Рішення № 61318751, 30.08.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2016 р. Справа № 911/2285/16

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕКО ЛЮКС», м. Київ,

до Державного підприємства «Клавдієвське лісове господарство», смт. Клавдієво-Тарасове,

За участю третьої особи Київської обласної державної адміністрації

про визнання права користування

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

Від третьої особи: не зявилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю (далі позивач) до Державного підприємства «Клавдієвське лісове господарство» (далі відповідач) за участю третьої особи Київської обласної державної адміністрації про визнання права користування.

Провадження у справі №911/2285/16 порушено відповідно до ухвали суду від 20.07.2016 року та призначено справу до розгляду на 02.08.2016 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 02.08.2016 року не зявився та надіслав клопотання про відкладення розгляду справи. Також, від відповідача 01.08.2016 року надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи у судовому засіданні 02.08.2016 року подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував. Крім того, представник третьої особи подав клопотання про витребування у Бородянської районної державної адміністрації та управління Держгеокадастру у Бородянському районі завіреної копії Договору оренди земельної ділянки укладеного між ТОВ «ДЕКО ЛЮКС» та Бородянською РДА і зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у Бородянському районі, про що зроблено запис у Державному реєстрі земель від 28.09.2012 року № 322100004000385. Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. Розгляд справи відкладався на 16.08.2016 року.

Ухвалою суду від 02.08.2016 року суд зобовязував позивача надати письмові пояснення на відзиви відповідача та третьої особи; надати копію Договору оренди земельної ділянки укладеного між ТОВ «Деко Люкс» та Бородянською РДА і зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у Бородянському районі та надати пояснення щодо його чинності.

15.08.2016 року до господарського суду від Бородянської районної державної адміністрації Київської області на виконання вимог ухвали суду надійшли документи та письмові пояснення. 15.08.2016 року до господарського суду Управлінням Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області на виконання вимог ухвали суду надано Договір оренди від 28.09.2012 року. Позивачем вимоги ухвали суду від 02.08.2016 року виконані не були. У звязку з чим, розгляд справи відкладався на 30.08.2016 року.

28.08.2016 року до господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення на відзив відповідача та третьої особи та додаткові докази.

В судовому засіданні 30.08.2016 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідачі проти позову заперечували. 30.08.2016 року до господарського суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення та документи. Третя особа, належним чином повідомлена про час і місце розгляду спору, у судове засідання 30.08.2016 року не зявилася.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.

Як вбачається з викладених у позові обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» (позивач) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Клавдієвське лісове господарство» (відповідач), за участю третьої особи Київської обласної державної адміністрації про визнання за ТОВ «Деко Люкс» права користування земельною ділянкою площею 2,7 га, кадастровий номер 3221082001:06:007:0036, місце розташування якої: Київська область Бородянський район Клавдієво-Тарасівська селищна рада з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що метою звернення до господарського суду із вказаним позовом є визначення правового режиму земельної ділянки, що перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду у відповідності до ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, та з урахуванням правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі № 6-253цс16.

В позові позивач зазначив, що за Договором купівлі-продажу, укладеним між позивачем та відповідачем, посвідченим 15.10.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_4, що був зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 3026 та в Державному реєстрі правочинів за реєстраційним номером 3662357, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів за № 7835405 від 15.10.2009 року, позивач придбав у відповідача частину майнового комплексу, а саме: столярний цех з адміністративним приміщенням літ. «А», загальною площею 450,6 кв.м.; їдальня літ. «Б», загальною площею 310,8 кв.м.; штахетний цех літ. «В», загальною площею 282,9 кв.м.; цех переробки деревини літ. «Г», загальною площею 537,3 кв.м.; приміщення сушки деревини та котельня літ. «Д», загальною площею 344,2 кв.м.; навіс літ. «Ж» (склад готової продукції), загальною площею 224,2 кв.м., що розташований за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Клавдієво-Тарасове, вул.Піонерська, будинок 22-а. Загальна площа всього майнового комплексу складала 3828,7 кв.м.

Право власності за позивачем на придбану у відповідача частину майнового комплексу зареєстровано в Комунальному підприємстві Київської обласної ради «Бородянське бюро технічної інвентаризації» 06.02.2010 року за номером запису 29 в книзі 2ю-185, реєстраційний номер 21001635.

В подальшому, за Договором про поділ нерухомого майна, укладеному між позивачем та відповідачем, посвідченому 01.04.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованому в реєстрі нотаріальних дій за № 1413, майновий комплекс загальною площею 3828,70 кв.м. було поділено в натурі між позивачем та відповідачем.

