Ухвала суду № 61338050, 13.09.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/849/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1514/2016

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Бердан Н. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Девляшевського В.А., Малєєва А.Ю.,

секретар Мельник О.В.,

з участю: позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про виділення майна в натурі та зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, що є частковою власністю за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду від 30 травня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

у лютому 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з первісним позовом, посилаючись на те, що між нею, власником 423/648 частин домоволодіння в м. Калуш, вул. Грабовського, 20, та ОСОБА_3, ОСОБА_5, іншими співвласниками, не досягнуто згоди щодо приватизації земельної ділянки з привязкою до певної частини будинку, просила виділити їй в натурі частину будинку, яка складається з кімнат, пронумерованих цифрою 1 на плані будівельного паспорту, а також кімнату 2-5 згідно того ж плану.

В липні 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулись із зустрічним позовом, мотивуючи його тим, що після ухвалення рішення Калуського міського суду від 20.09.1988 про визнання за ОСОБА_2 права власності на 99/648 частин спадкового майна в 1/2 частині домоволодіння по вул. Толстого (на даний час вул. Грабовського), 20 в м. Калуші, вона самовільно зайняла кімнату, площею 16,6 кв.м в їх частині будинку. Уточнивши позовні вимоги, просили зобовязати ОСОБА_2 не чинити їм перешкод в користуванні кімнатою (1-5) площею 16,2 кв.м у вказаному будинку.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 30 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про виділення майна в натурі відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, що є частковою власністю, відмовлено.

Судове рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржується.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що є власником 423/648 частин житлового будинку по вул. Грабовського, 20 в м. Калуш, інша частина якого належить відповідачам. У 2012 році вона розпочала приватизацію земельної ділянки для обслуговування своєї частини будинку і тоді виникла необхідність реального розподілу домоволодіння. В той час сторонами вже було встановлено порядок користування житловим будинком: 1/2 частину, подаровану їй бабцею ОСОБА_6, вона займала ще з 1969 року. Крім того, із частини домоволодіння після поділу по рішенню суду спадкового майна, вона стала користуватися житловою кімнатою площею 16,2 кв.м, що в технічному паспорті під номером 1-5. Відповідачі у вказаному будинку не проживали. За її позовом про оскарження дій Івано-Франківського ОБТІ визнано незаконним постановку в технічному паспорті штампу «самовільна прибудова» на частину домоволодіння. Будівельно-технічною експертизою від 07.06.2013 було визначено можливі варіанти поділу будинку з урахуванням веранди, погребів, комор, їй залишалася кімната 1-5 площею 16,2 кв.м, а відповідачам пропонувалась грошова компенсація. Суд не врахував, що згідно цієї експертизи поділ домоволодіння можливий і є варіант, з яким вона погодилась та не заперечували відповідачі, тому безпідставно відмовив їй у виділі частки в натурі. Щодо посилання суду на відсутність частини майна, то коридор і комора є в наявності, а веранду відповідач розібрав після проведення судово-будівельної експертизи. Проведення повторної чи додаткової експертизи є неможливим, оскільки ОСОБА_3 знищив частину спільного майна, яку суд повинен був урахувати в його частку. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, а в зустрічному позові відмовити.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала, ОСОБА_3 і представник ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги заперечили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та представника, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками житлового будинку по вул. Грабовського, 20 в м. Калуші, зокрема ОСОБА_2 належить 423/648 часток будинку, ОСОБА_3 відповідно 183/648 часток та ОСОБА_5 42/648 часток.

Судовою будівельно-технічною експертизою № 20/05-13 від 07.06.2013 визначено можливі варіанти поділу житлового будинку в натурі з урахуванням самочинно збудованих веранд (I та IV) та погребів (літ. А1, А2), розмір грошової компенсації при перерозподілі та ринкову вартість кожної з частин будинку після поділу. Також встановлено, що реальний поділ житлового будинку в натурі без урахування самовільно збудованих споруд неможливий.

Постановою Івано-Франківської окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року визнано неправомірною постановку (перенесення) штампу «самовільна прибудова» у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок по вул. Грабовського, 20 в м. Калуш та зобовязано ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» внести зміни у технічний паспорт на вказаний будинок способом виготовлення за власний рахунок нового технічного паспорта.

Відмовляючи в задоволенні первісного та зустрічного позовів суд виходив із того, що визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Так як ОСОБА_2 відмовилася від проведення повторної будівельно-технічної експертизи, а в матеріалах справи відсутні дані про майно в натурі, дані про вартість часток, що належать кожному із співвласників, то суд не має змоги виділити частки в натурі. Оскільки реального поділу спірного житлового будинку не проведено, то відсутні підстави для задоволення зустрічного позову про усунення перешкод у користуванні майном, що є частковою власністю.

Висновок суду відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Таким чином, у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається.

У ч. 2 ст. 364 ЦК України передбачено, що виділ в натурі частини неподільної речі є юридично неможливим. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).

Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч. 1 ст. 183).

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Саме така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Окрім того, за змістом ч. 1 ст. 364 ЦК України виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року N 1117 "Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них".

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55.

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. (Правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 30 вересня 2015 року у справі N 6-286цс15).

З матеріалів справи вбачається, що сторони є співвласниками будинку по вул. Грабовського, 20 в м. Калуші, зокрема ОСОБА_2 належить 423/648 часток будинку, ОСОБА_3 відповідно 183/648 часток та ОСОБА_5 42/648 часток.

Запропонований будівельно-технічною експертизою № 20/05-13 від 07.06.2013 можливий варіант виділу фактично позбавляє співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_5 права користування житловою кімнатою, і це є неможливим без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню житлового будинку.

У розясненні від 26.07.2013 до висновку № 20/05-13 експерт зазначив про неможливість поділу житлового будинку з дотриманням норм ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення". При виділенні власнику 423/648 часток будинку, який користується лівою стороною будинку, 11 кв.м за рахунок спірної кімнати 1-5 площею 16,2 кв.м, права сторона житлового будинку не буде відповідати вказаним нормам ДБН і не може використовуватися як житлова квартира (т. 1 а. с. 137).

Отже, відповідачам як власникам, що залишаються, немає можливості для виділу окремої площі, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого співвласника (ОСОБА_2Н.), мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення, тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Крім того, новий технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок по вул. Грабовського, 20 в м. Калуші на виконання постанови Івано-Франківської окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року не виготовлено.

В засіданні апеляційного суду в порядку ч. 4 ст. 10 ЦПК України розяснено ОСОБА_7 її право на призначення повторної судово-технічної експертизи для вирішення можливості виділу її частки з урахуванням конкретних обставин зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась, однак позивачка від проведення такої експертизи відмовилась.

Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість виділу частки ОСОБА_7 в натурі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду про відмову в задоволенні заявлених позовів.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 30 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Девляшевський В.А.

ОСОБА_8