Ухвала суду № 61319219, 06.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді - Юрдиги О.С.

суддів - Сітайло О.М., Фрич Т.В.

за участю секретарів - Міленко О.В., Цибульника М.І., Лучка Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва кримінальне провадження № 12013110000001003 відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Рівне, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - Гапон О.Є.

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисника - ОСОБА_2

представника потерпілої - ОСОБА_4

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

На підставі ч.2 ст.86, п. «г» ст.1 та ст.14 Закону України «Про амністію у 2014 році» в редакції від 06 травня 2014 року, ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного та додаткового покарання.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобовязання, обраний стосовно ОСОБА_1, залишено без зміни до набрання вироком законної сили.

Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_1, на її користь 120 630 грн. 78 коп. матеріальної шкоди, в рахунок витрат на поховання 45035 грн. 73 коп., та 150000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто із Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 50000 грн.; в рахунок виплат непрацездатним утриманцям в розмірі 41292 грн.; витрат на поховання в розмірі 13764 грн., та моральної шкоди в розмірі 13764 грн. В іншій частині цивільного позову відмовлено.

По справі вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - ОСОБА_2, просить вирок суду змінити та зменшити суми, які підлягають стягненню з обвинуваченого, а саме: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 60 315 грн. матеріальної шкоди, та 75 000 грн. моральної шкоди; в іншій частині вирок суду залишити без зміни.

Вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не застосовано закон, що підлягав застосуванню, висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а тому в частині вирішення цивільного позову вирок підлягає зміні.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи полягають у тому, що суд у вироку послався на описову частину висновку експертизи №514ат від 22 жовтня 2014 року, а не на самі висновки.

Посилаючись на протокол огляду місця ДТП, схему пригоди та ілюстративну таблицю до протоколу, протокол проведення слідчого експерименту, акт судово-медичного дослідження, висновок експертів за результатами проведення авто технічної та транспортно - трасологічної експертизи, та висновок експерта№514ат від 22 жовтня 2014 року, суд лише цитує дані документи, однак не дає їм оцінки на підтвердження вини обвинуваченого.

Не надано належної оцінки тому, що інший учасник ДТП ОСОБА_5 порушив вимоги п.п. 11.3, 13.1 та 12.4 ПДР України, про що зазначено в обвинувальному акті і у висновку експертизи. Вважає необґрунтованим висновок суду, що саме дії водія ОСОБА_1 внаслідок порушення ним вимог п.п. 1.5; 2.3, п.п. «б»; 10.1; 11.3; п.1.1 додатку 2 ПДР України призвели до ДТП, оскільки вони передували порушенню водієм ОСОБА_5 вимог п. 11.3 ПДР України. Тобто, водій ОСОБА_5 вимушено порушив ПДР України, що підтверджується висновком експертизи, де зазначено про відсутність в діях ОСОБА_1 невідповідностей вимогам п.10.1 ПДР України. Суд не дав належної оцінки, висновку експерта, що в ситуації, що склалася безпосередньо перед ДТП, в діях водія мотоцикла ОСОБА_5, з технічної точки зору вбачається невідповідність вимогам пунктів 13.1; 11.3; 12.4 ПДР України. Також безпідставно не враховано пояснення свідка ОСОБА_6

На думку захисника, матеріалами кримінального провадження встановлено порушення ПДР двома водіями, а відтак і розмір відшкодування повинен визначатися із врахуванням положень ч.2 ст.1193 ЦК України., тобто він підлягає зменшенню, залежно від ступеня вини потерпілого. Однак, при вирішенні цивільного позову суд не врахував ступінь вини іншого учасника ДТП водія мотоцикла ОСОБА_5, як це передбачено положеннями ст. 1188 ЦК України.

В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_4, просить вирок суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та стягнення майнової та моральної шкоди - скасувати та постановити новий вирок. Призначити ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. Стягнути солідарно з ОСОБА_1, та ОСОБА_7, на користь ОСОБА_3, майнову шкоду в розмірі 265 978 (двісті шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) гривень 25 коп. та 186 236 (сто вісімдесят шість тисяч двісті тридцять шість) гривень моральної шкоди. В решті вирок суду залишити без змін.

Посилається на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення, та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.

Вказує на те, що суд безпідставно застосував до обвинуваченого амністію на підставі копій документів, а саме довідки УПФ України в м. Рівне № 42 від 18.02.2015 р.; розписки з акту огляду МСЕК № 0000663 від 28.01.2014 р.; пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 25.02.2014 р. (том 2 а.с.249); пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 26.02.2015 р. (том 2 а.с. 250), які не досліджувалися судом. Сторона обвинуваченого не здійснила відкриття матеріалів стороні потерпілого щодо обставин, які стали підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності по амністії.

Крім того, зазначає, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.

Вважає незаконним вирок суду від 25.04.2016 р., в частині відмови в задоволенні цивільного позову про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 майнової шкоди 265 978, 25 коп., оскільки вони є співвласниками джерела підвищеної небезпеки на правах спільної сумісної власності подружжя в силу ст. 60 СК України, ст. 368 ЦК України, а тому відповідно до ст. ст. 541, 543 ЦК України несуть солідарну відповідальність, за завдану шкоду.

На думку представника потерпілої, при визначенні розміру моральної шкоди, яку стягнуто із ОСОБА_1, судом не в повній мірі оцінено критерії душевного болю, моральних страждань, та гіркоти втрат, які зазнала потерпіла, тому вимоги про стягнення моральної шкоди в повному обсязі підлягають задоволенню.

Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 07 жовтня 2013 року близько 14 год. 30 хв., керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_2, рухався по проїзній частині Гостомельського шосе зі сторони СП ДПС ДАІ №507 в напрямку м. Гостомель в м. Києві. в цей час позаду нього рухався мотоцикл НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5

Під час руху ОСОБА_1 грубо порушив вимоги п.п. 1.5; 2.3 пп. «б»; 10.1; 11.3 та 1.1 додатку 2 Правил дорожнього руху України (далі ПДР України), відповідно до яких: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; на дорогах з двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу; горизонтальна розмітка (вузька, суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено.

Порушення вказаних вимог ПДР України з боку водія ОСОБА_1 виявились у тому, що він, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_2, та рухаючись по проїзній, частині Гостомельського шосе зі сторони СП ДПС ДАІ № 507 в напрямку м. Гостомеля в м. Києві, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, перед зміною напрямку руху не переконався, що цей маневр буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, під час руху на ділянці дороги з двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку, здійснюючи маневр розвороту через вузьку суцільну лінію 1.1, перетинати яку забороняється, виїхав на зустрічну смуту руху, де зіткнувся лівою боковою частиною автомобіля НОМЕР_4, з передньою частиною мотоцикла НОМЕР_5, під керуванням ОСОБА_5, який у свою чергу порушив вимоги п.п. 11.3; 13.1 та 12.4 ПДР України.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 від спричинених тілесних, ушкоджень загинув на місці пригоди.

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи №514ат від 22 жовтня 2014 року в діях ОСОБА_1 вбачається невідповідність вимогам п.п.10.1 та 11.3 ПДР України, а також порушення вимог п.п. 1.5; 2.3 пп «б» та 1.1 додатку 2 ПДР України. Порушення вимог п.п.1.5;2.3 пп «б» та 1.1. додатку 2 ПДР України ОСОБА_1 знаходяться у прямому причинному зв»язку з виникненням даної дорожньо - транспортної пригоди та її наслідками.

Заслухавши суддю доповідача, доводи обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, представника потерпілої, яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого та просила задовольнити її апеляційну скаргу, прокурора, яка заперечила проти апеляційних скарг захисника обвинуваченого та представника потерпілої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_1 та представника потерпілої ОСОБА_3 не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Перевіривши висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, якщо вони спричинили смерть потерпілого, колегія суддів вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, є обґрунтованими, підтвердженими зібраними у встановленому законом порядку доказами, ретельно перевіреними та дослідженими у судовому засіданні.

На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги:

показання обвинуваченого ОСОБА_1, який частково визнав свою вину у даній дорожньо-транспортній пригоді підтвердивши, що керуючи автомобілем НОМЕР_6, рухався по проїзній частині Гостомельського шосе зі сторони СП ДПС ДАІ №507 в напрямку м. Гостомель в м. Києві, здійснив розворот через суцільну горизонтальну лінію. Однак, вважає винним у даній дорожньо-транспортній пригоді і водія мотоцикла ОСОБА_5, який також порушив ПДР України, оскільки рухався з великою швидкістю, для його обгону виїхав на смугу зустрічного руху та не дотримався безпечної дистанції. Визнав частково заявлений цивільний позов;

показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які були безпосередніми очевидцями події, та підтвердили обставини дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої обвинувачуваний ОСОБА_1, під час руху на ділянці дороги з двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку, здійснюючи маневр розвороту через суцільну лінію, перетинати яку забороняється, виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся лівою боковою частиною свого автомобіля, з передньою частиною мотоцикла «ApriliaRSV 4R»під керуванням ОСОБА_5;

дані протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 07.10.2013 року; схеми пригоди та ілюстрованої таблиці до протоколу; дані протоколу проведення слідчого експерименту від 19.07.2014 року; протоколу проведення слідчого експерименту від 31.10.2014 року; висновки експерта № 2885 від 04.12.2013 року; акт судово-медичного дослідження № 1951 від 18.10.2013 року; висновок експерта № 476/ат та ілюстровану таблицю до нього від 25.11.2013 року; висновки експертів за результатами проведення авто-технічної експертизи № 11405/11406/13-52 від 29.05.2104 року; висновки експерта № 514ат від 22.10.2014 року; висновки експерта № 12017/14-54 від 29.10.2014; висновок авто товарознавчої експертизи №13185/15-54 від 25.09.2015, яким встановлено ринкову вартість мотоцикла «Aprilia RSV 4R», належного ОСОБА_5 та інші письмові докази на підтвердження госпіталізації та смерті ОСОБА_5

Наведені судом у вироку докази зібрані у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, обґрунтовано визнані належними, достатніми та допустимими. Правильність висновків суду щодо наведених доказів у колегії суддів сумнівів не викликає та не спростовується доводами апеляційних скарг захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Суд обґрунтовано не прийняв до уваги як докази консультативний висновок спеціаліста за обставинами даної дорожньо-транспортної пригоди та показання свідка сторони захисту ОСОБА_6, оскільки відповідно до положень глави 4 КПК України висновок спеціаліста не є доказом у кримінальному провадженні, а показання вказаного свідка в порушення вимог ч.11,12 ст.290 КПК України сторона захисту не здійснила відкриття матеріалів стороні обвинувачення .

Колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника обвинуваченого про вину у даній дорожньо-транспортній пригоді також водія мотоцикла «Aprilia RSV 4R», ОСОБА_5 та визнає правильним висновок суду першої інстанції, що саме порушення водієм ОСОБА_1 вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», 10.1, 11.3 та п.1.1. додатку 2 ПДР України призвели до дорожньо-транспортної пригоди і саме дії водія ОСОБА_1 передували порушенню водієм ОСОБА_10 вимог п.11.3 ПДР України, тобто ОСОБА_10 вимушено порушив ПДР України.

Такий висновок суду ґрунтується на даних висновку судової автотехнічної експертизи №514 ат від 22 жовтня 2014 року, якупроведено у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку, її висновки науково обґрунтовані, зроблені на підставі оцінки фактичних обставин справи та наявних документів про об"єктивну слідову інформацію ДТП. Відтак, твердження захисника обвинуваченого про неврахування судом вказаного висновку є необґрунтованим.

Матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції в достатній мірі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази і дав їм у сукупності належну оцінку, що вказує у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів, а тому посилання захисника обвинуваченого на неповноту судового слідства є безпідставними.

Окрім того, висновок суду щодо винуватості ОСОБА_1 в даній дорожньо-транспортній пригоді ґрунтується на правовій позиції Верховного суду України, викладеній у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» та у постановах Верховного Суду України від 20.11.2014№5-18кс 14 та від 05.11.2015 №5-218кс 15, де зазначено, що у випадках, коли передбачені ст.286 КК України суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з'ясувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недотримання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків.