Відповідно до п. 1.1. Договору про поділ нерухомого майна, сторони домовилися про те, що вони поділяють в натурі Обєкт поділу, який належить їм на праві спільної часткової власності. Після укладання цього Договору право спільної часткової власності на Обєкт поділу на підставі ст. 367 Цивільного кодексу України припиняється, а перелічені в Договорі частини Обєкта проділу кожної із Сторін становлять окреме індивідуально визначене нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 367 Цивільного кодексу України, у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з п. 1.2. Договору про поділ нерухомого майна, майновий комплекс поділяється між сторонами в натурі, наступним чином:

1.2.1. Стороні 1 (відповідачу) після поділу належить окрема частина Обєкту поділу (як окреме індивідуально визначене нерухоме майно), яка надалі за текстом іменується ОСОБА_5 майно-1, а саме: нежитлові будівлі та споруди, що складаються з: склад готової продукції літер «Е», приміщення сушки деревини літер «З», заточне відділення літер «И», гараж літер «К», диспетчерська літер «І», будинок охоронця літер «Л», приміщення АЗС літер «М», вбиральня літер «Н», навіс літер «О», сарай літер «П», навіс літер «Р», прохідна літер «С», вбиральня літер «Т», електрощитові літер «У», кладова літер «Ф», літній душ літер «Х», електрощитова літер «Ц», заправ очна літер «ПІ», колонка літери «№1-4», резервуар літери «№5-13», аспірацій на установка літери «№ 14, 15», кран балка літер «№16», естакада літери «№17, 21», мостовий кран літер «№18», кран «№19», консольно-козловий кран літер «№20», огорожа літер «№22-31», 2 замощення літер «І, ІІ», загальною площею 1678,70 кв.м., що складає 44/100 частин від майнового комплексу загальною площею 3828,70 кв.м.

1.2.2. Стороні 2 (позивачу) після поділу належить окрема частина Обєкту поділу (як окреме індивідуально визначене нерухоме майно), яка надалі за текстом іменується ОСОБА_5 майно-2, а саме нежитлові будівлі та споруди, що складаються з: столярний цех з адміністративним приміщенням літера «А», їдальня літера «Б», штахетний цех літера «В», цех переробки деревини літера «Г», приміщення сушки деревини та котельня літера «Д», навіс (склад готової продукції) літера «Ж», загальною площею 2150,00 кв.м., що складає 56/100 частин від майнового комплексу загальною площею 3828,70 кв.м. ОСОБА_5 майно-2 розташоване на земельній ділянці площею 2,7000 га, у тому числі забудованих земель промисловості 2,7000 га, кадастровий номер 3221082001:06:0036, що перебуває в оренді у Сторони 2 (позивача) згідно Договору оренди земельної ділянки укладеного 28.09.2012р. між Стороною 2 (позивачем) та Бородянською районною державною адміністрацією, і зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у Бородянському районі, про що у Державному земельному кадастрі вчинено запис від 28.09.2012р. за № 322100004000385.

Згідно з п. 1.3. Договору про поділ нерухомого майна, технічна можливість поділу в натурі Обєкту поділу на ОСОБА_5 майно-1 та ОСОБА_5 майно-2 на визначених цим Договором умовах підтверджується Висновком спеціаліста про можливість виділу обєкта нерухомого майна ОС№101 від 29.03.2013 року, виданим торгово-промисловою палатою 29.03.2013 року.

Відповідно до п. 1.4 Договору про поділ нерухомого майна, на підставі рішення №33 від 26.03.2013 року Виконавчого комітету Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області Нерухомому майну-1 присвоєно нову адресу: смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Піонерська, 22-б, а Нерухомому майну-2 залишено адресу: смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Піонерська, 22-а.

Право власності на індивідуально визначене нерухоме майно позивача було зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 01.04.2013 року, номер запису про право власності 517983, що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №1872260, сформований 01.04.2013 року.

Матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка площею 2,7 га з кадастровим номером 3221082001:06:007:0036 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, яка є предметом спору, є сформованою. Вказане підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.04.2016 року № 57286021, відповідно до якої земельна ділянка була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.11.2015р., номер запису про право власності: 12132732, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 781405232210.

Матеріалами справи також підтверджується, що в публічно-кадастровій карті України міститься інформація про те, що земельна ділянка, що є предметом цього спору, з кадастровим номером 3221082001:06:007:0036, зареєстрована в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до визначення кадастрового номера, наведеного у ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр», кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр», кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Отже, земельна ділянка є сформованою, й чинним законодавством в даному випадку не вимагається розроблення проекту землеустрою щодо її відведення.

У звязку з тим, що позивач придбав нерухоме майно 15.10.2009 року, то саме з цього моменту до нього перейшло право користування земельною ділянкою площею 2,7 га, на якій розташоване нерухоме майно позивача.

За змістом статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Саме з моменту укладення договору купівлі-продажу та реєстрації нерухомого майна до особи переходить право на земельну ділянку (статті 657 Цивільного кодексу України).

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016р. у справі № 6-253цс16.

З огляду на ст.111 28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного Суду України не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня їх прийняття.

Суд не приймає посилання відповідача, викладені у відзиві на позов, що питання про надання земельної ділянки в користування вирішується виключно уповноваженими органами з вилученням землі у попереднього землекористувача виключно за його згодою.

З огляду на наведені норми ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України та висновки Верховного Суду України, до позивача, як нового власника нерухомості, перейшло право на земельну ділянку, розташовану під відповідною нерухомістю (та необхідною для її обслуговування), яке належало попередньому власнику нерухомості, тобто відповідачу.

Як визначено ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Таким чином, сам факт набуття права власності на нерухомість є підставою для набуття новим власником нерухомості права на земельну ділянку, що не залежить від волевиявлення органу, уповноваженого розпоряджатись земельною ділянкою, і не потребує згоди попереднього землекористувача на вилучення у нього такої земельної ділянки.

Крім того, наведене в ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 141 Земельного кодексу України поняття права користування є загальним визначенням і включає в себе, як право постійного користування, так і право орендного користування.

Також, суд критично вставиться до посилань відповідача на встановлені у справі № 911/3300/14 обставини що спірна земельна ділянка площею 2,7га, яка розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Піонерська, 22-а, та на якій розміщено належне на праві власності позивачу ОСОБА_5 майно-2, відноситься до земель лісогосподарського призначення, право постійного користування якою належить відповідачу на підставі планово-картографічних матеріалів.

Згідно з визначенням, наведеним у ст. 1 Лісового кодексу України, ліс це тип природних комплексів, у якому поєднується переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, травяною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємоповязані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище; лісова ділянка ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі; земельна лісова ділянка земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Частиною третьої цієї ж статті визначено, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Таким чином, Лісовий кодекс України розрізняє поняття лісові землі (на яких розташовані лісові ділянки, тобто землі, вкриті лісовою рослинністю) та нелісові землі (на яких відсутні лісова рослинність (угіддя, води, болота, споруди, комунікації, малопродуктивні землі), однак такі землі надані в установленому порядку для потреб лісового господарств).

З огляду на обставини спору, враховуючи, що позивач придбав у відповідача нерухомість з комунікаціями, що зареєстровано в установленому порядку, земельна ділянка під придбаними позивачем будівлями та комунікаціями, використовувалась для потреб лісового господарства, однак, відноситься до нелісових земель, оскільки наявність на ній будівель та спору, виключає наявність на ній лісової рослинності.

Пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України встановлено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є документами, які можуть підтверджувати право постійного користування лісовими землями, які є однією зі складових земель лісогосподарського призначення. У звязку з чим, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування не можуть вважатись належними доказами в підтвердження права користування нелісовими землями лісогосподарського призначення, до яких відноситься спірна земельна ділянка.

Відповідачем не надано документів, що посвідчують право постійного користування спірною земельною ділянкою (нелісовою ділянкою), що передбачені вищевказаними нормами законодавства.

Відповідно до ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Однак, враховуючи відсутність у відповідача правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку, яка хоч і використовувалась для потреб лісового господарства (перебувала в користуванні відповідача), відсутні достатні підстави стверджувати про віднесення такої земельної ділянки до певної категорії земель, зокрема, лісогосподарського цільового призначення, враховуючи також, що така земельна ділянка не вкрита лісовою рослинністю.

Позивачем у позові зазначено, що також не заперечено і не спростовано відповідачем, що придбаний ним майновий комплекс побудовано в 1960 роках для розпиловки та переробки деревини. Земельна ділянка, на якій розташований зазначений майновий комплекс увесь час з моменту побудови використовується для майнового комплексу з розпиловки та переробки деревини (лист Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 06.11.2014 року № 01-12-1353). Таким чином, є очевидним, що земельна ділянка є нелісовою в розумінні ст. 5 Лісового кодексу України і відсутні підстави стверджувати, що земельна ділянка відноситься до категорії лісових ділянок.

Відчуживши частину майнового комплексу, відповідач фактично за плату передав позивачу частину майна, яке використовувалось в лісовому господарстві, тобто за своїм волевиявленням перестав використовувати відчужене позивачу майно для потреб лісового господарства і передав таке майно в у власність (володіння, користування, розпорядження) іншого субєкта, який не є лісогосподарським підприємством.

Відповідний правочин купівлі-продажу виконаний сторонами в повному обсязі, є чинним і з огляду на ст. 204 Цивільного кодексу України не підлягає безпідставним сумнівам в його правомірності.

