Постанова № 61281249, 14.09.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3999/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Стивідорна Компанія Нікмет-Термінал до СДПІ з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми Р №0000094902, №0000104902 від 10.08.2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Стивідорна Компанія Нікмет-Термінал до СДПІ з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення форми Р від 10.08.2016 року №0000094902, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2044712,50 грн., в т.ч.: за податковим зобовязанням на 1363141,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 681570,50 грн.; визнання протиправним та скасування частково податкового повідомлення-рішення форми Р від 10.08.2016 року №0000104902, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 24999141,25 грн., в т.ч.: за податковим зобовязанням на 19999313,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 4999828,25 грн., в частині 23815648,09 грн.

В судовому засіданні 09.09.2016 року представниками позивача були підтримані позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач правомірно включив до доходів підприємства вартість сепараційного матеріалу при виконанні договору з ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ», не занижував доходів за рахунок заниження доходів курсових різниць, законно відніс до витрат вартість товарів придбаних у ТОВ «ТОН-А», ТОВ «АВТОБУД-НІКМА», ТОВ «ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ СЕРВІС», а відповідач при винесенні оскаржуваних повідомлень-рішень порушив вимоги ст.102 ПК України. Крім того, у відповідача були відсутні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50%, оскільки у Позивача відсутня повторність правопорушення.

Представники відповідача заперечили проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що інформація зазначена у МД, щодо по сепараційному матеріалу свідчить про порушення позивачем положень ст. 153 ПК України, операції з ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» є операціями в іноземній валюті, позивачем включено до доходів не всю суму курсової різниці, представником позивача не надано доказів фактичного виконання укладених з деякими контрагентами угод.

Заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:

Відповідач СДПІ з обслуговування великих платників податків у м.Одесі, на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу», є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, надання висновків на повернення з бюджету надмірно сплачених податків та зборів, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, ч.1, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України, підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

На підставі наказу керівника СДПІ від 17.12.2015 року №305 була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2014 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт від 01.03.2016 року №19/28-08-49-02/35835822, на підставі якого було встановлено порушення в діяльності позивача за перевірені податкові періоди положень пп.14.1.27, п.14.1, ст. 14, пп.134.1.1 п.134.1, ст.134, пп.135.5.11 п. 135.5, ст. 135, пп. 138.1.1, 138.1, п. 138.2, 138.8 ст. 138, пп.139.1.9. п. 139.1 ст.139, пп.145.1.2. п.145.1, ст. 145, пп.153.1.3., пп. 153.1.4 п. 153.1, пп. 153.2.1. п. 153.2, ст.153, 187.1, ст.187, 188.1 ст. 188, 198.1, п. 198.2, п.198.3, 198.6, ст.198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п.201.1, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 ПК України.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 17.03.2016 року прийняті податкові повідомлення-рішення №0000014902, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2193480,00 грн., в тому числі: за податковим зобовязанням на 1462320,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 731160,00 грн. та №0000024902 відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 25110716,25 грн.. в том числі: за податковими зобовязаннями на 20088573,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на суму 5022143,25 грн.

30.08.2016 року представником позивача подано до суду заяву про зміну предмета адміністративного позову (уточнення).

У заяві представник позивача зазначає, що за результатами адміністративного оскарження, рішенням ДФС України від 04.08.2016 року №16863/6/44-44-11-01-02-25 податкові повідомлення-рішення №0000014902, №0000024902 частково скасовані, а Відповідачем видано нові податкові повідомлення-рішення від 10.08.2016 року №0000094902, відповідно до якого Позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2044712,50 грн., в тому числі: за податковим зобовязанням на 1363141,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 681570,50 грн. та №0000104902, відповідно до якого Позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 24999141,25 грн.. в тому числі: за податковими зобовязаннями на 19999313,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 4999828,25 грн. Податкові повідомлення-рішення від 10.08.2016 року №0000094902, №0000104902 представник позивач також вважає протиправними та просить їх скасувати.

Розглянувши оскаржений акт субєкту владних повноважень, суд виходячи з положень ч.3 ст.2 КАС України, проходить до висновку, що оскаржуване позивачем податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При визначенні суми грошових зобовязань платника податку, податковий орган враховував наступні норми Податкового кодексу України.

Відповідно до п.102.1 ст.102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобовязань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобовязань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була подана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобовязань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобовязання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Під час проведення перевірки позивачеві були встановлені порушення податкового законодавства за платежем податок на додану вартість за період з жовтня 2011 року по грудень 2014 року.

Граничний строк подання декларації з податку на додану вартість за січень 2013 року, з урахуванням уточнюючої 19.02.2013 року.

Таким чином, строк давності визначення контролюючим органом податкового зобовязання з податку на додану вартість підприємства позивача починає перебіг з 20.02.2013 року та закінчується 20.02.2016 року.

Підстав для зупинення перебігу строку давності або його не застосування до спірних правовідносин, які визначені п.102.2 ст.102 ПК України під час розгляду цієї справи не встановлено.

Таким чином, податкове повідомлення рішення з визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість на підставі акту перевірки від 01.03.2016 №19/28-08-49-02/35835822 повинно було бути зроблено не пізніше 20.02.2016 року.

Тоді як податкове повідомлення-рішення №0000014902, яким було визначено податкове зобовязання платника податків з податку на додану вартість було прийнято лише 17.03.2016 року, тобто за межами строків давності щодо можливості визначення такого податкового зобовязання, встановленого п.102.1 ст.102 ПК України, який як наведено вище сплинув 20.02.2016 року.

Вказаний строк є припинювальним та не може бути поновлений, в звязку із чим, платник податків після 21.02.2016 року є звільненим від такого зобовязання, а тому після 21.02.2016 року йому не може бути нараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість.

Прийняття субєктом владних повноважень рішення не порядком та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України згідно положень ч.3 ст.2 КАС України є незаконним.

Податковим повідомленням-рішенням від 10.08.2016 року №0000094902 позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2044712,50 грн., в тому числі: за податковим зобовязанням на 1363141,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 681 570,50 грн., що складає 50% суми нарахованого податкового зобовязання.

ОСОБА_1 із абз.3,4 п.123.1 ст.123 ПК України, накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування передбачено при повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування.

Протягом 1095 днів з дати 17.03.2016 року - дата прийняття податкового повідомлення рішення №0000014902, - тобто за період з 17.03.2013 року по 17.03.2016 року, позивач отримував: податкове повідомлення-рішення від 30.09.2013 №0000174740, податкове повідомлення-рішення від 24.12.2013 року №0000214740, які були оскаржені в судовому порядку та скасовані (вказана правова позиція визначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.05.2016 року по справі №К/800/8170/16).

Представники відповідача не надали доказів повторного протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку позивачу, що зумовлює неправомірність прийнятого контролюючим органом рішення в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 365580,00 грн.

В ОСОБА_1 перевірки (абз.2, пп.3.1.1 п.3.1) встановлення заниження доходів на суму 108423840,00 грн., в тому числі, на порушення пп.153.2.1. п.153.2 ст.153 ПК України позивачем занижено доходи у сумі 5487076,00 грн. за рахунок експортованого сепараційного матеріалу.

В своїх висновках податковий орган посилається на інформацію зазначену у МД, а саме: не заповнення гр.20, що заповнюється при декларуванні товарів, які переміуються на безоплатній основі та переміщення товарів громадянами; у гр.33 «код товару» заповнено перших шість знаків, що передбачено для декларування припасів; гр.37 МД «процедура» зазначено DR замість DL.

Суд погоджується з позицією представника позивача про те, що такі висновки відповідача є незаконними з огляду на наступне.

31.05.2012 року між ТОВ «СКНТ» (Виконавець) та ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» (Вантажовласник) укладено Договір №2100, відповідно до умов якого Вантажовласник доручає, а Виконавець приймає на себе зобовязання здійснити перевалку, інформаційне обслуговування, документальне оформлення та зберігання експортних вантажів Вантажовласника у ДП «Миколаївський морський торговий порт». Вантажовласник зобовязується оплатити послуги Виконавця у встановленому даним Договором порядку. Приймання Вантажовласником комплексу послуг, які передбачені даним Договором, оформлюється відповідним ОСОБА_1 приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), який підготовлюється та видається Виконавцем та підписується обома сторонами. Загальна сума, яка підлягає сплаті Вантажовласником, визначається на підставі рахунків, які надаються Виконавцем, по кожній судовій партії вивезеного з порту вантажу.

Договір від 31.05.2012 року №2100 має Калькуляцію, яка є його невідємною частиною, в якій міститься розшифровка вартості послуг при переробці 1 тони металопрокату, які не входять/не оплачуються акордной ставкой, в якій передбачено, в тому числі, вартість сепараційного матеріалу.

Відповідно до умов Договору від 31.05.2012 року №2100 (п.3 Договору) вартість послуг, які ТОВ «СКНТ» надає ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» складається з: акордної ставки; витрат, які повязані з подачею-забиранням вагонів та маневрових робіт в порту, до яких входять: подача-забирання вагонів, дод.маневрові роботи, стрічка кріпильна, сепараційний матеріал; витрат, які повязані з відкритим зберіганням вантажу на складських приміщеннях позивача.

Вартість перевалки металопродукції ТОВ «СКНТ» відповідає акордним ставкам плати за виконання навантажувально-розвантажувальних робіт відповідно до Збірника, даний факт підтверджує ОСОБА_1 перевірки - сторінка 7 ОСОБА_1 перевірки (абз.4 зверху).

Сепараційний матеріал надавався до суден на підставі листів капітанів суден, що також підтверджує ОСОБА_1 перевірки, сторінка 8 ОСОБА_1.

Відповідно до Збірника, вартість сепараційного матеріалу не входить в акордну ставку і оплачується вантажовласником окремо.

На підтвердження того, що сепараційний матеріал не підлягав продажу (не експортувався), позивачем надано: договір від 31.05.2012 року №2100 із додатковими угодами та Калькуляцією вартості послуг при переробці 1 тони металопрокату, які не оплачуються акордною ставкою, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, акти списання сепараційного матеріалу, накладні-вимоги, приймально-здавальні акти на використання сепараційного матеріалу.

Крім того, п.153.2 ст. 153 ПК України врегульовано правовідносини з приводу оподаткування операцій із пов'язаними особами.

Відповідно до пп.153.2.1 п.153.2 ст. 153 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Аналіз положень ПК України свідчить про те, що предметом доказування правомірності рішення відповідача щодо порушення позивачем пп.153.2.1 п.153.2 ст. 153 ПК України, є те, що ТОВ «СКНМТ» здійснювало продаж сепараційного матеріалу, при цьому його контрагентом, тобто покупцем сепараційного матеріалу є повязана з ним особа.

Отже, пп.153.2.1 п.153.2 ст. 153 ПК України передбачає спеціальний субєктний склад правовідносин: платник податку (ТОВ «СКНМТ») та повязана особа.

Відповідно до пп.14.1.159 п. 14.1. ст.14 ПК України, повязані особи - юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють.

При визнанні осіб повязаними враховується вплив, який може здійснюватися через володіння однією особою корпоративними правами інших осіб відповідно до укладених між ними договорів або за наявності іншої можливості однієї особи впливати на рішення, що приймаються іншими особами. При цьому такий вплив враховується незалежно від того, чи здійснюється він особою безпосередньо і самостійно або спільно з повязаними особами, що визнаються такими відповідно до цього підпункту (це зокрема: юридичні особи - у разі якщо одна з таких осіб безпосередньо та/або опосередковано (через повязаних осіб) володіє корпоративними правами юридичної особи, юридична особа і особа, що має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи та ін.)

Ні в ОСОБА_1 перевірки, ні в запереченнях на адміністративний позов відповідач не зазначає доказів того, що ТОВ «СКНМТ» здійснювало продаж сепараційного матеріалу повязаній особі. Факт того, що ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» є повязаною особою з позивачем в ОСОБА_1 перевірки не встановлювалось, відповідач не довів даний факт під час судового розгляду.

Таким чином, з огляду на відсутність субєктного складу, положення пп.153.2.1 п.153.2 ст. 153 ПК України не підлягають застосуванню до виниклих правовідносин.

В акті перевірки встановлено (стор.24-27) заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість на 1097415,00 грн. від експорту сепараційних матеріалів.

Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника;

е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

ОСОБА_1 із пп.14.1.211 п.14.1 ст.14 ПК України ввезення товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України - сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів через митний кордон України у будь-який спосіб у відповідному напрямку, відповідно до Митного кодексу України.

Відповідно до пп.14.1.13 п.14.1 ст.14 ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Як зазначено вище, судом встановлено, що сепараційний матеріал не експортувався позивачем, не виступав в якості товару, а надавався за вимогами капітанів суден з метою укріплення вантажу та забезпечення його цілісності, що не протирічить законодавству України. Вантажовласники оплачували послуги ТОВ «СКНМТ» за дохідною комплексною ставкою, яка складається з акордної ставки, яка передбачена Збірником, та ставок за послуги, які не входять до акордної ставки, в тому числі вартість сепараційного матеріалу. Тобто, сепараційний матеріал не виступав товаром, відповідно, операції з переміщенням сепараційного матеріалу не є обєктом оподаткування податком на додану вартість, а його вартість, як допоміжного укріплюючого матеріалу, входила до вартості наданих послуг, які оподатковувались податком на додану вартість за всіма вимогами ПК УКРАЇНИ.

Отже, суд погоджується з доводами позивача про необґрунтованість висновків відповідача щодо заниження ТОВ «СКНМТ» податкового зобовязання на 1097415,00 грн. від «експорту сепараційних матеріалів».

В акті перевірки (стор. 9) також зазначено, що позивачем, занижено інші доходи у сумі 102936764,00 грн. (93042561,04 грн. + 9894202,96 грн.).

В акті перевірки (стор.10) зазначено, що податковим органом, нібито, виявлено факт порушення підприємством вимог пп.153.1.1, 153.1.3, п.153.1, ст.153 ПК України, оскільки операції з переробки вантажів ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» є операціями в іноземній валюті, внаслідок чого, занижено інші доходи за 2014 року в сумі 93042561,04 грн.

Суд вважає, що в своїх висновках податковий орган помилково посилається на те, що операції з переробки вантажів по договору від 31.05.2012 р. №2100 з ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» є операціями в іноземній валюті.

Як вже зазначалось, між ТОВ «СКНТ» (Виконавець) та ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» (Вантажовласник) 31.05.2012 року укладено Договір №2100, відповідно до умов якого Вантажовласник доручає, а Виконавець приймає на себе зобовязання здійснити перевалку, інформаційне обслуговування, документальне оформлення та зберігання експортних вантажів Вантажовласника у ДП «Ніколаївський морський торговий порт».

На момент укладання Договору від 31.05.2012 року №2100 діяв Збірник тарифів на комплекс робіт, повязаних з обробленням вантажів у портах України, затверджений наказом Міністерства транспорту України від 31.10.1995 року №392, тарифні ставки та порядок їх обчислення якого були обовязкові для застосування всіма субєктами господарювання, які надавали відповідні послуги у портах.

Відповідно до п.4 Збірника, тарифи цього Збірника встановлені у доларах США без урахування ПДВ.

Відповідно до законодавства України, зобовязання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України, при цьому сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовими актами.

ОСОБА_1 із п.3.4 Договору від 31.05.2012 року №2100, розрахунки по даному Договору здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування Вантажовласником грошових коштів по курсу НБУ на дату оформлення коносаменту, - що повністю відповідає нормам Цивільного кодексу України.

Відповідно до пп.153.1.1 п.153.1 ст.153 ПК України доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.

Курсова різниця це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

На підтвердження того, що позивач здійснював господарські операції лише в національній валюті України гривні, а тарифні ставки із Збірника використовувались лише як еквівалент, позивачем надано:договір від 31.05.2012 року №2100, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, акти звіряння взаєморозрахунків з ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ», реєстри оплати.

Аналіз вищезазначених документів свідчить про те, що взаєморозрахунки позивача з ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» здійснювались в гривні, а визначені в Збірнику тарифні ставки встановлені в доларах США використані як грошовий еквівалент, що не суперечить законодавству України.

