Рішення № 61331125, 06.09.2016, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2016 р.

Справа № 909/572/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Ткаченко І. В., при секретарі судового засідання Сегін І. В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Міронекс" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" 1 800 грн за договором перевезення вантажу.

ТОВ "Міронекс" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з ТОВ "Мізунь" 1 800 грн за договором перевезення вантажу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення своїх договірних зобов'язань відповідач не оплатив в повному обсязі наданих позивачем послуг за договором перевезення вантажу.

12 липня 2016 р., господарський суд Івано-Франківської області порушив провадження у справі № 909/572/16 та призначив її до розгляду на 27 липня 2016 р.

27 липня 2016 р., розгляд справи не відбувся у зв'язку із перебуванням судді Ткаченко І. В. у відпустці.

Ухвалою від 01 серпня 2016 р. розгляд справи суд призначив на 16 серпня 2016 р.

16 серпня 2016 р., розгляд справи суд відклав на 06 вересня 2016 р.

Представник відповідача в жодне судове засідання не з'явився, відзиву на позов суду не надіслав.

05 вересня 2016 р., до канцелярії суду надійшла заява відповідача про застосування строку позовної давності.

07 вересня 2016 р., до канцелярії суду надійшла заява позивача про розгляд справи без участі його представника.

За наведених обставин, керуючись положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, положеннями ст. 69 ГПК України про строки вирішення спорів господарським судом, подальше відкладення розгляду справи суд визнав неможливим і, згідно з вимогами ст. 75 ГПК України, розглянув справу по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд

в с т а н о в и в:

17 липня 2016 р., між ТОВ "Міронекс" (перевізник) та ТОВ "Мізунь" (вантажовідправник, замовник) був укладений договір-заявка на разове перевезення вантажу до договору на перевезення.

За умовами Договору, вантажовідправник (замовник) проводить оплату перевізнику на протязі 30 банківських днів після отримання оригіналів документів, що підтверджують доставку вантажу (ТТН, рахунків, актів виконаних робіт, податкових накладних, копій реєстраційних документів - завірених мокрою печаткою, договір-заявка та договір в 2-х екземплярах, видаткової накладної на піддони).

На виконання даного договору позивач здійснив перевезення за товарно-транспортними накладними вантажу з визначеного замовником місця завантаження до пункту його розвантаження, про що 23 липня 2016 р. був складений сторонами акт наданих послуг № 163 та виставлений відповідний рахунок на оплату.

Із матеріалів справи вбачається, що вартість наданих перевізником послуг склала 6 800 грн.

22 жовтня 2015 р., відповідач частково оплатив надані позивачем послуги, зокрема, в сумі 5 000 грн.

11 травня 2016 р., позивач надіслав відповідачу претензію із вимогою про сплату заборгованості в сумі 1 800 грн, однак відповіді на претензію позивач не отримав.

Отже, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором перевезення вантажу.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як визначено у ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що встановлено ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що належним чином виконавши свої договірні зобов'язання позивач надав відповідачу послуги із перевезення вантажу, який останній оплатив лише частково.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що в результаті неповної оплати отриманих послуг відповідач порушив укладений між сторонами договір, що спричинило виникнення боргу відповідача перед позивачем на суму 1 800 грн.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна заява відповідача про застосування строку позовної давності.

Згідно з ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки, проте до окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Так, згідно з ст. 258 ЦК України, позовну давність один рік встановлено, зокрема, до вимог, що виникають у зв'язку з перевезенням вантажу.

Як визначено в ч. 2 ст. 9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 5 ст. 315 ГК України, для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відтак, при зверненні до суду із позовом, предметом якого є невиконання умов договору перевезення, для перевізника законодавець встановив скорочений (шестимісячний) строк позовної давності.

Згідно з ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Положеннями ч. 1 ст. 264 ЦК України встановлено, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

За змістом підпункту 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29 травня 2013 р., до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Згідно з даними платіжного доручення, 22 жовтня 2015 р. відповідач частково сплатив борг.

Отже, початок перебігу позовної давності слід обчислювати з 23 жовтня 2015 р., а останній день строку припадає на 23 квітня 2016 р. (вихідний день).

Згідно з ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відтак, останнім днем шестимісячного строку слід вважати 25 квітня 2016 р.

В той же час, як вбачається із поштового штемпеля, дана позовна заява була здана позивачем у відділенні поштового зв'язку для доставки до суду 05 липня 2016 р., тобто, з пропуском шестимісячного строку позовної давності.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

На підставі викладеного, суд відмовляє в захисті порушеного права у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи наведене, судовий збір суд покладає на відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 р.

Керуючись статтями 49, 82 - 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

у позові товариства з обмеженою відповідальністю "Міронекс" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" 1 800 грн за договором перевезення вантажу - відмовити повністю.

З товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" (77543, Івано-Франківська обл., Долинський район, с. Новий Мізунь, вул. Ровенька, буд. 1; ідентифікаційний код 32149452) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Міронекс" (02002, м. Київ, Дніпровський район, вул. Марини Раскової, буд. 23, офіс 624; ідентифікаційний код 38807122) стягнути 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ткаченко І. В.

Повне рішення складено 14.09.16