Суд обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

Призначаючи покарання ОСОБА_1, суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно із ст. 12 КК України є тяжким злочином; наслідки, що настали; особу обвинуваченого, який розлучений, утриманців не має, не працює, характеризується позитивно, не перебуває під наглядом лікарів, раніше не судимий, є інвалідом третьої групи; не встановивши обставин, що обтяжують чи пом'якшують його покарання; і обґрунтовано призначив йому основне покарання у межах санкції вказаної частини ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років, та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на 3 роки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що призначене ОСОБА_1 покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи представника потерпілої про невідповідність призначеного для обвинуваченого ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості самі по собі не спростовують висновки суду і не є підставами для призначення більш суворого покарання.

Водночас колегія суддів також погоджується із рішенням суду про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного основного та додаткового покарання на підставі п «г» ст.1 та ст.14 Закону України «Про амністію у 2014 році» в редакції від 06.05.2014 року, відповідно до якої звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов»язаних з позбавленням волі, засуджені за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, які на день набрання чинності цим Законом у встановленому Законом порядку визнані інвалідами третьої групи.

Відповідно до наданих суду першої інстанції документів, зокрема копій пенсійного посвідчення серії НОМЕР_7 від 25.02.2014 року та пенсійного посвідчення серії НОМЕР_8 від 26.02.2015 року, ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи від трудового каліцтва. Вказані документи надані обвинуваченим у суді апеляційної інстанції в оригіналах, а відтак доводи представника потерпілого про не підтвердження даних про наявність у ОСОБА_1 інвалідності не заслуговують на увагу.

Посилання представника потерпілого на те, що вказані документи не відкриті стороною обвинуваченого, а тому не можуть бути враховані судом є необґрунтованими. Відповідно до положень ст. 290 КПК України сторонами кримінального провадження здійснюється відкриття матеріалів кримінального провадження, в яких містяться відомості і які можуть бути використані як докази на підтвердження винуватості чи невинуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального провадження.

У даному випадку представник потерпілого ставить питання про не відкриття стороні потерпілого документів, які вказують на дані про особу обвинуваченого, а саме наявність у нього інвалідності, які не доказами у розумінні ст. 290 КПК України, оскільки не підтверджують чи спростовують його винуватість чи невинуватість.

Не встановлено підстав для задоволення вимог захисника обвинуваченого щодо зміни вироку суду в частині зменшення наполовину розміру відшкодувань на користь потерпілої стягнутої судом матеріальної та моральної шкоди. Доводи захисника щодо необхідності врахування вини ОСОБА_5 як підстави для зменшення стягнутих сум є необґрунтованими, оскільки як встановлено судом, винним у даній дорожньо-транспортній пригоді обґрунтовано визнано саме ОСОБА_1

Також не підлягає задоволенню вимога апеляційної скарги представника потерпілої щодо збільшення розміру матеріальної та моральної шкоди на користь потерпілої.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 вирішено судом із дотриманням вимог ст.ст. 128-130 КПК України, правильно застосовано положення цивільного закону, у т.ч. в частині відшкодування понесеної матеріальної шкоди, розмір якої підтверджено належними доказами та моральної шкоди, яка визначена із врахуванням вимог розумності та справедливості відповідно до вимог ст. 22 Цивільного кодексу України.

Судом обґрунтовано відмовлено у стягненні матеріальної та моральної шкоди із ОСОБА_11, (дружини обвинуваченої), оскільки відповідно до положень ст. 1166 Цивільного кодексу України та роз»яснень, що містяться у п. 4,6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01.03.2013 року № 4, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Враховуючи викладене, істотних порушень кримінального процесуального закону, які є підставою для скасування постановленого щодо ОСОБА_1, вироку суду, колегія суддів не вбачає. Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_1 та представника потерпілої ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 128, 129, 376, 404, 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року щодо обвинуваченого ОСОБА_1 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який утримується під вартою в сей же строк з моменту отримання копії судового рішення.

Судді:

О.С. Юрдига О.М. Сітайло Т.В. Фрич

Справа № 11кп/796/1228/2016 Категорія КК: ч.2 ст. 286

Головуючий у першій інстанції - Жмудь В.О.

Доповідач - Юрдига О.С.