Рішення № 61304198, 02.09.2016, Макарівський районний суд Київської області

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08000, Київська область, смт. Макарів, вул. Димитрія Ростовського, 35

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2016 р. Справа № 370/391/16-ц

Макарівський районний суд Київської області в складі головуючого судді Устимчук М.Ю., при секретарі Захарченко Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Макарів цивільну справу за первісним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою,-

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» (далі - позивач, банк, ПАТ КБ «Приватбанк»), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі-відповідач-1), ОСОБА_3 (далі-відповідач-2), в якому просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором №КЗА0АК22783921 від 08.12.2005 року у розмірі 530135,42 грн., з яких: 56850,57 грн. - заборгованість за кредитом; 112390,18 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 17173,15 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 343721,52 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Також банк просив стягнути з відповідачів судові витрати у розмірі 7952,03 сплаченого судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 08.12.2005 року укладено кредитний договір №КЗА0АК22783921, відповідно до умов якого банк надав відповідачу-1 кредит у розмірі 77490,00 грн. на термін до 08.12.2012 року, а відповідачу-1 зобов'язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань відповідача-1, 08.12.2005 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №КЗА0АК22783921, відповідно до умов якого поручитель (ОСОБА_3) відповідає перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник (ОСОБА_2), включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною.

У порушення ст.ст. 526, 527, 530, 1054 ЦК України та умов кредитного договору відповідач-1 зобов'язань не виконує, в результаті чого станом на 30.12.2015 року у відповідача-1 перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 530135,42 грн.

У відповідності до п. 5 договору поруки, позивачем на адресу відповідачів була направлена письмова вимога із зазначенням невиконаних зобов'язань за кредитним договором №КЗА0АК22783921, яка залишилась невиконана, що і стало підставою для звернення до суду.

11.07.2016 року в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_4 подав зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа - ОСОБА_2, в якому позивач просила визнати договір поруки №№КЗА0АК22783921 від 08.12.2005 року, що був укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» припиненим, оскільки банк не пред'явив вимоги до поручителя у строк, передбачений ч.4 ст.559 ЦК України, а також безпідставно змінив умови основного зобов'язання без згоди та належного повідомлення поручителя, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останнього.

В судове засідання позивач за первісним позовом представника не направив, згідно письмового клопотання, просив розглядати справу без участі його представника за наявними матеріалами в справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

В судовому засіданні відповідач за первісним позов ОСОБА_2 та його представник за довіреністю ОСОБА_5 просили суд відмовити у задоволенні первісного позову та не заперечували проти зустрічного позову. В матеріалах справи містяться також письмові заперечення представника ОСОБА_5, згідно яких вона просить повністю відмовити у задоволенні первісного позову, застосувавши строки позовної давності, та вважає безпідставним та необґрунтованим розрахунок заборгованості, наданий банком, адже у поданому позові та розрахунку відсутня інформація про те, коли був здійснений останній платіж за кредитним договором та взагалі немає інформації про те, яка саме сума кредиту була повернута, не надає обґрунтування збільшення суми боргу з 129344,63 грн. - вставленого рішенням суду від 12.10.2012 року до 530135,42 грн. станом на 30.12.2015 року.

Відповідач за первісним позовом, який є позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 та її представник за довіреністю ОСОБА_6 заперечували проти первісного позову та просили суд відмовити у його задоволенні, підтримали вимоги за зустрічним позовом. Свої заперечення виклали також у письмовій формі, згідно яких не визнають первісний позов, виходячи з наступного: 1) розрахунок заборгованості позичальника здійснено невірно, він є необґрунтованим та недоведеним; 2) у матеріалах справи взагалі відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів; 3) позивачем в односторонньому порядку незаконно здійснювалося нарахування відсотків за користування кредитом у збільшеному розмірі; 4) позивачем пропущений строк позовної давності стосовно частини заборгованості, відповідно, вимоги стосовно стягнення зазначеної в позові суми заборгованості не можуть бути задоволені; 5) умова п. 4.1. Кредитного договору (пеня в розмірі 0,15% за кожен день прострочки) суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин та є нікчемною; 6) позивачем неправомірно нараховано пеню більше, ніж за рік; 7) у правовідносинах між банком та позичальником не дотриманого розумного балансу між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків та охоронюваними законом інтересами споживачів; 8) у позивача відсутні правові підстави для пред'явлення вимог до поручителя, оскільки, порука, яка виникла на підставі Договору поруки, є припиненою; 9) позивачем пропущений строк звернення до суду з вимогами, у зв'язку з чим позовна заява подана зі спливом позовної давності.

Заслухавши пояснення ОСОБА_2, його представника ОСОБА_5, ОСОБА_3, її представника ОСОБА_6, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» є правонаступником прав та обов'язків Закритого акціонерне товариства «Комерційний банк «Приватбанк», у зв'язку з чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року змінено найменування позивача з Закритого акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» - пункт 1.1 Статуту ПАТ КБ «Приватбанк», копія якого додана до позовної заяви.

08.12.2005 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2 (далі - позичальник), був укладений кредитний договір № К3А0АК22783921, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит розміром 77490 грн., зі строком користування кредитними коштами до 08.12.2012 року зі сплатою 15 % річних (а. с. 12-13).

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору позичальник зобов'язувався здійснювати погашення заборгованості за цим договором (за винятком комісії, що сплачується в момент надання кредиту) в наступному порядку: щомісяця в період сплати позивальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1884,08 грн. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісію, а також іншим витратам банку відповідно до п. .п. 2.2.9, 4.3.

В якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 08.12.2005 року був укладений договір поруки №К3А0АК22783921, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (а. с. 14).

Відповідно до п. 4 договору поруки, у разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

В порушення умов кредитного договору, вимог ЦК України, позичальник зобов'язань за кредитним договором не виконав, внаслідок чого у позичальника перед банком утворилась заборгованість, яка станом на 30.12.2015 року згідно розрахунку банку становить 530135,42 грн., з яких 56850,57 грн. - заборгованості за кредитом; 112390,18 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 17173,15 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 343721,52 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

20.01.2016 року банком на адресу позичальника та поручителя було надіслано претензію з вимогою про повернення всієї суми заборгованості, яка була залишена ним без реагування (а.с. 9-11).

Вирішуючи вимоги за первісним позовом суд керується наступним.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так, на підтвердження суми боргу, банком було надано відповідний розрахунок заборгованості (а. с. 5-8). Однак, з наданого розрахунку неможливо встановити, як саме розраховувалась сума несплачених відсотків за користування кредитом, сума пені. В ньому не зазначено: залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду; суму грошових коштів, сплачених відповідачем-1 в рахунок погашення заборгованості, напрямки та підстави їх зарахування; розмір штрафної санкції у певній частці від суми боргу; формула, за якою розрахована пеня.

Окрім того, з розрахунку заборгованості, який додано до позову, вбачається, що банком з 01.02.2009 року було збільшено відсоткову ставку за користування кредитними коштами.

Пунктом 2.3.1. кредитного договору передбачено порядок повідомлення позичальника про збільшення відсоткової ставки за користування кредитом. Зокрема, даним пунктом встановлена обов'язок банку надіслати позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, жодного повідомлення про підвищення відсоткової ставки ні поручителю, ні позичальнику не було надіслано, та відповідних доказів надіслання такого повідомлення банком не надано.

Отже, стає незрозумілим з яких причин і на яких підставах було нараховано відсотки за користування кредитом у розмірі, що не відповідає тому, який встановлено у кредитному договорі.

Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статей 536 та 1054 ЦК України розмір процентної ставки є істотною умовою кредитного договору, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі.

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність відповідно до ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України.

Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення незалежно від того, чи виконали сторони його умови.

Згідно зі ст. 654 ЦК України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, у разі недосягнення сторонами згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки, умови Кредитного договору, щодо підвищення відсоткової ставки є недійсними.

Як вбачається з розрахунку у загальну суму заборгованості 530 135, 42 грн. банком включено пеню за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 343 721,52 грн.

Пунктом 4.1. кредитного договору встановлює пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не неменше 1 гривні за кожен день прострочки.

Встановлена в договорі пеня в розмірі 0,15% від простроченої суми за кожен день прострочення суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин, (ч.1 ст.1 ЦК України), та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст. З ЦК України).

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» чітко зазначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Такої ж думки притримується Верховний суд України у своїй ухвалі від 15.12. 2010 р.

Оскільки банк надав відповідачу -1 кредит на споживчі потреби, то при укладенні та виконанні цього договору банк зобов'язаний дотримуватись вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, на необхідність застосування цього Закону України до споживчого кредитування звернуто увагу у Рішенні Конституційного Суду України № 15- рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

У даному Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Конституційний Суд України виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (прес реліз Конституційного суду України від 18 липня 2013 року).

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно норми ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до п. 5 ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

У ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України вказано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частина 2 ст. 215 ЦК України, передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

При цьому, відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що пункт 4.1. кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені у розмірі 0,15% за кожен день прострочення виконання зобов'язання за споживчим кредитом, що становить 54,75% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за спірним договором, а отже даний пункт договору є нікчемним.

Також, банк не надав суду належного обґрунтування збільшення суми боргу з 129344,63 грн. - вставленого рішенням суду від 12.10.2012 року до 530135,42 грн. станом на 30.12.2015 року.

Так, заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12.10.2012 року в справі № 1016/1621/12, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27.08.2013 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави - задоволено, а саме: з метою задоволення вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором № К3А0АК22783921 від 08.12.2005 року у розмірі 129344,63 грн. вирішено звернути стягнення на предмет застави - автомобіль Opel, модель Astra, реєстраційний номер: НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2

Даним рішенням суду встановлено, що борг ОСОБА_2 за кредитним договором №К3А0АК22783921 від 08.12.2005 року станом на 10.08.2012 року становить 129344,63 грн., тоді як за первісним позовом заборгованість ОСОБА_2 перед банком станом на 30.12.2015 зросла до 530135,42 грн.

З наданого банком розрахунку неможливо встановити правильність нарахування такого боргу, оскільки даний розрахунок носить вибірковий характер: заборгованість з 06.12.2005 року по 10.12.2012 року містить помісячний розрахунок, тоді як в період з 10.12.2012 року по 30.12.2015 року (саме період, коли відбулось значне збільшення боргу з 129344,63 грн. до 530135,42 грн.), такого детального помісячного розрахунку не містить.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення первісного позову про стягнення солідарно з відповідачів за первісним позовом заборгованості за кредитним договором в розмірі 530135,42 грн., оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами природу походження, механізм нарахування вказаної заборгованості, яка також включає суму неправомірно нарахованої суми збільшеної процентної ставки та завищеної суми пені.

Поряд тим, заслухавши пояснення ОСОБА_2, його представника ОСОБА_5, ОСОБА_3, її представника ОСОБА_6, та дослідивши письмові матеріал справи, суд прийшов до висновку про задоволення зустрічного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до вимог ч.1 ст.559 ЦК України, порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Так, банк безпідставно змінив умови основного зобов'язання без згоди та належного повідомлення поручителя, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останнього, а саме, як встановлено вище банк з 01.02.2009 року збільшив відсоткову ставку за користування кредитними коштами, тоді як згідно пункту 2.3.1. кредитного договору встановлено обов'язок банку надіслати позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки. Однак, як вбачається з матеріалів справи, жодного повідомлення про підвищення відсоткової ставки ні поручителю, ні позичальнику не було надіслано, та відповідних доказів надіслання такого повідомлення банком не надано.

Окрім того, банк не пред'явив вимоги до поручителя у строк, передбачений ч.4 ст.559 ЦК України.

Відповідно до вимог ч.4 ст.559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно п.12 договору поруки, порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Однак, даний пункт договору поруки суперечить засадам діючого цивільного законодавства, а відтак є нікчемним.

Строк виконання ж основного зобов'язання за кредитним договором (основним договором) - 08.12.2012 року.

Отже, виходячи з наведеного, оскільки в договорі поруки № КЗА0АК2278392 від 08.12.2005 року строк не встановлено, який відповідно до вимог ст. 252 ЦК України визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, то відповідно до вимог ч.4 ст.599 ЦК України, кредитор мав би пред'явити вимоги поручителю протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто в період з 08.12.2012 року по 08.06.2013 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, такої вимоги банк до поручителя у вказаний період не пред'явив, та відповідно до вимог ст. 60 ЦК України, не надав суду відповідних доказів направлення поручителю такої вимоги, а відтак, враховуючи наведене, вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання договору поруки № КЗА0АК2278392 від 08.12.2005 року припиненим підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 13, 15,60,79,88, 209,212-215,223 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заявлені вимоги за первісним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, залишити без задоволення.

Заявлені вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою, задоволити.

Визнати поруку ОСОБА_3 за Договором поруки №КЗА0АК22783921 від 08.12.2005 року укладеним між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_3 припиненою.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Макарівський районний суд Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 07.09.2016 року.

Суддя М.Ю. Устимчук