Таким чином, позивач не отримував дохід в іноземній валюті по Договору від 31.05.2012 року №2100, а операції з переробки вантажів для ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» не є операціями в іноземній валюті.

В акті перевірки (стор.12) зазначено, що податковим органом, нібито, виявлено факт порушення підприємством вимог пп. 135.5.11 п. 135.5 ст. 135, пп. 153.1.3, пп.153.1.4, 153.1 ст. 153 ПК України, яке, на погляд фахівців відповідача, виразилося у занижені інших доходів на суму 9 894 203 грн.

ОСОБА_1 з пп.153.1.3 п.153.1 ст.153 ПК України визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Відповідно до пп.153.1.4 п.153.1 ст.153 ПК України у разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від'ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів.

У разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від'ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

При здійсненні господарської діяльності, а саме по зовнішньоекономічним договорам/контрактам, позивач здійснював придбання та продажу іноземної валюти, як це передбачено діючим законодавством України.

У бухгалтерському обліку позивача доходи (позитивна різниця) від продажу іноземної валюти відображені як Дт79 - Кт714, а збитки/витрати (відємна різниця) від знецінення та продажу іноземної валюти відображені за Дт 92, Дт 94 - Кт79, а саме: - ДТ 79 Кт 714 у сумі 11484006,55 грн. (позитивна різниця) дохід; - Дт 94 Кт 79 у сумі -325489,67 грн. (відємна різниця) збитки; - Дт 92 Кт 79 у сумі - 9568712,88 грн. (відємна різниця) збитки.

Судом встановлено, що позивач погоджується з визначеним зобовязанням з податку на прибуток в сумі 1153931,00 грн., з яких 923145,00 сума податку на прибуток, 230586,00 штрафні санкції.

Інші витрати підтверджують дані бухгалтерського обліку, податкові декларації з податку на прибуток, які надані представником позивача та містяться в справі (а.с.1 т.2-а.с.257 т.30).

Отже, відповідач зробив хибний висновок стосовно заниження доходів, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування за рахунок заниження доходів з курсових різниць у звязку з тим, що при здійсненні перевірки даного питання відповідач протиправно не прийняв до уваги та не описав в ОСОБА_1 перевірки відємне значення курсових різниць, яке мало місце у перевіряємих періодах, а описав та врахував лише позитивне значення курсових різниць, яке відображено в бухгалтерському обліку на рахунку 71, субрахунку 714.

ОСОБА_1 із ст.138 ПК України, до складу інших операційних витрат, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування включаються, зокрема, витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі ст.153 ПК України (п.138.1, пп.138.10.4 п.138.10 ст.138 ПК України).

В ОСОБА_1 перевірки (стор. 17) встановлено порушення вимог пп.14.1.27, п.14.1, ст. 14, п. 138.2, 138.8 ст. 138, пп.139.1.9. п. 139.1 ст.139 ПК України, у звязку з чим, позивачем, нібито, завищено витрати, які повязані з придбанням ТМЦ на загальну суму 2541220,00 грн. та на порушення пп.14.1.181, п.14.1. ст.14, п.185.1 ст.185, п. 198.1, п. 198.2, 198.3, 198.6, ст. 198, п.201.4, 201.7, п. 201.10 ст.201 ПК України завищено податковий кредит в сумі ПДВ 536771,00 грн. (стор.62 ОСОБА_1 перевірки).

При визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому бюджетному відшкодуванню, податковий орган враховував наступні норми Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пукнтом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

ОСОБА_1 перевірки, на формування витрат та податкового кредиту мали вплив взаємовідносини з контрагентами: ТОВ «ЄВРОТЕХ ГРУП», ТОВ «ТТВ», ТОВ «АВГУСТ», ТОВ «ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ СЕРВІС», ТОВ «АВТОБУД-НІКМА», ТОВ «ТОН-А», ТОВ «ФРОНТА», ТОВ «ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНЕ ОБЛАДНАННЯ», ТОВ «ЄВРОТЕХГУП».