Відчуживши частину майнового комплексу, тобто нерухомого майна, яке нерозривно повязане з земельною ділянко, на якій воно розташоване, відповідач фактично припинив використання майна та земельної ділянки в лісовому господарстві.

З моменту придбання в 2009 році нерухомого майна, позивач постійно веде промислову діяльність по переробці деревини й іншу повязану з цим промислову діяльність.

Отже, виходячи з матеріалів справи, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно позивача, з 1960 року використовується в промислових цілях. Вказане підтверджується наявними матеріалами справи, а саме, листом Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 06.11.2014 року № 01-12-1353, Генеральним планом населеного пункту смт. Клавдієво-Тарасове, затвердженого та чинного станом на 2009 рік, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.04.2016 року №57286021, в якій зазначено цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, площею 2,7 га, кадастровий номер 3221082001:06:007:0036.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затверджено наказом Держкомзему України від 23.07.2010 року № 548, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306, цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств за кодом класифікації 11.03. відноситься до категорії земель промисловості.

Відповідно до рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2014 року у справі № 911/3300/14, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 року, постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2015 року, за позовом прокурора Бородянського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та у м. Києві управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Клавдієвське лісове господарство» до Бородянської РДА, ТОВ «Деко Люкс», третя особа ОСОБА_6, було визнано недійсними та скасовано розпорядження Бородянської районної державної адміністрації Київської області №239 від 18.03.2010 року та №963 від 21.09.2012 року, й визнано недійсним договір оренди земельної ділянки укладений 28.09.2012 року між ТОВ «Деко Люкс» та Бородянською районною державною адміністрацією Київської області, який зареєстровано в управлінні Держземагентства у Бородянському районі за № 322100004000385 від 28.09.2012 року.

Як вбачається з викладених в судовому рішенні у справі № 911/3300/14 обставин, судове рішення прийнято виключно з тих підстав, що при наданні позивачу в оренду земельної ділянки за спірним договором оренди, питання вирішувалось в загальному порядку землевідведення без врахування факту набуття прав на землю в порядку ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України. Договір визнано недійсним з тих підстав, що не було вирішено питання про вилучення землі у попереднього землекористувача за його згодою, що в разі переходу права на землю у звязку з придбанням нерухомості не вимагається.

Таким чином, в ході розгляду спору у справі № 911/3300/14 не досліджувалось питання набуття позивачем права на земельну ділянку у звязку з набуттям у власність розташованої на ній нерухомості.

Як встановлено судом в ході розгляду спору у справі № 911/2285/16, враховуючи те, що на земельній ділянці розташоване нерухоме майно позивача, належно посвідчене право користування вказаною земельною ділянкою у третіх осіб відсутнє, позивач з моменту придбання нерухомого майна є фактичним користувачем цієї земельної ділянки, земельна ділянка фактично використовується позивачем у виробничій діяльності та відповідно зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі в категорії земель промисловості, право на користування вказаною земельною ділянкою перейшло до позивача в порядку ст. 120 Земельного кодексу України також з огляду на ст.377 Цивільного кодексу України і відповідний факт переходу/набуття позивачем права користування земельною ділянкою є безумовною підставою для оформленням за позивачем відповідного права в установленому чинним законодавством порядку.

Крім того, заперечення чи невизнання відповідного факту переходу до позивача прав на земельну ділянку, на якій розташована придбана позивачем у власність нерухомість, порушує права власника нерухомості на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном і суперечить нормам чинного законодавства, оскільки обєкти нерухомості нерозривно повязані з відповідною земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Також, суд враховує, що наведене в Земельному кодексі України та Лісовому кодексі України право користування є загальним і може бути реалізовано позивачем шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Крім того, оскільки позивач не лісогосподарським підприємством, відсутні підстави стверджувати, що земельна ділянка під придбаною ним нерухомістю використовується в лісовому господарстві, тому цільове призначення земельної ділянки підлягає приведенню у відповідність до фактичного стану та обставин використання земельної ділянки позивачем.

Як визначено ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги доведені та обґрунтовані, та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відшкодування понесених позивачем витрат на сплату судового збору покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

вирішив:

1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕКО ЛЮКС» (04136, м. Київ, вул. Стеценка, 1а, код 35253898) право користування земельною ділянкою площею 2,7 гектари, кадастровий номер 3221082001:06:007:0036 за адресою: Київська область, Бородянський район, Клавдієво-Тарасівська селищна рада, на якій розташоване нерухоме майно за адресою: смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Піонерська, 22-а.

3.Стягнути з Державного підприємства «Клавдіївське лісове господарство» (07850, Київська обл., Бородянський р-н, смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Великого Жовтня, 4, код 00992065) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕКО ЛЮКС» (04136, м. Київ, вул. Стеценка, 1а, код 35253898) 1378 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик

дата підписання 15.09.2016 р.