Постанова № 61252306, 07.09.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2016 р.Справа № 907/118/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМарка Р.І.

суддівКостів Т.С.

ОСОБА_1

з участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 представник (довіреність № 81 від 04.02.2016р.);

від відповідача: ОСОБА_3 голова, ОСОБА_4 представник (довіреність № 06-05/198 від 26.08.2016р.);

від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: не зявився;

від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не зявився;

розглянувши апеляційну скаргу Закарпатської обласної ради професійних спілок, вих.№ 06-05/130 від 28.05.2016 року (вх. № 01-05/2741/16 від 06.06.2016р.).

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.05.2016р.

у справі № 907/118/16, суддя Мокану В.В.

за позовом: Фонду державного майна України, м. Київ

до відповідача: Закарпатської обласної ради професійних спілок, м. Ужгород

з участю у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, м. Ужгород

з участю у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Закарпатської обласної асоціації товариства „Знання, м. Ужгород

про: визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на обєкт нерухомого майна частину будівлі на площі Народній, 5 у м. Ужгороді, загальною площею 3676,4 кв.м (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.05.2016р. позов задоволено повністю. Визнано право власності на обєкт нерухомого майна частину будівлі на площі Народній, 5 в м. Ужгороді, загальною площею 3676,4 кв.м за державою Україна в особі Фонду державного майна України. Присуджено до стягнення з Закарпатської обласної ради професійних спілок в дохід державного суму 20917 (двадцять тисяч дев'ятсот сімнадцять) грн. 86 коп. судового збору.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.05.2016р., Закарпатська обласна рада професійних спілок звернулась до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вих.№ 06-05/130 від 28.05.2016 року (вх. № 01-05/2741/16 від 06.06.2016р.), в якій просить рішення у даній справі скасувати та прийняте нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що при винесенні рішення судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, що стосуються строку позовної давності. Також, скаржник звертає увагу на те, що законність рішення облвиконкому вже була досліджена Арбітражним судом та була дана належна оцінка, тому рішення суду є помилковим, щодо рішень облвиконкому. Крім цього, апелянт стверджує, що позивач не довів факту належності йому спірного майна на праві власності.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 06.06.2016 р. справу за № 907/118/16 розподілено до розгляду судді доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Костів Т.С. та Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 апеляційну скаргу Закарпатської обласної ради професійних спілок прийнято до провадження та справу призначено до розгляду на 21.06.2016р.

У звязку з перебуванням 21.06.2016 судді Костів Т.С. у відпустці, судове засідання 21.06.2016 не відбулось, про що відповідно до абз. 2 пп. 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням ОСОБА_5 суддів України № 21 від 03.03.2016р., було повідомлено представника позивача.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016р. розгляд справи № 907/118/16 призначено на 08.08.2016р.

У звязку з перебуванням 08.08.2016 судді Орищин Г.В. у відпустці, судове засідання 08.08.2016 не відбулось, про що відповідно до абз. 2 пп. 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням ОСОБА_5 суддів України № 21 від 03.03.2016р., було повідомлено представника позивача.

15.08.2016 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.05.2016р. ухвалене відповідно до норм чинного законодавства.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016р. розгляд справи № 907/118/16 призначено на 29.08.2016р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року, розгляд справи відкладено на 07.09.2016 року, з підстав викладених у ній.

Відповідачем через канцелярію суду подано письмові пояснення № 06-05/208 від 02.09.2016р, в яких останній зазначає, що суд при прийнятті оскаржуваного рішення застосував норму матеріального права з порушенням, а саме ст. 329 ЦКУ, яку не мав права застосовувати в даному випадку.

Окрім цього, 05.09.2016 року відповідач подав клопотання про приєднання до матеріалів справи і розглядом додатково поданих доказів, яке підтримав в судовому засіданні. Скаржник зазначає, що дане клопотання стосується визнання розпорядження голови облдержадміністрації від 30.01.2007 року таким, що втратило чинність, а отже суттєво впливає на розгляд даної справи, а саме: є однією з підстав для скасування рішення місцевого господарського суду.

Колегія суддів порадившись на місці прийняла дане клопотання до розгляду та приєднала до матеріалів справи. Однак, вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до ч. 3 ст.101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймається і не розглядається вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на вищенаведене, Розпорядження голови Закарпатської обласної адміністрації від 02.09.2016 року, прийняте після прийняття рішення господарського суду Закарпатської області від 17.05.2016р., тобто не може вплинути на розгляд даної справи по суті.

В судове засідання 05.09.2016 року прибули представники позивача та представник відповідача.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача участі свого уповноваженого представника не забезпечила, однак надіслала на адресу суду клопотання вих. № 268/106/11-2016 від 23.08.2016р. (вх. № 01-04/6105/16 від 25.08.16) в якому просить розглянути справу без участі уповноваженого представника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області з врахуванням поданих пояснень по суті спору.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача участі свого уповноваженого представника не забезпечила хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується повідомленням про вручення поштового повідомлення.

Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, відтак, не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представників третіх осіб.

В судовому засіданні представники сторін надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 07.09.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, будинок крайового суду, розміщений на пл. Леніна, 5 в м. Ужгороді після розповсюдження на території Закарпаття дії законів СРСР в 1944 році відносився до державної власності і до 02.11.1966 року знаходився на балансі будинкоуправління № 1 Ужгородського міськвиконкому.

Станом на 24.10.1946 року у приміщенні розташовувалась Партійна школа, з 14.02.1947 року будинок передано жіночій середній школі № 4 відповідно до постанови ОСОБА_5 ОСОБА_6 УРСР від 24.10.1946 року та п. 1 постанови № 17 Закарпатського обласного виконавчого комітету та бюро Обкому від 14.02.1947 року.

Протягом періоду до 02.11.1966 року будівля перебувала на балансі будинкоуправління № 1 Ужгородського міськвиконкому і належала до державної власності, оскільки за діючою на той час Конституцією УРСР 1937 року (ст. ст. 5,6) соціалістична власність мала форму державної (загальнонародної), до якої належали земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудні, залізничний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби звязку, державні сільськогосподарські підприємства, а також комунальні підприємства і основний житловий фонд, та колгоспно-кооперативної (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ОСОБА_5 депутатів трудящих № 24 від 17.01.1963 року „Про використання приміщень, які вивільняються районними організаціями в м. Ужгород прийнято пропозицію обласної ОСОБА_5 профспілок про передачу на її баланс адміністративного будинку загальною площею 3676,4 кв. м по пл. Леніна, 5 в м. Ужгороді, що вивільняється Ужгородськими районними організаціями.

Порядок передачі будівель у вказаний час регламентувався постановою ОСОБА_5 народних комісарів СРСР від 15.02.36 № 254 "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд" із змінами, внесеними постановою ОСОБА_5 ОСОБА_6 СРСР від 18.05.56 № 660, пунктом 4 якої було визначено, що передача будівель і споруд державними органами кооперативним (в тому числі колгоспам) і громадським організаціям здійснюється ОСОБА_6 (керівниками відомств) СРСР і ОСОБА_6 союзних республік, за належністю, залежно від підпорядкованості державного органу, який бере участь у цій передачі.

Зазначений нормативний акт діяв до 16.10.1979 року; втратив чинність після введення в дію нового положення, яке також передбачало необхідність дозволу РМ СРСР або РМ УРСР на передачу державного майна громадським організаціям. ОСОБА_5 ОСОБА_6 СРСР від 16.10.1979р. № 940 Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будівель та споруд передбачала, що міністерства, державні комітети, відомства і виконавчі комітети місцевих ОСОБА_5 депутатів трудящих передають кооперативним та іншим громадським організаціям майно, яке знаходиться у державній власності, за згодою центральних органів цих організацій та з дозволу ОСОБА_5 ОСОБА_6 СРСР або ОСОБА_5 ОСОБА_6 УРСР.

Враховуючи, що ОСОБА_6 ОСОБА_6 УРСР не давала згоди на передачу будинку по пл. Леніна, 5 в м. Ужгороді з державної власності до власності профспілок, зважаючи також на те, що будинок не знаходився на балансі Закарпатської обласної ОСОБА_5 депутатів трудящих, тому ні ОСОБА_5, ні виконком не мали повноважень розпоряджатись цим будинком, або давати згоду на зміну суб'єкта права власності щодо майна, яке не належало і не знаходилось в їх оперативному управлінні.

Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 30.01.2007 року скасовано абзац 1 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ОСОБА_5 депутатів трудящих від 17.01.1963 року № 24 „Про використання приміщень, які вивільняються районними організаціями в м. Ужгород.

Згідно з вищенаведеним, Закарпатський облвиконком, давши згоду на передачу будинку № 5 по площі Леніна в місті Ужгороді Закарпатській обласній ОСОБА_5 профспілок рішенням № 24 від 17.01.1963 року, вийшов за межі своєї компетенції і фактично вирішив питання, яке повинна була вирішувати ОСОБА_5 ОСОБА_6 УРСР.

На виконання рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ОСОБА_5 депутатів трудящих № 24 від 17.01.1963 року виконком Ужгородської міської ОСОБА_5 депутатів трудящих 02.11.1966 року прийняв рішення „Про передачу на баланс облпрофради будинку № 5 по пл. Леніна, яким передав з балансу будинкоуправління № 1 на баланс облпрофради будинок № 5 по пл. Леніна вартістю 315851 крб. Вказане рішення Ужгородського міськвиконкому також не відповідало вимогам чинного в той час законодавства, зокрема, ст. 91 Цивільного кодексу УРСР та постанови ОСОБА_5 народних комісарів СРСР від 15.02.36 № 254 "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд" із змінами, внесеними постановою ОСОБА_5 ОСОБА_6 СРСР від 18.05.56 № 660, оскільки було прийнято не на підставі дозволу ОСОБА_5 ОСОБА_6 УРСР, а на підставі незаконного рішення облвиконкому.