Правомірність взаємовідносин позивача з ТОВ «ЄВРОТЕХ ГРУП», ТОВ «ТТВ», ТОВ «АВГУСТ», ТОВ «ФРОНТА» судом не оцінюється з огляду на відсутність у відповідача права встановлювати податкове зобовязання за межами строку 1095 днів (п.102.1 ст.102 ПК України).

Правомірність взаємовідносин позивача з ТОВ «ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНЕ ОБЛАДНАННЯ», ТОВ «ЄВРОТЕХГУП» судом не розглядається, оскільки після уточнення позивачем позовних вимог, не входить до предмету розгляду справи.

У відповідності до приписів ч.4,5 ст.11 КАС України судом під час офіційного з'ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував валові витрати податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Так, 20.08.2012 року між позивачем та ТОВ «ТОН-А» був укладений Договір від №54/12-Р на поставку дошки необрізаної сепараційної 40-80 мм, фактичне виконання якого підтверджують видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, реєстри оплати. Доказами використання у господарській діяльності даного товару є накладні-вимоги на відпуск матеріалу, акти списання, приймально-здавальні акти на використання сепараційного матеріалу при укріпленні вантажів, митні декларації, рахунки вантажовласнику за використаний сепараційний матеріал.

Доводи відповідача про відсутність при проведенні перевірки спеціалізованої форми товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортним ТТН-ліс суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України, Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.11.2013 року №961/707, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.12.2013 року за №2070/24602, дана форма ТТН є обовязковою лише для державних лісогосподарських підприємств (структурні підрозділи: лісництва, склади, цехи) при обліку, первинному відпуску та перевезенні деревини автомобільним транспортом. Ні Позивач, ні ТОВ «ТОН-А» не є державними лісогосподарськими підприємствами, отже, обовязку складати ТТН-ліс при транспортуванні сепараційного матеріалу позивач та ТОВ «ТОН-А» не мали.

Між позивачем та його контрагентом ТОВ «АВТОБУД-НІКМА» укладено Договір від 04.01.2011 року №14/11-Р та Договір від 04.01.2013 року №04/01-13, на поставку піску річного, фактичне виконання якого підтверджують видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, реєстри оплати. Доказами використання у господарській діяльності даного товару є накладні-вимоги на відпуск матеріалу, акти списання, звіти на списання ТМЦ.

Відповідно до Договору від 20.06.2013 року №52/3-Р та Договору від 26.01.2011 року №16, ТОВ «ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ СЕРВІС» поставляє позивачу ТМЦ: капролон, оргскло, текстоліт та інш. Фактичне виконання даних договорів підтверджують видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, реєстри оплати. Доказами використання у господарській діяльності даного товару є накладні-вимоги на відпуск матеріалу, акти списання, звіти на списання ТМЦ.

Фактична поставка товарів, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ надавало позивачу право сформувати валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі положень п.п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України.

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів поставки та купівлі-продажу товарів.

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податків.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Наявність або відсутність матеріально технічної бази, що крім іншого включає і кількість штатних працівників у контрагента господарюючого субєкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього і не впливає на вирішення питання про наявність наміру сторін щодо реального настання правових наслідків, обумовлених правочинами (Ухвала Вищого адміністративного суду України від 04.03.2014 року по справі №К/9991/27474/12).

Відсутність ТТН не є підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій. В ухвалі ВАСУ від 13.01.2015 року по справі №К/800/50432/13 висловлений правовий висновок: "...відсутність товарно - транспортної накладної не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій, оскільки, наявність чи відсутність ТТН є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів. Відсутність саме ТТН не є підставою для не включення вартості придбаних товарів (послуг) до валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту".

Відсутність окремих реквізитів у первинних документах свідчить про порушення відомчих актів, але не спростовує наявності у підприємства відповідних господарських операцій.

ОСОБА_1 наведених норм підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та підтверджують факт їх виконання.

ОСОБА_1 з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27.03.2012 року №21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Крім того, практика Європейського суду суттєво впливає на змістове наповнення принципів, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї.

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах Амюр проти Франції, Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції).

