Постанова № 61224016, 06.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2016 р. Справа№ 910/2333/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Остапенка О.М.

Шапрана В.В.

за участю представників сторін:

від скаржника: представник Нєволіна А.Ю. за довіреністю б/н від 27.12.2015

від відповідача: представники Томаров І.Є. за довіреністю від 09.03.16 та Курдакова Л.О. за довіреністю від 18.03.16

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу об'єднання підприємств «Український музичний альянс", м. Київ (далі - Об'єднання)

на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2016 року у справі № 910/2333/16

за позовом: об'єднання підприємств "Український музичний альянс, м. Київ

до: товариства з обмеженою відповідальністю «Соні Україна», м Київ

про: стягнення 52765,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Об'єднання звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ «Соні Україна» на підставі частини другої статті 42 Закону України "Про авторське право та суміжні права" 52765, 39 грн. відрахувань (відсотків) від вартості ввезених відповідачем на митну територію України обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах (далі - відрахування) та судових витрат.

26.04.2016 року позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2 869 593 грн. відрахувань за ввезене ним у період з 13.02.2013 р. по 25.12.2014 року обладнання і матеріальні носії.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2016 року (суддя Прокопенко Л.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення обґрунтоване з посилання на норми ст.ст. 1, 42 Закону України «Про авторські і суміжні права» та норми ст.ст. 6, 11, 525, 526, 627, 629 Цивільного кодексу України. (а.с. 80-84 том 3).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач - об'єднання підприємств «Український музичний альянс " (далі - Об'єднання), звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права. (а.с. 92-97 том 3).

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню, оскільки об'єднання було єдиною організацією, яке має відповідне право вимоги згідно ст. 42 ЗУ "Про авторське право та суміжні права", застосовуючи положення Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992 "Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах " (далі - Постанова КМ України № 992).

Позивач подав клопотання про призначення судової експертизи у справі в порядку ст.ст. 22, 41 ГПК України, обґрунтовуючи тим, що предметом спору є вимога по стягнення з відповідача на користь позивача відрахувань згідно ст. 42 ЗУ «Про авторські і суміжні права» і для встановлення цих фактів потрібні спеціальні знання (а.с. 101- 102 том 3).

Представник позивача надав 12.07.16 пояснення на відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу від 08.07.16 та відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги і просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач зазначає, що відсутні цивільно-правові зобов'язання між сторонами у даній справі; об'єднання не було єдиною уповноваженою організацією з 13.02.13 по 25.12.14 по сплаті відрахувань, оскільки дія свідоцтва № 2/У від 20.12.2007 р. позивача була зупинена з 27.12.11 до 29.05.12 року; наявність у відповідача укладеного договору з ОКУ «Всеукраїнське агентство авторських прав» (а.с.108-115 том 3). Вказав про застосування строку позовної давності у справі.

Представниками відповідача надано 02.08.16, 11.08.16 додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу. Представники відповідача у письмових поясненнях заперечили проти задоволення клопотання про призначення експертизи.

Представник позивача надав 01.09.16 пояснення щодо запропонованих питань, що мають бути поставлені перед експертом, вказав вид експертизи - експертиза комп'ютерної техніки та програмних продуктів. Зазначив, що експертна установа, яка здатна забезпечити проведення експертизи у даній справі - є Київський НДІ судових експертиз.

Відповідач 11.08.16 надав додаткові пояснення щодо призначення експертизи у справі, вказав іншу експертну установу - Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності та вказує, що для проведення експертизи необхідно дослідити всі примірники відповідного обладнання в кількості 41 найменування з використанням офіційної документацій; вид експертизи - телекомунікаційна експертиза за спеціальністю 10.17. «Дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів» (а.с. 24-43 том 4).

В судовому засіданні 06.09.16 р. представник апелянта підтримала апеляційну скаргу і клопотання.

Представники відповідача, які були присутні в судовому засіданні 06.09.16 заперечили проти доводів апеляційної скарги. Зазначили, що клопотання про призначення експертизи не підлягає задоволенню, оскільки це вбачається з предмету позову про стягнення відрахувань і не потребує спеціальних знань.

Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про призначення експертизи та апеляційної скарги з урахуванням такого.

Враховуючи предмет спору, клопотання щодо призначення експертизи, колегія суддів не задовольняє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Проведення судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього знаннями. Особа яка проводить судову експертизу (далі -судовий експерт), користується правами і несе обов'язки, зазначені у ст. 31 цього Кодексу.

Пунктом 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 5 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності» встановлено, що судова експертиза повинна призначатися тільки для встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, і не може стосуватися тлумачення і застосування правових норм.

Нормою ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, куруючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин справи, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Із матеріалів справи вбачається, що:

- Об'єднання є організацією колективного управління, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується виданим позивачеві Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України свідоцтвом від 20.12.2007 № 2/у;

- позивач вказав, що Підприємство у період з 01.07.2011 по 25.12.2014 імпортувало на митну територію України обладнання і матеріальні носії, з яких мало сплатити згадані відрахування;

- відповідач під час ввезення на митну територію України імпортованого обладнання і матеріальних носіїв протягом вказаного періоду не сплатив необхідні відрахування в розмірах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду на підставі встановлених обставин справи вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (тут і далі - в редакції, чинній в період ввезення відповідачем на митну територію України спірного обладнання та матеріальних носіїв - з 01.07.2011 р. по 25.12.2014 р.) встановлено, що допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.

У статті 1 зазначеного Закону надано визначення терміну "відтворення", яким є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім:

а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;

б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;

в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

Частиною 5 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що розміри відрахувань (відсотків), які мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації, під час ввезення товару на митну територію України, а виробники - у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.

Порядок здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах (надалі - Порядок), затверджено наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України № 780/123/561 від 24.11.2003 р.

Відповідно до п. 7 Порядку під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортери відповідно до розміру відрахувань, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 27.06.2003 р. "Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах" (надалі - Постанова № 992), перераховують суми відрахувань уповноваженим організаціям, про що надсилають цим організаціям підписану керівником імпортера довідку щодо сплати відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, за формою, визначеною в додатку 1 цього Порядку.

Розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, затверджений Постановою № 992.

Згідно з додатком до зазначеної Постанови № 992 розмір відрахувань для імпортерів обладнання (код товару згідно з УКТЗЕД (Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності) 8521, 8525 40, 8527 31, 8527 13, 8528) визначається у розмірі 3% вартості обладнання, зазначеної у зовнішньоекономічних договорах (контрактах), а для імпортерів матеріальних носіїв - у розмірі 5% вартості матеріальних носіїв.

Згідно Постанови № 992 вищевказані відрахування у розмірі 3 % та 5% підлягають застосуванню до вартості лише певних видів товарів за кодами УКТЗЕД 8520, 8521, 8525 40, 8527 13, 8527 21, 8527 31, 8528, 8523, - загальною обов'язковою ознакою яких є можливість здійснення запису творів і/або виконань.

Відповідно до положень розділу XVI "Машини, обладнання та механізми; електротехнічне обладнання; їх частини; звукозаписувальна та звуковідтворювальна апаратура, апаратура для запису або відтворення телевізійного зображення і звуку, їх частини та приладдя" додатку "Митний тариф України" до Закону України "Про Митний тариф України", коди УКТЗЕД 8521, 8527 13, 8527 21 та 8528 передбачають більш широкий перелік товарів, аніж той, який зазначено у Постанові Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. № 992 та з якого мають сплачуватися відповідні відрахування.

Крім того, правовий зміст поняття "відтворення" (зображення, демонстрація) стосовно звуку чи зображення в контексті Закону України "Про Митний тариф України" не є тотожним з поняттям "відтворення" (створення) в розумінні Закону України "Про авторське право і суміжні права".

За змістом викладених положень чинного законодавства, виплата винагороди особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, здійснюється, виходячи з вартості лише того обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можливо здійснити відтворення, передбачені статтею 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права", та які зазначені у додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. № 992.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять надані відповідачем судові рішення у адміністративній справі № 2-А -18236/11/2670 про визнання протиправним і скасування свідоцтва позивача. А тому вказана обставина спонукала відповідача укласти договір з іншою організацією колективного управління (а.с. 221- 234 том 1).

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Матеріали справи містять договір від 01.09.15 за № ІМ-0109/15 про виплату відрахувань імпортером обладнання і/або матеріальних носіїв з додатками, який укладений між відповідачем та Всеукраїнською громадською організацією «Всеукраїнське агентство авторських прав», акти здійснення відрахувань відповідно до вантажних митних декларацій, платіжні доручення щодо сплати відрахувань на виконання пунктів 2.1, 3.7 цього договору.

Норма ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доводи апелянта щодо того, що об'єднання є єдиною організацією, яке має відповідне право вимоги згідно ст. 42 ЗУ "Про авторське право та суміжні права" спростовуються матеріалами справи, оскільки Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнське Агентство Авторських Прав» є організацією колективного управління, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується виданим Державною службою інтелектуальної власності України свідоцтвом від 29.12.2014 за № 3/у (а.с.176-178 том 1).

Колегія суддів зазначає, що саме на апелянтові лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги. Окрім того, апелянт не довів які саме його права згідно ст. 15 ЦК України порушено відповідачем.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів, відхиляючи клопотання про призначення у даній справі експертизи, зазначає, що сукупністю наявних в матеріалах справи доказів встановлено фактичні обставини справи у повному обсязі. Висновок же судового експерта може бути одним із доказів, який для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, пояснень представників сторін дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Залишити рішення господарського міста Києва від 20 травня 2016 у справі № 910/2333/16 без змін, а апеляційну скаргу об'єднання підприємств "Український музичний альянс» без задоволення.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді О.М. Остапенко

В.В. Шапран