Рішення № 61275547, 06.09.2016, Святошинський районний суд міста Києва

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/19259/15-ц

пр. № 2/759/1608/16

06 вересня 2016 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,

секретаря Чернишук К.О.,

за участю: представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, просить суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію інформацію відносно позивача ОСОБА_4, поширену відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у листі-зверненні до Віце-прем'єр-міністра - Міністра культури України ОСОБА_9 та Народного депутата України ОСОБА_8, опублікованим в соціальній мережі Фейсбук, а саме: «Член комісії - ОСОБА_10 розповів, що після того, як він ІНФОРМАЦІЯ_3 віддав свій голос за ОСОБА_5, йому відкрито почав погрожувати звільненням з роботи директор дирекції пересувних циркових колективів України - ОСОБА_4 в якого він працює на посаді режисера. ОСОБА_4 є злочинцем не будучи ніколи артистом шахрайським методом отримав звання - заслуженого артиста і отримує від держави значні пільги та кошти». А також у відео репортажі спрямованого на перегляд невизначеним колом осіб що був розповсюджений в мережі інтернет на сайті Громадської приймальні ОСОБА_8 та на сторінці Громадської приймальні ОСОБА_8 в соціальній мережі ВКонтакті, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_2 был проведен конкурсный отбор на руководящие должности в цирковой области, по итогам этого конкурса победил ОСОБА_5, но на следующий день, без объяснения причин, он был переизбран на некого ОСОБА_11, который в свое время мошенническим способом получил звание заслуженного артиста, при этом являясь лишь водителем». Зобов'язати ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не пізніше наступного дня від набрання рішенням у даній справі законної сили, спростувати недостовірну інформацію разом із вибаченням у такий же спосіб, у який вона була поширена. Стягнути з відповідачів: ОСОБА_5 40000 грн. 00 коп., ОСОБА_6 - 20000 грн. 00 коп., ОСОБА_7 - 20000 грн. 00 коп. на користь позивача ОСОБА_4 в рахунок компенсації за нанесення моральної шкоди, посилаючись на ті підстави, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідачами було направлено лист-звернення до Віце-прем'єр-міністра - Міністра культури України ОСОБА_9 та Народного депутата України ОСОБА_8, опублікованим в соціальній мережі Фейсбук та мережі інтернет ВКонтакті. Позивач вважає викладену інформацію недостовірною, яка порушує його особисті немайнові права, зокрема, ганьбить його честь, гідність та завдає шкоди діловій репутації. Зазначивши, що по-перше, він взагалі ніколи нікому не погрожував звільненням з роботи і тим більше відповідачу ОСОБА_10, з огляду на події, які описані в вищезгаданому зверненні; по-друге, позивач цілком законно отримав звання Заслуженого артиста УРСР; по-трете, позивач не приймав участі в конкурсному відборі на керівні посади в цирковій галузі, як зазначено у відеорепортажі, дані для якого були надані відповідачами.

У судовому засіданні представники позивача заявлені вимоги підтримали, зазначивши, що висловлена відповідачами інформація має характер наклепу, то така інформація не є оціночним судженням, а отже, підлягає спростуванню.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, надавши заперечення у письмовому вигляді, позовні вимоги вважає безпідставними.

ОСОБА_6, ОСОБА_7 як відповідачі, до судового засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином, надіслали до суду заперечння, просили суд у позовних вимогах відмовити.

Відповідач ОСОБА_8 явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про день і час розгляду справи повідомлявся належним чином, що стверджується поштовим повідомленням (а.с. 97, 103, 134, 136), заперечень проти позову суду не надав, про поважність причин неявки представника суд не повідомив.

Суд вважає за можливе розгляд справи у відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів згідно ч. 4 ст. 169 ЦПК України в порядку заочного розгляду справи.

Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідачами було направлено лист-звернення до Віце-прем'єр-міністра - Міністра культури України ОСОБА_9 (а.с. 114). та Народного депутата України ОСОБА_8 (а.с. 10).

Вищезазначене звернення опубліковано в соціальній мережі Фейсбук та мережі інтернет ВКонтакті (а.с. 12 диск).

Згідно ч. 1 ст. 200 ЦК України, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та ( або ) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного ( ч. 2 ст. 277 ЦК України ).

Виходячи зі змісту ч. 6 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Згідно ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

У відповідності до ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 302 ЦК України, фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.

Чинне законодавство України не містить чіткого визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Як роз'яснює Верховний Суд України, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка грунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, які здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Отже, на думку позивача, поширена відповідачамим вищезазначена інформація, викладена останніми у вигляді листа є недостовірною, стосується трудової діяльності позивача, принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Згідно абз. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події і явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатир. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У ст. 30 Закону України «Про інформацію» (зі змінами та доповненнями станом на 21.05.2015 року) визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» ( 2782-12 ), «Про телебачення і радіомовлення» ( 3759-12 ), «Про інформаційні агентства» ( 74/95-ВР ) та іншими.

