Ухвала суду № 61241838, 12.09.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/3933/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2446/16Головуючий у 1-й інстанції Шевська О. І. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

Суддів: Пікуля В.П., Прядкіної О.В.,

При секретарі: Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк"

на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 18 травня 2016 року

за заявою ОСОБА_2

по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" про визнання недійсними договорів іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 18 травня 2016 року було задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Накладено арешт на квартири № 3, № 15, № 16 та № 20 в будинку АДРЕСА_1.

ПАТ «Марфін Банк» не погодився з такою ухвалою суду першої інстанції та через свого представника подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову та скасувати арешт на квартири.

Апелянт вважає ухвалу суду незаконною та неправомірною, прийнятою із порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок неповного дослідження всіх доказів по справі.

Крім того, апелянтом було зазначено, що судом першої інстанції при накладенні арешту на нерухоме майно не було звернуто увагу, що позивач не є власником спірних квартир, дані квартири зареєстровані за відповідачем. Також вважає, що накладення арешту на квартиру № 16 в будинку АДРЕСА_1 перешкоджає виконанню рішення суду про стягнення коштів боржника на користь стягувача.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з наявності підстав, передбачених законом, для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Перелік заходів забезпечення позову визначено в ст. 152 ЦПК України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Відповідно до п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно виник спір з приводу права власності на нерухоме майно.

Також, позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири, з приводу яких між сторонами існує спір. Заява про забезпечення позову вмотивована тим, що відповідач на підставі виконавчого провадження, набув право розпоряджання, квартирами № 13, № 15 та № 20, що розташовані в будинку АДРЕСА_1, а відтак і право відчуження їх третім особам з метою утруднення виконання рішення у справі за даним позовом.

Виходячи з характеру заявлених вимог, будь-яке відчуження спільного майна створюватиме реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Колегія суддів, вважає безпідставними посилання апелянта на те, що накладений арешт на належні йому квартири порушує його право гарантоване Конституцією України на правомірність використання власного майна у законний спосіб, виходячи з наступного.

Так, Закон, передбачаючи такий вид (спосіб) забезпечення позову, як накладення арешту на майно (п. 1 частини першої ст. 152 ЦПК України), поряд з цим передбачає також самостійним способом забезпечення позову передачу речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам (п. 7 частини першої ст. 152 ЦПК України), що фактично є нічим іншим, як обмеженням права користування спірним майном.

Таким чином, із викладеного випливає, що п. 1 частини першої ст. 152 ЦПК України має стосуватися арешту без передачі речі іншій особі, тобто без позбавлення відповідача права володіння і користування майном. Отже, в цьому випадку, арешт майна шляхом заборони його відчуження не обмежує право користування вказаним майном. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Згідно ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Звернення з такою заявою не суперечить вимогам закону і є правом позивача. Подання позивачем заяви щодо забезпечення позов є реалізацією ним своїх процесуальних прав, передбачених ст.151 ЦПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову як необґрунтовані.

За таких обставин, ухвала суду відповідає вимогам ст.ст. 151-153 ЦПК України, є законною та обґрунтованою.

Доводи апеляційної скарги висновків ухвали не спростовують. Підстав для її скасування, колегією суддів не вбачається.

Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 307, п.1 ч.1 ст. 312, 313, 314, 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" - відхилити.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 18 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя : /підпис/ Панченко О.О.

Судді: /підпис/ Пікуль В.П. /підпис/ Прядкіна О.В.

КОПІЯ

ВІРНО: суддя Апеляційного суду

Полтавської області ___ Панченко О.О.