Рішення № 61254006, 02.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2016Справа №910/11018/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ОБРІЙ-92"

про стягнення 56 604,53 грн. та виселення із займаного приміщення

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача: Чечун Л.В. - за довіреністю №7-13 від 18.01.2016 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ОБРІЙ-92" про стягнення 56 604,53 грн. та виселення із займаного приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати, повернення орендованого приміщення після припинення дії Договору оренди №ДО-57/Б-2013 від 01.08.2013 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов:

- 1) виселивши відповідача з займаного службово-побутового приміщення в цеху № 11 (3) на 1-му поверсі за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 49/2, загальною площею 19,3 кв. м. та передачу орендованого приміщення Позивачу;

- 2) стягнувши з відповідача на користь позивача 29 194,07 грн. - основного боргу, 15 306,99 грн. - пені, 11 050,40 грн. - інфляційних втрат, 1 053,07 грн. - 3% річних, 2 900,00 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2016 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 05.07.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2016 року, в зв'язку з нез'явленням представника відповідача, відкладено розгляд справи на 02.08.2016 року.

В судове засідання 02.08.2016 року представник відповідача вдруге не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 16.06.2016 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 02.06.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 02.08.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (далі по тексту - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ОБРІЙ-92" (далі по тексту - відповідач, орендар) укладено Договір оренди №ДО-57/Б-2013 (далі по тексту - Договір), за умовами якого відповідач прийняв у тимчасове платне користування об'єкт оренди, що являє собою службово-побутове приміщення в цеху №11 (3) на 1-му поверсі за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 49/2, загальною площею 19,3 кв. м., що підтверджується актом прийому-передачі об'єкта від 01.08.2013 року.

Згідно з п. 3.1. Договору, відповідач незалежно від наслідків господарської діяльності взяв на себе зобов'язання сплачувати Позивачу протягом строку дії Договору плату за користування об'єктом найму в розмірі 66,67 грн. за кв. м., крім того ПДВ 20 % - 13,33 грн. Всього з ПДВ за 1 кв. м. в місяць 80,00 грн. Загальна сума за користування об'єктом оренди за базовий місяць складає 1 286,67 грн., крім того ПДВ - 20 % - 257,33 грн. Всього з ПДВ складає 1 544,00 грн.

У відповідності до п. 3.2. Договору, плата за користування майном повинна була сплачуватися в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця, згідно виставленого рахунку - фактури, не пізніше 10 числа поточного місяця за поточний місяць.

Пунктом 10.1. Договору передбачено, що договір укладається на строк з 01.08.2013 року по 31.07.2014 року.

Згідно додаткової угоди №2 від 01.08.2014 року до Договору встановлено, що договір оренди укладається на строк з 01.08.2013 року по 31.07.2015 року.

20 лютого 2015 року претензією за № 211-13, претензією за № 737-33 від 03.06.2015 року та претензією № 883-33 від 07.07.2015 року позивачем відповідачу направлені претензії про необхідність сплати заборгованості за оренду майна, а також про закінчення терміну дії договору оренди, але претензії залишилася буз реагування зі сторони Відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти сплати орендної плати відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем за період з січня 2014р. по грудень 2015р. виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 29 194,07 грн. На підтвердження іншого суду не надано жодних доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 ЦК України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві у тимчасове платне користування об'єкт оренди на певний строк та за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача орендну плату в розмірі 29 194,07 грн. (за період з січня 2014р. по грудень 2015р.), в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість зі сплати вказаної суми.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 29 194,07 грн. (основного боргу), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення сплати вартості отриманих послуг, а тому позивач, керуючись п.9.1. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 15 306,99 грн.

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 15 306,99 грн., нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 11 050,40 грн. - інфляційних втрат, 1 053,07 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 11 050,40 грн. - інфляційних втрат, 1 053,07 грн. - 3% річних, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про виселення відповідача з орендованого приміщення та зобов'язання повернути його за актом приймання-передачі позивачу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з п.5.7 Договору, орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання Договору повернути Орендодавцеві або підприємству, вказаному Орендодавцем, орендоване Майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини Орендаря.

Пунктом 10.1. Договору передбачено, що договір укладається на строк з 01.08.2013 року по 31.07.2014 року. Згідно додаткової угоди № 2 від 01.08.2014 року встановлено, що договір оренди укладається на строк з 01.08.2013 року по 31.07.2015 року. У зв'язку із закінченням 31.07.2015 року строку оренди, встановленого Договором, відповідач звернувся до відповідача з письмовою заявою про припинення дії Договору та звільнення займаних площ (лист від 07.07.2015 року за №883-33).

Враховуючи те, що Договір є таким що припинив свою дію, то відповідач на підставі приписів ч. 1 ст. 785 ЦК України та ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зобов'язаний повернути об'єкт оренди позивачу, а тому позовні вимоги позивача про виселення відповідача з орендованого приміщення та повернення вказаного приміщення позивачу за актом приймання-передачі є нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 900,00 грн. за позовні вимоги про стягнення 56 604,53 грн. та виселення відповідача із займаного орендованого приміщення.

Згідно п.п. 1 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати, а за позовну заяву немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установити у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень.

Таким чином, розмір судового збору (з 01.01.2016 року) за розгляд в господарському суді позовних заяв немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати, тобто 1 378,00 грн., а за розгляд в господарському суді позовних заяв майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 378, 00 грн. та не більше 206 700,00 грн.

Згідно з п. 2.11 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

З врахуванням вищевикладеного за вказані позовні вимоги майнового і немайнового характеру позивач повинен сплатити 2 756,00 грн., а тому у позивача наявна переплата судового збору на суму 144,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З врахуванням вищевикладеного, та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», судом повертається позивачу зайво сплачений судовий збір в розмірі 144,00 грн.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ОБРІЙ-92" (03680, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 49/2; код ЄДРПОУ 35075719) на користь Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (03680, м. Київ, Солом'янський район, Проспект Перемоги, будинок 49/2; код ЄДРПОУ 14308569) 29 194 (двадцять дев'ять тисяч сто дев'яносто чотири) грн. 07 коп. - основного боргу, 15 306 (п'ятнадцять тисяч триста шість) грн. 99 коп. - пені, 11 050 (одинадцять тисяч п'ятдесят) грн. 40 коп. - інфляційних втрат, 1 053 (одну тисячу п'ятдесят три) грн. 07 коп. - 3% річних, 2 756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ОБРІЙ-92" (03680, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 49/2; код ЄДРПОУ 35075719) з займаного службово-побутового приміщення в цеху №11 (3) на 1-му поверсі за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 49/2, загальною площею 19,3 кв. м., та передати (повернути) службово-побутове приміщення в цеху №11 (3) на 1-му поверсі за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 49/2, загальною площею 19,3 кв.м. за актом приймання-передачі Публічному акціонерному товариству "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (03680, м. Київ, Солом'янський район, Проспект Перемоги, будинок 49/2; код ЄДРПОУ 14308569).

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (03680, м. Київ, Солом'янський район, Проспект Перемоги, будинок 49/2; код ЄДРПОУ 14308569) 144 (сто сорок чотири) грн. 00 коп. - зайво сплаченого судового збору.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 26.08.2016 року.