Із роз'яснень п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вбачається, що, відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового розгляду оціночні судження, думки, переконання критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності ( на відміну від перевірки істинності фактів ) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Виходячи зі змісту ст. 10 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Разом з тим, Верховний Суд України роз'яснюює, що інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі таділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому поцесуальним законом.

З посилань вище, під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Як встановлено в ході розгляду даної цивільної справи, свідком ОСОБА_10 у судовому засіданні підтверджено, що дійсно в особистій розмові на сходах розповідав відповідачу ОСОБА_6 у присутності інших відповідачів своє враженя щодо ходу голосування.

Згідно листів, направлених Віце-прем'єр-міністру - Міністра культури України ОСОБА_9 (а.с. 114). та Народному депутату України ОСОБА_8 зазначено, що ними направлено скаргу до Міністерства культури України для перевірки викладених фактів які їм оголосив один із членов комісії і зазначені факти вони передають лише зі слів, а не з власної думки. Просили перевірити можливі порушення під час конкурсного відбору, а також вжити відповідних заходів реагування. Вони не мали наміру розповсюджувати неправдиву інформацію.

У запереченнях викладена критична оцінка ситуації, в якій відбувалась розмова, обставин, що її супроводжували, які будуються на вираженні суб'єктивної думки і погляді з-боку авторів, а також - викладені саме оціночні судження, які не можуть розцінюватися, як викладення фактів та не потребують спростування.

Отже, провівши системний аналіз діючого законодавства України, взявши до уваги відповідну судову практику та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, вивчивши пояснення та заперечення сторін у справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширенні інформації, яка у відповідності до вимог закону може мати статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У цьому конкретному випадку у розпорядженні суду немає даних про те, що фактично метою направлення відповідачами листа-звернення було поширення недостовірної інформації щодо позивача, приниження честі, гідності та ділової репутації його. Навпаки, шляхом звернення до Віце-прем'єр-міністра - Міністра культури України ОСОБА_9 та Народного депутата України ОСОБА_8 відповідачі мали на меті захистити свої трудові права, які вважають порушеними.

Крім того, в ході розгляду даної справи не знайшли свого підтвердження посилання позивача на те, що вказана у листі-зверненні відповідачів інформація була поширена у мережі інтернет-ресурсів.

Надані представниками позивача роздруківки із сторінки в соц. мережі «Фейсбук» та «ВКонтакті», яка створена під іменем одного із відповідачів, не є допустимими доказами, оскільки їх дійсність неможливо перевірити. У зазначених соц. мережах будь-яка особа може створити сторінку під будь-яким іменем, а позивачем не надано жодних доказів того, що вказана інформація поширена саме відповідачами, оскільки ними така сторінка не створювалася, інформація не поширювалася.

Що стосується вимог про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача моральної шкоди, то слід зазначити наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження громадського життя, настанні негативних наслідків.

Позивачем не доведено належними і допустимими доказами факт моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження громадського життя, настання негативних для нього наслідків.

Суду не надано належних і допустимих доказів і на підтвердження самого факту моральних страждань позивача.

Надаючи оцінку доводам представників позивача і обставинам, наведеним у позовній заяві стосовно того, що таке цинічне звинувачення дуже розхвилювало позивача, його тіло почало тремтіти, піднявся тиск. Незважаючи на прийняті ліки, він довго не міг прийти до тями, до нормального самопочуття та володіння собою і досі знаходиться у стані постійного нервового напруження та стресу, суд не може розцінити їх, як обґрунтовані та доведені, оскільки в судовому засіданні при обговоренні питання про наявність доказів цього, представникі позивача пояснили, що письмових доказів надати не можуть оскільки, позивач не звертався до лікарів для встановленняя необхідного лікування.

Матеріали справи, при цьому, жодних письмових доказів (якими можуть бути виписки з медичної картки, квитанцій щодо купівлі ліків, тощо) на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між інформацією, поширеною відповідачами щодо позивача і зазначеними фактами не містять.

Безперечно, суд звертає увагу на те, що будь-які негативні відомості про особу призводять до хвилювань особи, до змін в організації її життя при спілкуванні із оточуючими, необхідністю додаткових пояснень тощо. Ці хвилювання і зміни організації життя позивача мають причинно-наслідковий зв'язок, однак, як зазначається у Рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Перна проти Італії» від 25 липня 2001 року, «Білуха проти України» від 09 лютого 2007 року, в окремих випадках визнання судом порушення права саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану особі.

Отже, підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди солідарно з відповідачів на користь позивача суд не убачає.

Суд, оцінивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що вимоги позивача є такими, що не обґрунтовані на законі, не доведені матеріалами справі та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 200, 277 ЦК України; ст. 30 Закону України «Про інформацію», роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст.ст. 10, 11, 30, 57-61, 88, ч. 4 ст. 169, 179, 209, 212-215, 218, 223, 224-228, 360-7 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У позовних вимогах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України, згідно якого рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: