та дослідивши звукозапис судового засідання, колегія суддів враховує, що при допиті свідків, які посвідчували акт депутата від 15 травня 2015 року (а. с. 20 т. 1), останні не змогли повідомити факти, встановлені даним актом, із чого вбачається, що акт складений лише зі слів ОСОБА_2, відтак він не є безспірним доказом факту спільного проживання сторін без шлюбу.

Таким чином доводи апеляційної скарги в частині відхилення судом даного акту колегією суддів не приймаються.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою показання свідка ОСОБА_16, яка стверджувала, що саме ОСОБА_2 купував в неї земельну ділянку і виплачував її вартість, що, на думку позивача, є підтвердженням ведення спільного бюджету і домашнього господарства.

Так, в договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 28 лютого 2006 року покупцем зазначена ОСОБА_3, а сам по собі факт домовленості про укладення договору купівлі-продажу і передачі коштів продавцеві іншою особою, відмінною від покупця, не свідчить про належність коштів саме цій особі і можливості розпоряджатися такими коштами. Крім того, свідок ОСОБА_16 повідомила, що не знає, кому належали дані кошти.

Фотознімки, на яких ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зображені разом, як не доводять, так і не спростовують обставин, на які посилається позивач, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції.

Посилання апеляційної скарги на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 листопада 2014 року про розірвання шлюбу між сторонами та від 05 травня 2015 року про стягнення аліментів із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 колегія суддів відхиляє, оскільки суд при вирішенні питання про стягнення аліментів не повинен був встановлювати обставини спільного проживання сторін при народженні дитини, враховуючи, що це не було предметом позову і встановлення таких обставин фактично є виходом за межі позову, що прямо суперечить ст. 11 ЦПК України.

Таким чином оскільки ОСОБА_2 не було доведено факту проживання однією сімєю із ОСОБА_3 у період з 01 січня 2004 року по 25 вересня 2010 року, належних та допустимих доказів на підтвердження даних обставин надано не було, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції, яким відмовлено позивачу у встановленні даного факту і визнанні права власності на майно.

Суд першої інстанції також задовольнив зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що одночасно є підставою для відмови ОСОБА_2 в задоволенні позову про усунення перешкод в користуванні житлом.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім?ї, інших осіб.

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім?ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім?ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім?ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Враховуючи, що п. 2 договору про визначення зміни місця проживання дитини та участь батьків у їх вихованні від 22 квітня 2015 року сторонами встановлена домовленість про те, що ОСОБА_2 проживатиме окремо від ОСОБА_3 і зніметься з реєстраційного обліку місця проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про втрату ОСОБА_2 права на користування спірним житлом, виходячи із існуючої між сторонами домовленості.

Крім того, доводами апеляційної скарги висновки суду в цій частині не спростовані.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Сушко Л.П.

ОСОБА_17