Рішення № 61331092, 18.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2016Справа №910/12102/16За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»

до Приватного акціонерного товариства «ХДІ Страхування»

про стягнення 5 787,78 грн.

Суддя А.М. Селівон

Представники сторін:

Від позивача: Кірсанова К.О. - представник, довіреність № 3728/18 від 15.12.2015 р.

Від відповідача: Губенко І.В. - представник, довіреність №2-ЮР від 14.01.2016р.

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» про стягнення страхового відшкодування у розмірі 5787,78 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов Договору добровільного страхування наземного транспорту №1687а4аа від 17.10.2014р. страхувальнику страхове відшкодування в сумі 5 787,78 грн., він набув згідно ст.ст. 993, 1188 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/12102/16 та призначено до розгляду на 28.07.2016 р.

У судовому засіданні 28.07.2016 судом оголошено перерву до 18.08.2016.

У судові засідання 28.07.2016р. та 18.08.2016р. з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 28.07.2016 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи № СУ/14725/5-2 від 27.07.2016, серед яких, зокрема, копія акту виконаних робіт та витяг ЦБД МТ СБУ. Клопотання судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

Також у судовому засіданні 28.07.2016 представник відповідача подав відзив на позовну заяву №652-ЮР від 28.07.2016, в якому останній заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «АХА Страхування» у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів та заперечень відповідач зазначає, що позивач не надав необхідних документів, необхідних для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, а тому у відповідача відсутні підстави для зазначеної виплати на користь позивача. Відтак, у зв'язку з невиконанням позивачем положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач був позбавлений можливості добровільно та у строки, передбачені законодавством, здійснити виплату страхового відшкодування. За твердженням відповідача, передчасне уявлення позивача про наявність підстав для стягнення страхового відшкодування за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача не є підставою для здійснення такого відшкодування в судовому порядку. Окрім цього, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Lexus RX 350», реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження повинен бути розрахований у відповідності до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 18.08.2016 представником позивача подано письмові пояснення щодо заперечень відповідача № СУ/14725/5-2 від 02.08.2016. з доданою копією акту виконаних робіт №ФО-К7090 від 12.12.2015. Документи долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 18.08.2016 р. сторонами суду не надано.

Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

При цьому, оскільки суд оголошував перерву в судовому засіданні, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 18.08.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

В судовому засіданні 18.08.2016р. представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 17.10.2015 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (страховик за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_3 (страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №1687а4аа (далі - Договір страхування), предметом якого згідно п. 1 є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, вказаним у розділах 5 та 6 договору.

Відповідно до пункту 5 Договору страхування забезпечений транспортний засіб: автомобіль марки «Lexus RX 350», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску.

Строк дії Договору страхування визначений по 20.10.2015р. (п. 15 Договору страхування).

За умовами п.22.1 Договору страхування договір набуває чинності з моменту надходження першог страхового платежу (згідно п. 10 цього Договору) на поточний рахунок страховика та діє до настання строку сплати чергового страхового платежу (згідно з п. 13 цього Договору).

Власником застрахованого транспортного засобу значиться ОСОБА_4 (п. 6 Договору страхування).

Територія дії Договору: Україна, країни Європи, СНД, республіка Грузія (п. 14 Договору страхування).

Відповідно до п.п. 11.2 Договору страхування франшиза (безумовна) за ризиком «Збитки внаслідок ДТП» складає 1,00% від страхової суми, встановленої на відповідний рік договору.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно первинної довідки від 08.10.2015р. та розгорнутої довідки №76463026 від 15.03.2016 про дорожньо-транспортну пригоду, які сформовані УПС МВС України у м. Києві та копії яких долучені до матеріалів справи, 08.10.2015р. на перехресті вулиць Льва Толстого та Володимирської у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу марки «Lexus RX350», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням гр. ОСОБА_3, та транспортного засобу марки Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

Як вбачається зі змісту п. 7 Договору страхування дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

При цьому за умовами п. 21.2.2 Договору страхування збитки внаслідок ДТП визначені як будь - яке пошкодження або знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Як вбачається зі змісту п. 26.1, п. 26.3 Договору страхування страхове відшкодування виплачується страховиком згідно з Договором страхування на підставі Повідомлення про подію, Заяви страхувальника, на виплату страхового відшкодування і Страхового акту, який складається страховиком. Страховик повинен скласти Страховий акт протягом 10 робочих днів, починаючи з моменту отримання повідомлення про подію, письмової заяви на виплату страхового відшкодування та інших документів згідно з розділом 25 Договору.

В подальшому, згідно умов Договору страхування водій транспортного засобу «Lexus RX350», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, гр. ОСОБА_3 12.10.15 р. звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за Договором страхування, копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідно до умов п. 26.10 Договору страхування при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість ремонтних робіт. Кошторис збитків складається страховиком виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО на підставі рахунків з СТО.

Згідно п. 26.11. Договору страхування при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за вирахуванням встановленої в п. 11 Договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме рахунку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 НОМЕР_5 від 12.10.2015, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Lexus RX350», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, була визначена ремонтним підприємством в розмірі 10287,78 грн.

Також позивачем надані копії актів виконаних робіт № ФО-К-5617 від 24.10.15 р. на суму 7900,51 грн. та № ФО-К-7090 від 12.12.15 р. на суму 2387,27, складених ФОП ОСОБА_7, згідно яких загальна вартість виконаних робіт та використаних матеріалів виконавця визначена в сумі 10287,78 грн.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» складено страховий акт №1.003.15.14725/VESKO22181 від 21.10.2015 р., копія якого наявна в матеріалах справи, відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату на рахунок ФОП ОСОБА_7 страхового відшкодування в сумі 5 787,78 грн., що становить різницю між визначеною у рахунку ФОП ОСОБА_7 НОМЕР_5 від 12.10.2015 вартістю відновлювального ремонту автомобіля та запчастин до нього, за вирахуванням франшизи за Договором страхування в сумі 4500,00 грн.

У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 5 787,78 грн. була перерахована позивачем на розрахунковий рахунок СТО - ФОП ОСОБА_7, як безпосереднього виконавця відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №202 286 від 22.10.15 р. на суму 5787,78 грн.

Заперечень щодо факту здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором страхування НОМЕР_6скв від 22.08.2013 р., а також перебування отриманих автомобілем марки Lexus RX 350, реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 08.10.2015 р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 5 787,78 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу марки Lexus RX 350, реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок ОСОБА_8 Олександрович - СТО, яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку НОМЕР_5 від 12.10.2015р., актів виконаних робіт № ФО-К-5617 від 24.10.15 р. та № ФО-К-7090 від 12.12.15 р., а також платіжного доручення № 202 286 від 22.10.15 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.12.2015р. у справі №761/34526/15-п, копія якої наявна в матеріалах справи, встановлено, що водій ОСОБА_6 08.10.2015 р. о 11.00. керуючи автомобілем марки Toyota державний номер НОМЕР_2 на перехресті вулиць Л.Толстого та Володимирської не дотрималась безпечного інтервалу, що призвело до зіткнення з автомобілем НОМЕР_1, чим порушила п.п.13.1 Правил дорожнього руху України. При цьому, гр. ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та звільнено від відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

Окрім цього згідно наявної в матеріала спарви копії Постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 04.12.2015 р. у справі № 761/24525/15-п провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно гр. ОСОБА_3,під керуванням якого перебував застрахований позивачем автомобіль марки Lexus RX 350, державний номер НОМЕР_1, закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Toyota державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За матеріалами справи судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 08.10.2015р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_2 за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_9 у Публічному акціонерному товаристві «ХДІ Страхування» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ/4910821 (далі - Поліс), що підтверджується наявною у матеріалах його копією, з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн.; забезпечений транспортний засіб Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_2; строк дії полісу з 10.02.2015 р. до 09.02.2016 р. Тобто, станом на дату скоєння ДТП, а саме 08.10.2015р., Поліс був діючим.

З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Судом критично оцінюються твердження відповідача щодо передчасності звернення позивача до суду з даним спором через відсутність порушеного права, оскільки відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА йСтрахування» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).

Поряд із цим реалізуючи вказане право та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № СУ/14725/3 від 01.03.2016 р. про відшкодування в порядку регресу витрат у розмірі 5797,78 грн.

Разом з тим, доказів задоволення вимоги позивача про відшкодування шкоди на відповідну суму матеріали справи не містять.

Натомість, у відповідь на вказану претензію відповідач листом від 15.03.2016 р. за №202 повідомив, що з метою вирішення питання про виплату страхового відшкодування просив надати ряд документів, серед яких: заяву про виплату від власника транспортного засобу; посвідчення водія ТЗ; довідку про ДТП; фото пошкодженого ТЗ; акт огляду та фото на момент укладення договору страхування №1687а4аа від 17.10.14 р.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

При цьому при визначенні розміру страхового відшкодування у відповідності до п. 20.10 Договору страхування, згідно якого розмір збитків визначається без урахування експлуатаційного зносу, коефіцієнт зносу позивачем не враховувався.

Суд звертає увагу, що страхове відшкодування здійснено без врахування зносу, а тому здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить.

Крім того, виходячи з положень п. п. 7.38., 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03р., значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем автомобілем марки марки Lexus RX 350, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 08.10.2015. строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував визначених п. 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).

Відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно до статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 4500,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки Lexus RX 350, реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, було правомірно зменшено на розмір франшизи, визначеної Полісом, і становить 5787,78 грн. (10287,78 грн. - 4 500,00 грн.).

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «АХА Страхування» в порядку регресу суми в розмірі 5787,78 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, яку останній просив стягнути в поданій позовній заяві.

При цьому з урахуванням наявності полісу НОМЕР_7 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу, який є винним у скоєнні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «ХДІ Страхування», до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування транспортного засобу №16876а4аа від 17.10.2014 р. та Полісу АІ/4910821 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та/або їх окремих положень суду не надано.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позовних вимог з посиланням на п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" як на підставу необхідності надання відповідачу документів, передбачених у статті 35 вказаного Закону та звернення позивача до відповідача із заявою про страхове відшкодування, недотримання яких є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Так, згідно з пунктом 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Суд зазначає, що спір у даній справі виник у зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, що регулюються положеннями статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України "Про страхування".

Разом з тим, із преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Вказані норми Закону регулюють не спірні правовідносини у даній справі, а правовідносини, у яких обов'язок подання заяви про страхове відшкодування (впродовж одного року) встановлюється для страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і не поширюються на позивача, який не є потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування в розумінні цього Закону.

Суд звертає увагу, що з урахуванням змісту статті 979 Цивільного кодексу України та статті 16 Закону України «Про страхування» у страховика виникає зобов'язання виплатити страхове відшкодування у разі настання страхового випадку, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватися окремо у кожному випадку.

При цьому несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на то причин про настання страхового випадку, а також ненадання всіх підтверджуючих документів саме по собі не може бути підставою ні для відмови від страхового відшкодування, ні для регресу, а може бути визнано такою лише в тому випадку, коли позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про страховий випадок могла вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування.

Необхідно також мати на увазі, що порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, не є порушенням визначеного договором строку повідомлення про настання страхового випадку.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 5787,78 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. №15-рп/2002 та ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» (вул. Червоноармійська, 102, м. Київ, 03150, код 22868348) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070, код 20474912) 5787,78 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 13 вересня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон