Ухвала суду № 61283412, 08.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" вересня 2016 р. м. Київ К/800/19194/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

суддів: Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за

касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року

у справі № 668/16621/14-а

за позовом ОСОБА_2

до Управління Пенсійного фонду України в м.Херсоні, Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області

про стягнення заборгованості,

встановив:

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Херсоні (далі - УПФУ), Головного управління Державної казначейської служби України в Херсонській області, в якому просила стягнути з УПФУ на її користь нараховану, але невиплачену пенсію в розмірі 34290,99 грн., відповідно до постанови Суворовського районного суду м. Херсона від 01 грудня 2010 року.

Постановою Суворовського районного суду м.Херсона від 14 січня 2015 року позов залишено без задоволення.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року постанову Суворовського районного суду м.Херсона від 14 січня 2015 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено: стягнуто з УПФУ на користь ОСОБА_2 нараховану, але невиплачену пенсію в розмірі 34290,99 грн. за період з 08 травня 2010 року по 22 липня 2011 року.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що УПФУ є неналежним боржником, оскільки за рахунок коштів УПФУ здійснюється фінансування виплат пенсій у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, які згідно з законодавством використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Окрім того УПФУ не може здійснити відповідні дії у зв'язку з відсутністю бюджетного призначення.

В запереченнях, що надійшли на адресу суду, позивач не погоджується з касаційною скаргою, просить залишити її без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами встановлено, що позивач є інвалідом 3 групи (захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС) і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В 2010 році позивач вперше звернулася до суду за захистом своїх прав.

Постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 01 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року постанову суду першої інстанції змінено та задоволено позовні вимоги частково. Визнано неправомірною відмову УПФУ у перерахунку позивачу пенсії; зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії відповідно до вимог ст. ст. 49, 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду заподіяному здоров'ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 08 травня 2010 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України по справі № К9991/17900/12 від 21 листопада 2013 року постанову Суворовського районного суду міста Херсона по справі № 2а-3344/10 від 01 грудня 2010 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду по справі № 2-а-3344/10/2120 від 02 лютого 2012 року залишено без змін.

06 квітня 2012 року відкрито виконавче провадження № 32081059 за виконавчим листом від 23 березня 2012 року № 2-а-3344/10 з примусового виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року.

Відповідач виконав вказане рішення суду частково, нарахувавши позивачу пенсію за період з 08 травня 2010 року по 22 липня 2011 року в сумі 34290,99 грн. Однак, нараховану пенсію позивачу на час розгляду даної справи судами, відповідачем не виплачено, про що свідчить лист УПФУ від 31 січня 2014 року № 14/с-1.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 10 червня 2014 року заяву старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області Кондратюка С.С. про зміну способу і порядку виконання рішення задоволено, змінено спосіб виконання судового рішення по справі № 2-а-3344/10 шляхом стягнення з УПФУ нарахованої позивачу пенсії у розмірі 34290,90 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року скасовано ухвалу Суворовського районного суду м. Херсона від 10 червня 2014 року, а в задоволенні подання про зміну способу та порядку виконання рішення відмовлено.

Згідно з інформацією про виконавче провадження № 32081059, яка міститься в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, 04 грудня 2014 року прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачу.

Позивач, не погодившись з бездіяльністю відповідача, що полягає у невиплаті нарахованої пенсії, звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості.

Залишаючи позовну заяву без задоволення суд першої інстанції виходив з того, що обов'язковість судових рішень безпосередньо закріплена в Конституції України та не потребує додаткового закріплення в іншому судовому рішенні.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку щодо можливості захисту прав позивача шляхом звернення до виконавчої служби з використанням механізмів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Окрім того, порушення прав позивача полягає у неотриманні від УПФУ нарахованої пенсії, таким чином належним способом захисту прав у даній справі є стягнення суми з боржника, тобто УПФУ.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання по всій території України.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що обов'язковість судових рішень безпосередньо закріплена в Конституції України та не потребує додаткового закріплення в іншому судовому рішенні.

Окрім того умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».

За змістом ч.ч. 1 і 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Також відповідно до ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Для виконання, визначених законом функцій, державний виконавець наділений відповідними повноваженнями, які кореспондують з правом стягувача на примусове виконання рішення суду, прийнятого на його користь.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, вказавши, що позивач має право на звернення до органів виконавчої служби для виконання ухваленого на його користь судового рішення з використанням механізмів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції скасуванню з залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Суворовського районного суду м. Херсона від 14 січня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: