Ухвала суду № 61251196, 06.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2016 року м. Київ К/800/9272/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року

по справі № 826/9725/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансджейнт 8»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансджейнт 8» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.05.2015 року №0015021502, яким завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 18 617 860 грн. та застосовано штрафні санкції - 4 654 465 грн.; №0015031502, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 41 527 380 грн. та №0015041502, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 397 078 грн. 75 коп., у тому числі основний платіж - 317 903 грн. та штрафні санкції - 79 475 грн. 75 коп.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку ТОВ «Трансджейнт 8», за результатами якої 24.04.2015 року складено акт №2455/26-51-15-02-07/39432828 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки з питань законності декларування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 19) в податковій декларації з ПДВ за листопад 2014 року на суму 20 155 749 грн., та залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) в податкових деклараціях з ПДВ за грудень 2014 року на суму 20 155 749 грн., за січень 2015 року на суму 20 151 653 грн., та бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку (рядок 30) в податковій декларації з ПДВ за лютий 2015 року у розмірі 18 617 860 грн.

Актом перевірки встановлено порушення пп. 48.5.1 п. 48.5, п. 48.7 статті 48, п. 185.1 статті 185, п. 188.1 статті 188, п. 198.3 та п. 198.6 статті 198, п. 201.1, 201.6 статті 201 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за листопад 2014 року на суму 20 155749 грн.; абз. б) п. 200.4 статті 200 ПК України, пп. 3, 4, 5, 6, 7 п. 5 Порядку №966, що призвело до завищення суми залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2014 року на суму 20 155 749 грн., за січень 2015 року на суму 20 151 645 грн.; п. 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, а саме заниження суми, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду за січень 2015 року на суму 4104 грн.; п. 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, пп. 1, 3, 7, 8 п. 6 Порядку №966, за лютий 2015 року завищена сума залишку від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку в розмірі 18 617 860 грн., завищена сума непогашеного від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду в розмірі 1 219 986 грн., а занижена сума, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, в розмірі 313 799 грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори; акти приймання-передачі; видаткові накладні; податкові накладні; оборотно-сальдові відомості; платіжні відомості та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Також, судами встановлено, що згідно з поданою ТОВ «Трансджейнт 8» до відповідача податковою декларацією з ПДВ за листопад 2014 року та додатками (від 19.12.2014 року №9073817447) сума від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду складає у розмірі 20 155 749 грн. (рядок 19 Декларації).

Згідно з поданою позивачем до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві податковою декларацією з ПДВ за грудень 2014 року та додатками (від 19.01.2015 року №9078230892) сума залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2014 року відображеного у рядку 24 складає в сумі 20 155 749 грн.

Згідно з податковою декларацією з ПДВ за січень 2015 року та додатками (від 21.02.2015 року №9020294748) сума залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за січень 2015 року відображеного у рядку 24 складає в сумі 20 151 653 грн.

Згідно з податковою декларацією з ПДВ за лютий 2015 року та додатками (від 20.03.2015 року №9045450906) з врахуванням уточнюючого розрахунку від 02.04.2015 року № 9057427991 сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2015 року відображеного у рядку 30 складає в сумі 18 617 860 грн.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Разом з тим, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року по справі № 826/9725/15 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 08.09.2016 р.