Ухвала суду № 61316059, 08.09.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/805/14

Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

08 вересня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сторчака В. Ю. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,

представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, представники на підставі довіреностей

представники відповідача - ЮрчукД.А., Гончарук Н.В., представники на підставі довіреностей

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги.

Справа розглядалась неодноразово.

Востаннє постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року скасовано податкове повідомлення-рішення №0000831703 від 31.01.2014 року повністю та податкове повідомлення-рішення №0000821703 від 31.01.2014 року в частині грошового зобов'язання за основним платежем 16429,00 грн. та 8214,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач та відповідач оскаржили його до суду апеляційної інстанції.

Позивач просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апелянт вказав на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин у справі, що призвело неправильного вирішення справи.

Відповідач просив скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Податковий орган вказав на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представники позивача просили задовольнити апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_6 та відмовити в задоволенні апеляційної скарги податкового органу. При цьому стверджує, що податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Представники відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги податкового органу та просили її задовольнити, та відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.

Сторони брали участь у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції, передбаченого ст.122-1 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, податковим органом було проведено планову виїзну документальну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №33/8/22-09-17-02/НОМЕР_1, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п. 3.2, п. 3.3, п. 3.5 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу (нарахованого) сплаченого на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України № 1020 від 24.12.2010 року, ст. 51, п. 176.2 ст. 176 ПК України;

- пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, пп. "а" п. 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого донараховано пеню в сумі 8,08 грн.;

- пп. "а" п. 176.1 ст. 176, п. 177.10 ст. 177 ПК України та п. 3 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом ДПА України № 1025 від 24.12.2010 року;

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України, в результаті чого донараховано 8 668,05 грн. податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності;

- пп. 168.1.1, пп. 168.1.2, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України, яке полягає у виплаті позивачем коштів в сумі 2750,00 грн. фізичній особі ОСОБА_7 без утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в розмірі 412,50 грн.;

- п. 1 ч. 2 ст. 6, ст.ст. 8, 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого не нараховано та не сплачено єдиний внесок в сумі 21 082,35 грн.;

- пп. "г" п. 198.5 ст. 198, пп. "а" п. 185.1 ст. 185, пп. "а" п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 475549,00 грн.;

- пп. "г" п. 198.5 ст. 198, пп. "а" п. 185.1 ст. 185, пп. "а" п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.3 ст. 200 ПК України, яке полягає у неправомірному завищені залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 106004,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 31.01.2014: №0000821703, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 617704,50 грн., з яких 411803,00 грн. основного платежу та 205901,50 грн. штрафних санкцій; № 0000831703, яким донараховано суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 10835,06 грн., з яких 8668,05 грн. основного платежу та 2167,01 грн. штрафних санкцій; № 0000841703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників в розмірі 1025,63 грн., з яких 412,50 грн. основного платежу та 613,13 грн. штрафних санкцій; а також, прийнято вимогу № Ф-353-17 від 31.01.2014 про сплату боргу по єдиному внеску в сумі 21082,35 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції зазначив, що позивачем підтверджено правомірність включення до складу валових витрат ТМЦ, а тому судом скасовано податкове повідомлення-рішення №0000831703 від 31.01.2014 року повністю та податкове повідомлення-рішення №0000821703 від 31.01.2014 року в частині грошового зобов'язання за основним платежем 16429,00 грн. та 8214,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Також суд першої інстанції відмовив в задоволенні решти позовних вимог так як відповідачем правомірно нараховано єдиний внесок з чистого оподаткування доходу та при виплаті доходу фізичній особі ОСОБА_7 Крім того суд зазначив, що позивачем не надано доказів того, що за річним підсумком сума коштів, які здавались позивачем у банк, відповідає сумі виручки, зазначеній у КОРО, тому встановлено невідповідність задекларованого позивачем доходу сумі фактично отриманої виручки (а не даним КОРО), а також невідповідність задекларованої позивачем суми доходу від реалізації товару (у податковій декларації) з обсягом виручки, зданої у банк з відповідним призначенням платежу, причини такої розбіжності позивач пояснити не зміг.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступні обставини.

Так, відповідно до матеріалів справи постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.05.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 року, позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції №0000831703 від 31.01.2014 року, №0000821703 від 31.01.2014 року та №0000921703, та визнано протиправними та скасовано податкову вимогу від 31.01.2014 року Ф-353-17.

Вищим адміністративним судом касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області задоволено частково, скасовано постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.05.2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 року. Справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.05.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 Вищий адміністративний суд зазначив, що судами попередніх інстанцій взагалі не було досліджено господарські операції позивача за період, що перевірявся та на підставі яких виникли порушення, що лягли в основу прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень. Не досліджено питання щодо встановлених відповідачем порушень, зокрема: щодо неналежного ведення позивачем обліку доходів і витрат у Книзі обліку доходів і витрат фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності за період з 01.01.2012 по 31.12.2012; неправомірного віднесення до складу валових витрат документально не підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю на суму 57787,00 грн.; не нарахування та не сплати єдиного внеску в сумі 21082,35 грн.

Крім того, план розміщення АГНКС, на який судами зроблено в рішенні посилання, в матеріалах справи відсутній.

Так, під час перевірки податковим органом встановлено порушення пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, пп. "а" п. 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого донараховано пеню в сумі 8,08 грн. за прострочення встановлених строків сплати податку з доходів фізичних осіб, оскільки позивачем невчасно погашався податковий борг з податку на доходи фізичних осіб.

Згідно з пп. 168.1.2. ст.168 Податкового кодексу України, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до п.п. а п.176.2. ст.176 Кодексу, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Щодо вказаного допущеного позивачем порушення п.п.168.1.1., 168.1.2., 168.1.5. ст.168 Кодексу, яке полягає у виплаті позивачем коштів в сумі 2750,00 грн. фізичній особі ОСОБА_7 без утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в розмірі 412,50 грн. позивач зазначає, що фізичній особі ОСОБА_7 за консультацію фахівця було виплачено кошти в сумі 2750,00 грн., однак актів виконаних робіт чи інших документів до перевірки не надано. Не надано також і реєстраційних документів, які б підтверджували, що фізична особа ОСОБА_7 є суб'єктом господарювання.

Згідно з п.п. 168.1.1., 168.1.2. ст.168 Кодексу, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України).

Позивачем не надано будь - яких підтверджуючих документів про перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб з виплаченого доходу ОСОБА_7 в розмірі 412,50 грн., тому є всі підстави в цій частині позову відмовити.

З акту перевірки слідує, що позивачем в порушення п. 1 ч. 2 ст. 6, ст.ст. 8, 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не нараховано та не сплачено єдиний внесок в сумі 21 082,35 грн.

Платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 28 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Позивач не надав будь-яких доказів неправомірного нарахування відповідачем єдиного внеску з чистого оподатковуваного доходу та при виплаті доходу фізичній особі ОСОБА_7 в загальній сумі 21 082,35 грн.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування вимоги № Ф-353-17 від 31.01.2014 про сплату боргу по єдиному внеску в сумі 21082,35 грн.

Згідно з пп. 177.2, 177.4. ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Позивачем включено до валових витрат вартість ТМЦ, використання яких на думку позивача в межах підприємницької діяльності не підтверджено. Як зазначено в акті перевірки, що суб'єктом господарювання до складу витрат віднесено витрати на придбання будівельних матеріалів (планки, шурупи, болти, термолайф, ізоляційна плівка, труба, арматура та ін.) в сумі 55037,00грн., згідно накладних.

Позивач зазначив, що вказані будівельні матеріали були використанні при поточному ремонті станції технічного обслуговування, яка є у власності підприємця і знаходиться неподалік від заправочної станції, а консультація фахівця ОСОБА_7 була необхідна під час вказаного ремонту.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позову в цій частині.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум ПДВ є придбання та використання ним товарів у межах господарської діяльності, що також підтверджується наданими для перевірки документами.

Будь-яких заперечень з приводу правильності їх оформлення не встановлено, а також не доведено, що придбані ТМЦ не використовувались у межах господарської діяльності.

Також в акті перевірки зазначено про порушення позивачем пп. "а" п. 185.1 ст. 185, пп. "а" п. 198.1, п. 198.3, пп. "г" п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 ПК України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 475549,00 грн.;

- пп. "г" п. 198.5 ст. 198, пп. "а" п. 185.1 ст. 185, пп. "а" п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.3 ст. 200 ПК України, яке полягає у неправомірному завищені залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 106004,00 грн.

Згідно з пп. а п.185.1. ст.185 Кодексу, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пп. а) п.п. 198.1., 198.3, 198.4., 198.5., 198.6 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пп. 200.1., 200.3. ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року позивачем задекларовано податкові зобов'язань з податку на додану вартість на суму - 1288752,00 грн. Перевіркою встановлено їх заниження на суму 565349,00 грн. За вказаний період задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість 1216349,00 грн. та встановлено його завищення на суму 16989,00 грн. Податковий кредит сформовано за рахунок включення податкових накладних на придбання природного газу. За перевіряємий період придбано газу 2073552 куб.м., з якого реалізовано відповідно до наданих документів 1089811,03 куб.м., списано 995647,66 куб.м газу на втрати, що складає 48% придбаного газу.

Із загальної кількості втрат газу, на технологічні витрати списано 208516,10 куб.м. газу, тобто 10% придбаного газу, так як вхідний газ поступає на 2 газові заправки. Реалізація газу ФОП ОСОБА_6 проводиться з використанням АГНКС - 75 та АГНКС - 200. АГНКС призначено для стискання, охолодження та осушення (з виділенням вологи) природного газу, який після цього через фільтр та клапан підтримки тиску надходить на заправочні колонки.

Відповідно до керівництва з експлуатації АГНКС-75 та АГНКС - 200 втрати газу при експлуатації становлять 5 %. Згідно з керівництвом з експлуатації газових станцій АГНКС-75 і АГНКС-200, а також робочого проекту на газопостачання газової заправки автомобілів по АДРЕСА_1 дослідженому судом першої інстанції, встановлено їх відокремлену експлуатацію та здатність кожної з них працювати в нормальному режимі у разі поломки іншої.

У протоколі огляду з фототаблицями газової заправки автомобілів по АДРЕСА_1 складеного на вимогу Хмельницького міськрайонного суду слідчим з ОВС ГУ Міндоходів у Хмельницькій області Грицюком П.П. за участі представника ФОП ОСОБА_6 - ОСОБА_3 зазначено, що із АГНКС - 75 газ через окрему трубу, що знаходиться під землею, газ поступає на газозаправочні колонки №1 та №2. Із АГНКС - 200 газ через окрему трубу сірого кольору довжиною 35 метрів поступає на автозаправочні колонки №1, 2, 3, 4, 5 з яких здійснюється заправка автомобілів. В ході огляду встановлено, що кожен із вище перерахованих вузлів АГНКС ФОП ОСОБА_6 може від'єднувати від загальної системи постачання газу кранами (а.с. 135-155 т.3).

Таким чином позивачем надано доказів, що АГНКС-75 та АГНКС - 200 працюють в одному циклі і технологічно мають втрату 10 % використаного газу. Проте, в керівництві з експлуатації АГНКС-75 та АГНКС - 200 в ПЕК 43.000.000.000 РЕ та СТПК9.000.000.000РЕ в п. 1.1.2.5 зазначено, що технологічні втрати газу складають 5%, тому позивачем неправомірно і без обґрунтування списувалось на технологічні втрати 10%.

Під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_6 надано акти про виникнення поломок АГНКС, які взято до уваги відповідачем та відображено в акті перевірки. На підставі даних актів складались акти на списання природного газу при проведенні поточних ремонтних робіт. Відповідачем зроблено висновок, що відповідно до зведених актів позивачем для проведення ремонтних робіт використано 733662,24 куб.м (35%) газу. Аналізуючи зазначені акти суд погоджується з висновком відповідача про їх недостовірність. Позивачем не представлено будь-яких доказів на підтвердження фактичного витрачання саме зазначеного у цих актах обсягу газу. Також у матеріалах справи відсутні докази фактичного проведення ремонтних робіт належних позивачем АГНКС (акти ревізії, випробування відремонтованих елементів, дефектні відомості, описи типового технологічного процесу ремонту тощо у відповідності з положеннями Правил безпечної експлуатації та обслуговування обладнання автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) ДНАОП 1.1.23-1.06-02, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.07.2006 № 369).

За перевіряємий період позивачем списано 29502,84 куб.м. газу на власні витрати без підтверджуючої документації.

Представник позивача зазначав, що правоохоронні органи вилучили такі документи та подав протокол обшуку від 17.01.2014. Слід зазначити, що в даному документі відсутні посилання на вилучення актів по списанню газу та матеріалів. Крім того, перевірка проводилась з 09.12.2013 по 27.12.2013 року за звітний 2012 рік і на той час такі документи були відсутні. Суд першої інстанції, на підставі ст.11 КАС України, пропонував вказати позивачу, додаткові джерела отримання доказів на підтвердження його позиції, однак представник зазначив, що перевірено і досліджено всі матеріали за перевіряємий період.

Отже, проведеною податковою перевіркою та судом першої інстанції не встановлено, а позивачем не надано керівництво (технічні умови) з ремонту компресорної установки; граничні норми зносу основних деталей та вузлів, які швидко зношуються, сертифікати на компресорне масло або результати його лабораторного аналізу, змінний журнал обліку роботи компресорної установки і, ремонтний формуляр, графік планово-попереджувальних ремонтів, попередні дефектні відомості; план-графік роботи персоналу, документи, що підтверджують придбання необхідних для заміни матеріалів та запасних частин, ремонтний формуляр на компресорну, установку, норми граничного зносу деталей і вузлів компресорної установки, акти ревізій газопроводу, спеціальний журнал з описом обсягу виконаних робіт, дати, складу бригади та відповідального за їх виконання, ремонтні формуляри, графіку планово-попереджувальних ремонтів тощо.

Листом Територіального управління Держгірпромнагляду у Хмельницькій області від 26.03.2014 року №489 повідомлено, що планові перевірки на протязі 2012 - 2013 років не проводились, дозвіл на виконання робіт з підвищеної небезпеки не видавався.

Однак, представник позивача вказував, що ремонтні роботи на станції проводились працівниками підприємств, які мають на це відповідні дозволи, що спростовується листом Територіального управління Держгірпромнагляду у Хмельницькій області від 02.10.2013 року №489 в якому вказано, що видача дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки працівникам підприємств та підприємців (в тому числі АГНКС) чинним нормативно-правовими актами з охорони праці не передбачена.

Перевіркою встановлено, що сума доходів відображених у звітах по РРО, КОРО та книзі обліку доходів і витрат ФОП ОСОБА_6 не відповідають обсягу виручки від реалізації газу, що здана на рахунок в банку.

Згідно з п.46.2 ст.46 Податкового кодексу України платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

Відповідно до п.46.3 ст.46 Податкового кодексу України якщо згідно з правилами, визначеними цим Кодексом, податкова звітність з окремого податку складається наростаючим підсумком, податкова декларація за результатами останнього податкового періоду року прирівнюється до річної податкової декларації. У такому разі річна податкова декларація не подається.

Відповідно до п.177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з п.177.4 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Представник позивача вказував, що ним та позивачем з виручки без відповідного вирахування використовувались кошти для придбання матеріалів для ремонту та обслуговування газонаповнювальних станцій, тому можливі розбіжності в сумах.

Відповідно до п.201.14 Податкового кодексу України платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню.

Згідно з п.201.15 ст.201 Податкового кодексу України зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу.

Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Позивачем не надано доказів, що за річним підсумком сума коштів, які здавались позивачем у банк, відповідає сумі виручки, зазначеній у КОРО. Таким чином встановлено невідповідність задекларованого позивачем доходу сумі фактично отриманої виручки (а не даним КОРО), а також невідповідність задекларованої позивачем суми доходу від реалізації товару (у податковій декларації) з обсягом виручки, зданої у банк з відповідним призначенням платежу, причини такої розбіжності позивач пояснити не зміг.

В той же час, суд першої інстанції правильно зауважив, що податковим органом зроблено помилковий висновок, що придбані ТМЦ не використовувались у межах господарської діяльності і як наслідок не можуть бути включені до складу податкового кредиту згідно податкових накладних ПДВ в сумі 16429,00 грн.: від 31.01.2012 року №6 - олива моторна; від 22.02.2012 року №12/0010 - планки, шурупи та ін.; від 30.03.2012 року №1275/031 - болт, лампа, чист. порошок та ін.; 19.04.2012 року № 1649/031 та №1650/031 - термолайф, плівка ізоляційна.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум ПДВ та наявність можливості на підставі наданих для перевірки документів зробити висновок про придбання та використання ним товарів у межах господарської діяльності.

Будь-яких заперечень з приводу правильності їх оформлення не встановлено, а також не доведено, що придбані ТМЦ не використовувались у межах господарської діяльності.

За таких обставин враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правомірно скасовано податкове повідомлення-рішення №0000831703 від 31.01.2014 року повністю та податкове повідомлення-рішення №0000821703 від 31.01.2014 року в частині грошового зобов'язання за основним платежем 16429,00 грн. та 8214,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, оскільки правомірність їх прийняття не підтвердилася під час судового розгляду справи. В той же час судом першої інстанції також правомірно відмовлено в іншій частині позову, оскільки позивачем не надано доказів, які підтверджують дотримання позивачем податкового законодавства під час здійснення своєї господарської діяльності в перевіряємий період.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що входять до предмета доказування та мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає всі підстави для залишення його без змін.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 122-1, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 15 вересня 2016 року.

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М. Судді Ватаманюк Р.В. Сторчак В. Ю.