Постанова № 61224006, 07.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2016 р. Справа№ 927/508/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Остапенка О.М.

Верховця А.А.

при секретарі судового засідання Чміль Я.Є.

та представників:

від апелянта: Падалко С.С. (дов. 18.02.2015 № 132);

від позивача: не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод"

на рішення господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016

у справі № 927/508/16 (суддя: Фесюра М.В.)

за позовом ОСОБА_3

до Публічного акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод"

про стягнення середнього заробітку у розмірі 53093,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016 у справі № 927/508/16 позов задоволено повністю; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод" на користь ОСОБА_3 53 093,20 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник Публічного акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016 у даній справі та прийняти нове рішення , яким у задоволенні заявлених вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 у даній справі прийнято до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод" на рішення господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016 у даній справі та призначено розгляд даної апеляційної скарги на 07.09.2016.

08.08.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній, крім іншого, просив суд розглядати справу без його особистої участі.

У зв'язку з перебуванням судді Шипка В.В., у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016, сформовано склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі № 927/508/16 у наступному складі: головуючий суддя: Доманська М.Л., судді: Остапенко О.М., Верховець А.А. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у даній справі вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

В судове засідання 07.09.2016 позивач не з'явився. Про день і час розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, враховуючи вищевказане клопотання позивача про розгляд справи без його особистої участі, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності позивача, за наявними у справі матеріалами.

Представник апелянта на судовому засіданні 07.09.2016 підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

В даному випадку, відповідно до приписів розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон), застосовуються норми Закону в редакції, що діє з 19.01.2013.

Згідно зі статтями 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги позивача були обґрунтовані приписами рішення Конституційного суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012, ст. ст. 47,116,117 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України та Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідач надав відзив, яким проти позову заперечив, посилаючись на те, що він сплатив заборгованість по зарплаті відповідно до виконавчого провадження 11.02.2016, а відтак відповідно до ст. 233 КЗпП України позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду. Відповідачем було подано до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.

Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесене з повним дослідженням матеріалів справи та є таким, що відповідає вимогам законодавства, з наступних підстав.

Відповідно до відомостей, відображених у трудовій книжці (копія наявна в матеріалах справи), позивач була звільнена з підприємства відповідача 05.05.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

01.08.2014 Ніжинський міськрайонний суд видав судовий наказ у справі №740/3309/14 про стягнення з відповідача на користь позивача 6535,10 грн. невиплаченої заробітної плати.

Судовою колегією встановлено, що ухвалою господарського суду Чернігівської області від 22.08.2014 порушено провадження у справі № 927/1282/14 про банкрутство публічного акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод". У відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача у даній справі встановлено, що 17.02.2015 ухвалою господарського суду Чернігівської області у справі № 927/1282/14 було введено процедуру санації Публічного акціонерного товариства «Ніжинський механічний завод».

Частиною 4 статті 10 Закону визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові від 10.05.2016 у справі № 902/798/14 зазначила, що, виходячи із правового аналізу норм ст. ст. 1, 10, 23 Закону, майнові спори з вимогами до боржника, зокрема, про стягнення заробітної плати, вирішуються судом виключно в позовному провадженні господарським судом, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство.

Розгляд таких спорів майнового характеру повинен здійснюватись за правилами господарського судочинства із застосуванням відповідного матеріального права, зокрема, трудового, а саме, із викликом сторін, дослідженням всіх доказів, заслуховуванням пояснень сторін та осіб, чиїх прав та обов'язків стосується даний спір.

Також, в зазначеній вище постанові суд касаційної інстанції зазначив, що грошові вимоги кожної особи до боржника, у вигляді заробітної плати, в даному випадку, якщо боржник знаходиться у процедурі банкрутства, при наявності трудового спору між боржником та працівником підприємства - боржника щодо розміру та правових підстав виникнення грошової заборгованості у вигляді заробітної плати, повинні бути підтверджені самостійним рішенням господарського суду про стягнення заробітної плати, з урахуванням вимог п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України, ч. 4 ст. 10 Закону.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції у відповідності до норм Закону розглянув справу у межах позовного провадження.

Відповідно до наданого відповідачем переліку виконавчих документів та сум, що підлягають стягненню, вищезазначена сума заборгованості по заробітній платі перед позивачем була перерахована відповідачем на рахунок Головного територіального управляння юстиції у Чернігівській області платіжним дорученням від 11.02.2016 № 2101.

Як підтверджується наданою позивачем випискою по картковому рахунку безготівкове зарахування на рахунок зарплати в сумі 6535,1 грн. відбулося 02.03.2016, про що вірно зазначено в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку та на яку не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 14.11.2012 у справі № 6-139цс12.

Як роз'яснено п. 20 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 117, 2371 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постанові Верховного Суду України від 04.02.2015, про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23.09.2014 у справі №927/741/13 Верховний Суд України зазначив, що аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Також, Верховний Суд України у постанові № 6-76цс14 від 02.07.2014 вказав, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Як вбачається з матеріалів справи, остаточний розрахунок позивач отримала 02.03.2016, що підтверджується вищезазначеною випискою по картковому рахунку позивача, отже відповідач має нести відповідальність за несвоєчасний розрахунок з дня звільнення по вищенаведену дату (по день фактичного розрахунку з позивачем).

Таким чином, судовою колегією встановлено, що затримка з вини відповідача розрахунку при звільненні позивача складає 460 днів: 168 днів у 2014 році, 251 день у 2015 році та 41 день у 2016 році.

Відповідно до наданої відповідачем довідки середньоденний розмір заробітної плати позивача, розрахований в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, становить 115,42 грн., отже загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки становить 53 093,20 грн. (щодо арифметичних розрахунків відповідач заперечень не має).

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов підлягає задоволенню у повному розмірі.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд України у постанові № 6-409с16 від 06.04.2016 вказав, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Що ж стосується заяви про застосування позовної давності, то судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування строку звернення до суду, оскільки останній не порушено, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, остаточний розрахунок з позивачем по заробітній платі відбувся 02.03.2016, що не спростовано апелянтом у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до відбитку штампа відділення зв'язку позивач направила даний позов до господарського суду 25.05.2016, тобто в межах тримісячного строку з дня, коли позивач дізналась про остаточний розрахунок з нею по заробітній платі та, відповідно, про весь час затримки такого розрахунку, а саме - з 02.03.2016.

Твердження апелянта стосовно того, що кошти на рахунок позивача надійшли лише 02.03.2016 не з вини відповідача, оскільки кошти були перераховані ним на рахунок Головного територіального управляння юстиції у Чернігівській області платіжним дорученням від 11.02.2016, а тому суд першої інстанції повинен був застосувати строк позовної давності, відхиляється судовою колегією, з огляду на вищевикладені обставини.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, відхиляються судовою колегією за необґрунтованістю, оскільки не спростовують обставини, які на підставі належних та допустимих доказів у справі встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016 у справі № 927/508/16. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у даній справі, судовою колегією не встановлено, а тому слід залишити без задоволення вимоги апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод", а рішення господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016 у справі № 927/508/16 - без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ніжинський механічний завод" залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016 у справі № 927/508/16 - без змін.

2. Справу № 927/508/16 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписаний: 12.09.2016.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді О.М. Остапенко

А.А. Верховець