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов'язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов'язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп. 16.1.2, 16.1.8 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов'язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Крім того, ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016 року по справі №21-5333а15.

ОСОБА_1 положень ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

В свою чергу, судом не встановлено належних та допустимих доказів, що досліджені податковим органом під час проведення перевірок, а саме: щодо наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, які б слугували підставою для складання висновку у актах перевірок щодо реальність вчинення господарської операції та щодо неможливість здійснення господарських операцій за правочинами, укладеними між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Щодо посилань на відсутність ТТН, суд вважає за необхідне зазначити: відсутність певної транспортної документації не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Зокрема ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.07.2010 року по справі №К-1972/10 встановлено: "…правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вастберга таксі Актіеболаг та Вуліч проти Швеції суд зазначив, що … адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

При цьому, необхідно зауважити, що необхідно дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом.

Орган влади, який не є судом держави, для виконання ст.6 §1, може розглядатись як суд у змістовному значенні цього терміну (Срамек проти Австрії, §36).

Відмова суду вирішувати фактичні обставини справи, які є значущими у вирішенні спору, може спричини порушення статті 6 §1 Конвенції (справа Терра ОСОБА_2 проти Нідерландів).

Отже, дослідивши матеріали справи, суд погоджується із доводами позивача про те, що висновки податкового органу, викладені в актах перевірки - є безпідставними, оскільки фінансово-господарська діяльність суб'єкта господарювання відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі. І тому виключення вищевказаних сум зі складу податкового кредиту, та відповідно визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість - є незаконними.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду та не підтверджуються матеріалами справи.

Основною метою ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: ОСОБА_3 фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під законом Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути доступним (accessible) та передбачуваним (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. Доступність закону означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. Передбачуваність означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі Маркс проти Бельгії, п.69).

Терміну спір необхідно надавати основного, а не формального характеру (рішення у справі ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 проти Бельгії). Важливо також не звертати уваги на форму та мовні засоби, що використовуються, а опиратись на реальні події відповідно до обставин кожної справи (Гору проти Греції).

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів що розвивались судовою практикою ЄСПЛ з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень .

Статтею 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, і цілях, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податковий орган, при прийнятті спірного рішення діяв формально, без дотримання необхідного балансу, без врахування усіх обставин, які є суттєвими, а отже, допустив порушення ст.19 Конституції України та ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Важливою для України з точки зору конкретизації положень щодо презумпції невинуватості є правозастосовна практика ЄСПЛ, яка в нашій державі є джерелом права та має вищу, порівняно національним законодавством, юридичну силу.

Принцип презумпція невинуватості є обовязковим для будь яких субєктів владних повноважень (справа Аллене де Рібемон проти Франції).

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

ОСОБА_1 зі ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Окрім того, представником позивача надані докази подальшого використання придбаних товарів: накладні-вимоги на відпуск матеріалу, акти списання, приймально-здавальні акти на використання сепараційного матеріалу при укріпленні вантажів, митні декларації, рахунки вантажовласнику за використаний сепараційний матеріал, акти списання, звіти на списання ТМЦ.

На підтвердження своїх заперечень представник відповідача посилається на неможливість здійснення контрагентами позивача вказаних операцій та відсутність декларування постачальником своїх податкових зобов'язань, однак, в судовому засіданні представниками відповідача не надано доказів, які б спростовували або ставили під сумнів надані представником позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в зв'язку із чим, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що надані ним письмові докази є достатніми для доведення факту постачання товарів контрагентом, а тому висновок податкового органу про безтоварність такої угоди є помилковим, в зв'язку із чим, оскаржене позивачем податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р від 10.08.2016 року №0000094902, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2044712,50 грн., в т.ч.: за податковим зобовязанням на 1363141,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 681570,50 грн.; визнати протиправним та скасувати частково податкове повідомлення-рішення форми Р від 10.08.2016 року №0000104902, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 24999141,25 грн., в т.ч.: за податковим зобовязанням на 19999313,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 4999828,25 грн., в частині 23815648,09 грн.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 14.09.2016 року.

Суддя Єфіменко К.С.

.