Рішенням Ужгородської міської ОСОБА_5 народних депутатів ХХІ скликання від 12.09.1991 року рішення виконавчого комітету від 02.11.1966 року № 484 було скасовано. За твердженням позивача, не спростованим відповідачем, вказане рішення Ужгородської міської ОСОБА_5 народних депутатів не оскаржувалося, є чинним.

Також, судом береться до уваги рішення господарського суду Закарпатської області від 12.06.2012 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 року, у справі № 5008/1439/2011 за позовом Закарпатської обласної ради професійних спілок до КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород», Ужгородської міської ради, за участю третіх осіб Закарпатської міської ради та Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно, зобов'язання здійснити реєстрацію права власності та видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яким у позові відмовлено повністю.

Як вбачається з вказаного рішення Закарпатська обласна рада професійних спілок звернулась до КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород» з клопотанням від 28.03.2011 року № 07-11/80 з проханням провести реєстрацію та видати свідоцтво про право власності на будівлю (літера А, А?), яка розташована за адресою: м. Ужгород, пл. Народна, 5 на підставі рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради депутатів трудящих № 24 від 17.01.1963 року, рішення арбітражного суду Закарпатської області від 23.07.1993 року, рішення господарського суду Закарпатської області від 14.07.2010 № 5-3-18/344, ст. 34 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії" та ст. 344 Цивільного кодексу України.

На вказане клопотання КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород» надав лист-відповідь від 07.04.2011 року № 865, де рекомендував Закарпатській обласній раді професійних спілок звернутися з документами, що підтверджують право власності на об'єкт нерухомого майна по пл. Народній, 5 до виконкому Ужгородської міської ради для розгляду відповідного рішення про видачу свідоцтва про право власності, або до суду з позовом про визнання права власності в порядку набувальної давності. Таку позицію, КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород» мотивував тим, що рішенням арбітражного суду Закарпатської області від 23.07.1993 року, рішенням господарського суду Закарпатської області від 14.07.2010 року № 5-3-18/344 не визнано за спілкою право власності на об'єкт нерухомого майна, так само не встановлено відповідного факту права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Ужгород, пл. Народна, 5. Рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради депутатів трудящих № 24 від 17.01.1963 року не передбачає видачу свідоцтва про право власності та проведення реєстрації відповідного права.

Як зазначено у рішенні, виникнення у Закарпатської обласної ради професійних спілок права володіння спірним майном характеризується двостороннім волевиявленням учасників цих правовідносин. За своїм характером та змістом передача та набуття позивачем спірного майна, визначалися конкретною спрямованістю на правові наслідки, якими є володіння та користування майном з метою реалізувати цілі та завдання цієї юридичної особи, зокрема як вказано в рішенні від 17.01.1963 року № 24 „з метою покращення умов роботи облпрофради та обкому профспілок".

Рішення мотивовано тим, що порядок та характер обставин щодо набуття спірного майна Закарпатською обласною радою професійних спілок, не відповідає диспозиції норми ст. 344 ЦК України, яка передбачає, що особа, яка претендує на власність за набувальною давністю, вважається такою, зокрема за умови, що вона „добросовісно заволоділа", тобто є незаконним володільцем, чужого майна. Набуття позивачем спірного майна шляхом його передачі виконавчими та розпорядчими органами ОСОБА_5 депутатів трудящихся, слід прирівняти до титульного у формі володіння та користування, що виключає застосування до цих правовідносин положення норми ст. 344 ЦК України.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Отже, факти встановлені у рішенні господарського суду Закарпатської області від 12.06.2012 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 року, у справі № 5008/1439/2011 мають приюдиційне значення для вирішення даного спору.

Таким чином, рішення, з яким відповідач пов'язує набуття прав на спірну будівлю, втратили чинність, а перебування будівлі на балансі відповідача не позбавило її належності до державної власності, оскільки перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації), не є безспірною ознакою його права власності, адже, баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобовязань на конкретну дату; баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Крім того, з 06.03.1990 року на території України діяв Закон СРСР № 1305-1 "Про власність в СРСР".

Статтею 22 даного Закону було визначено, у власності союзної республіки (тобто, Української РСР) перебувають майно органів влади і управління союзної республіки, культурні та історичні цінності народів союзної республіки, кошти республіканського бюджету, республіканські банки, республіканські страхові, резервні та інші фонди, а також підприємства і народногосподарські комплекси, вищі навчальні заклади республіканського значення, об'єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що забезпечує суверенітет, господарську самостійність республіки, її економічний і соціальний розвиток.

З часу прийняття Українською РСР Закону України "Про власність" № 885-XII, тобто з 26.03.1991 року, у статті 34 такого Закону було визначено об'єкти права загальнодержавної (республіканської) власності.

Згідно з ст. 34 Закону України "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної ОСОБА_5 України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

В подальшому, при розподілі такої власності між загальнодержавною та комунальною підстави для реєстрація права власності на спірне майно, як комунальної власності були визначені ОСОБА_5 Кабінету ОСОБА_6 України від 05.11.1991 р. № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною)". ОСОБА_7 було затверджено перелік державного майна України, яке передається до комунальної власності та зазначено, що державне майно України, крім майна, яке належить за таким переліком до комунальної власності є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Пунктом 1 постанови Кабінету ОСОБА_6 України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" та Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету ОСОБА_6 України або органів, уповноважених управляти державним майном.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що передача спірної будівлі до комунальної власності в процесі розподілу державної власності не відбулась, спірне майно залишилося у власності держави Україна.

Щодо посилання скаржника про те, що позивач не довів факту належності йому спірного майна на праві власності, необхідно зазначити наступне:

Відповідно до ст. 318 Цивільного кодексу України субєктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 цього Кодексу. Згідно ст. 2 ЦК України учасником цивільних відносин є, зокрема, держава Україна.

Нормою ст. 326 ЦК України визначено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади; управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими субєктами.

У відповідності до положень Законів України „Про Фонд державного майна України, „Про управління обєктами державної власності Фонд державного майна України є субєктом управління обєктами державної власності, регулює питання використання державного майна, забезпечує захист майнових прав держави на території України відповідно до законодавства, а за її межами відповідно до чинних міжнародних договорів у межах своїх повноважень.

Згідно положень частини першої ст. 15 та ст. 392 ЦК України власник майна має право предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у раз втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно технічного паспорту на будівлю літ. АА! по пл. Народній, 5 в м. Ужгороді частину будівлі, а саме, приміщення площею 3676,4 кв. м займає Закарпатська обласна рада професійних спілок, яка заперечує належність обєкту до державної власності.

Відсутність державної реєстрації права власності на спірний обєкт за державою позивач обґрунтовує положеннями законодавства, яке на час виникнення права власності не передбачало таке оформлення.

Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2). Отже, виникнення права власності передує його державній реєстрації.

Згідно з вищенаведеного вбачається, що Закарпатська обласна рада професійних спілок не вбачає, що нерухоме майно знаходиться у власності позивача, а перебуває у її власності. Дана обставина підтверджує одну із підстав ст. 392 ЦК України, а саме не визнання іншою особою права власності за державою. Окрім цього, ще однією із обставин є те, що на момент виникнення права власності не було обовязку державної реєстрації.

Щодо строку позовної давності, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду, що посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності суд визнає помилковим.

Оскільки позови про визнання права власності, що пред'явлені на підставі статті 392 ЦК України, пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність. Така позиція відповідає висловленій у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав.

З огляду на наведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закрпатської області від 17.05.2016 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

За визначенням ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

За змістом п. 3 ОСОБА_7 Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N7 «Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України» (з наступними змінами і доповненнями) єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру або звільнення від сплати, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Як вказано в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року за №01-06/2093/15, питання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з питань майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами того факту, що її (сторони) майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу (в тому числі й органів державної влади) перед законом і судом.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2016р. задоволено клопотання позивача, щодо відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Тому, колегія суддів вважає за необхідне покласти на відповідача судовий збір за перегляд рішення господарського суду Закарпатської області в апеляційному порядку, оскільки скаржником не подано суду належних доказів сплати судового збору в частині щодо зарахування останнього до спеціального фонду Державного бюджету України.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,-

п о с т а н о в и в:

1.Рішення господарського суду Закарпатської області від 17.05.2016р. в справі за номером 907/118/16 залишити без змін.

2.Апеляційну скаргу заступника Закарпатської обласної ради професійних спілок, вих.№ 06-05/130 від 28.05.2016 року залишити без задоволення.

3. Стягнути з Закарпатської обласної ради професійних спілок (м.Ужгород, пл.. Народна, 5, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 02658850) в дохід Державного бюджету України (Банк: ГУ ДКСУ у Львівській області; МФО: 825014; Отримувач: УДКСУ у Личаківському районі м. Львова; ЄДРПОУ: 38007620; Рахунок: 31216206782006; Код класифікації доходів бюджету: 22030001) 23 009, 64 грн. судового збору.

ОСОБА_7 набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлений 12.09.2016 р.

Головуючий-суддяМарко Р.І.

СуддяКостів Т.С.

СуддяОрищин Г.В.