Рішення № 61216660, 02.09.2016, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 711/4447/16-ц

Номер провадження2/711/1456/16

02 вересня 2016 року

Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючий суддя: Дунаєв С.О.

при секретарі Слабко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позовна заява надійшла до суду 11.05.2016р. В позові представник позивача просить стягнути з відповідачки на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11072965000 від 08.11.2006р. в розмірі 43660,71 дол. США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 36118,44грн. та судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 15630,14.

Відповідачка позовні вимоги не визнала та у своїх запереченнях зазначила, що не має заборгованості перед позивачем за кредитним договором №11072965000 від 08.11.2006р..

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що кредитний договір №11072965000 від 08.11.2006р. після укладення додаткової до нього угоди від 30.01.2009р. в інформаційній базі банку обліковувався як угода №11072965002 від 03.02.2009р.. Присвоєння нового номеру кредитній угоді повязано з реструктуризацією графіку погашення кредиту. Зауважив, що такі дії не змінюють суті боргових зобовязань, а тому не є підставою для відмови у позові.

Представники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позову в повному обсязі. Пояснили, що по кредитному договору №11072965000 від 08.11.2006р. заборгованість відповідачки відсутня, що підтверджується інформацією з ЄІС «Реєстр позичальників», наданою НБУ. Натомість кредитний договір №11072965002 від 03.02.2009р. відповідачка з позивачем не укладала, а відтак не має ніяких зобовязань за цим договором. Зауважили, що заборгованість розрахована саме за договором №11072965002, а позовні вимоги заявлені на підставі договору №11072965000. Тож просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

08.11.2006р. між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачкою укладений кредитний договір №11072965000 (далі Договір), за яким банк надав відповідачці кредит в розмірі 45500дол. США (а.с.5-11). Кредит надавався для особистих потреб, а саме на іпотечний кредит, зі строком повернення до 07.11.2027р. на наступних умовах:

✓процентна ставка за користування кредитом складає 10,8% річних (п.1.3.1 Договору);

✓кредит надається шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок позичальника №26206031079900, що відкритий в банку (п.1.5);

✓повернення кредитних коштів має відбуватись в повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (п.1.2.2);

✓нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360», при цьому проценти нараховуються на суму кредиту, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність банку (п.1.3.3);

✓за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобовязань, передбачених цим договором, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню (п.7.1).

08.11.2006р. відповідачці було надано кредитні кошти в сумі 45500дол. США, шляхом зарахування на її особовий банківський рахунок, що підтверджується відповідною випискою /а.с.30/.

30.01.2009р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту №11072965000 від 08.11.2009р. /а.с.107-108/. Умовами додаткової угоди сторони домовились про зміну кінцевого терміну повернення кредиту та порядку погашення кредитних зобовязань. Додатковою угодою сторони передбачили, що позичальник зобовязується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом ануїтетних платежів в розмірі 386дол. США відповідно до нового графіку погашення кредиту з поверненням кредиту не пізніше 07.11.2037р.. При цьому оригінал нового графіку погашення кредиту відповідачка отримала під розписку 03.02.2009р. /а.с.118/

Починаючи з лютого 2015р. відповідачка припинила здійснення платежів по кредитному договору, чим порушила умови кредитного договору та допустила прострочення повернення кредитних коштів.

У зв'язку з простроченням виконання відповідачкою своїх зобовязань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка згідно наданого позивачем розрахунку станом на 06.05.2016р. складає 43660,71дол. (за кредитом 38433,12дол, по процентах 5227,59дол) та 36118,44грн (пеня за прострочення погашення кредиту 3861,68грн, пеня за прострочення сплати процентів 32256,76грн) /а.с.16-29/.

07.12.2015р. позивачем направлено відповідачці вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором протягом 31 календарного дня з дня отримання цієї вимоги /а.с.13-14/, яка отримана відповідачкою 09.12.2015р. /а.с.15/.

Проте до теперішнього часу відповідачка не виконала вимогу позивача.

За таких обставин позивач вимагає стягнути з відповідачки суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 43660,71дол. та 36118,44грн.

Тож між сторонами існує спір, який виник з кредитних правовідносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Згідно зі статтею 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК зобовязання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як встановлено судом, укладеним між сторонами кредитним договором передбачений обовязок позичальника повертати кредит шляхом здійснення щомісячних ануїтетних платежів, тобто платежу, який розрахований на погашення частини основної кредитної заборгованості та процентів за його користування. Натомість відповідачка допустила порушення свого зобовязання, оскільки прострочила здійснення платежів, а з лютого 2015р. не здійснювала відповідних платежів. Тож вимога позивача про дострокове повернення кредиту та процентів за його використання ґрунтується на законі та передбачена умовами кредитного договору, а тому підлягає задоволенню.

Стосовно зауважень представників відповідачки про те, що за договором №11072965000 від 08.11.2006р. відповідачка не має перед банком не виконаних зобовязань, а розрахунок заборгованості з грошового зобовязання здійснений банком за договором №11072965002 від 03.02.2009р., який не укладався між сторонами, то суд зауважує наступне.

Статтею 509 ЦК передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. При цьому за загальним правилом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК).

Договір є однією з підстав, з яких може виникати зобовязання, і є засобом регулювання зобовязальних умов. Отже зобовязання за своїм змістом є ширшим за договір.

Судом встановлено, що грошове зобовязання відповідачки виникло перед банком внаслідок укладання кредитного договору №11072965000 від 08.11.2006р. та отримання кредиту в розмірі 45500дол. З пояснень представника позивача вбачається, що в подальшому було проведено реструктуризацію заборгованості за зазначеним договором у зв'язку з цим між сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 30.01.2009р., якою затверджений новий графік погашення грошового зобовязання відповідачки, який наданий відповідачці 03.02.2009р.. Відповідно до нового графіку погашення кредиту має здійснюватись в період з 03.02.2009р. по 27.07.2037р.. У зв'язку з цим в інформаційній базі банку кредитному договору було присвоєно новий номер 11072965002 від 03.02.2009р..

Таким чином, зобовязання, яке виникло з договору від 08.11.2006р., не виконано належним чином. Надані стороною відповідача документи (довідка про стан кредитної заборгованості /а.с.89-92/, лист НБУ від 15.07.2016р. /а.с.121/), не є належними доказами того, що зобовязання за договором №11072965000 від 08.11.2006р. припинилося. Довідка під назвою «Зразок» /а.с.89-92/, на яку посилається сторона відповідача, не є допустимим доказом, оскільки не містить всіх необхідних реквізитів, характерних для документу (реєстраційний номер, підпис, печатка та інше). При цьому суд звертає увагу, що листом НБУ від 15.07.2016р. підтверджується наявність зобовязання між сторонами відповідно до якого відповідачка має перед позивачем прострочене зобовязання в розмірі 6660дол. за угодою 0011072965002 від 03.02.2009р..

Стороною відповідача на підтвердження виконання грошового зобовязання перед позивачем надано копії платіжних квитанцій. Разом з тим, аналіз зазначених квитанцій свідчить про те, що вони не підтверджують виконання відповідачкою в повному обсязі кредитних зобовязань перед позивачем за договором №11072965000. Крім того, в цих квитанціях номер кредитного договору зазначений як №0000011072965, тобто без зазначення останніх трьох цифр.

Загальний розмір сплачених відповідачкою згідно наданих квитанцій коштів складає 34966,89дол та 43318,21грн. Натомість згідно наданого позивачем розрахунку відповідачкою виконане зобовязання в розмірі на суму 43330,99дол (7066,88дол погашено по тілу кредиту, 36264,11дол процентів за користування кредитом). Отже суд вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості здійснений з урахуванням всіх платежів, зроблених відповідачкою. Оцінка наданого позивачем розрахунку розміру заборгованості відповідачка свідчить про те, що цей розрахунок є вірним і здійснений з урахуванням умов, укладених між сторонами договорів від 08.11.2006р. та додаткової угоди від 30.01.2009р..

Тож зауваження сторони відповідача щодо того, що кредитні договори за номерами №11072965000 та №11072965002 є різними зобовязаннями суд вважає необґрунтованими. В цьому контексті варто звернути увагу, що зміна кредитором найменування кредитного договору в односторонньому порядку не має наслідком припинення зобовязальних відносин, оскільки внаслідок таких змін не відбувається зміна умов правовідносин, що регулюються між сторонами таким договором. Враховуючи, що первинне зобовязання виникло між сторонами на підставі договору №11072965000 від 08.11.2006р., то позивачем правильно заявлені вимоги про стягнення заборгованості саме за цим договором.

Стосовно вимоги про стягнення заборгованості у валюті суд зауважує наступне. Згідно ч.1 ст.192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Натомість ст.533 ЦК передбачено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

В позовній заяві позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості за кредитом та процентів за його користування у доларах США, а неустойки в гривні.

Відповідно до розяснень, викладених у п.14 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 07.12.2000р. №2121-III «Про банки і банківську діяльність» кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет) операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, НБУ на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004р. №483 (далі Положення).

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Позивач має банківську ліцензію №75 від 24.12.2001р. /а.с.25/ та дозвіл на здійснення валютних операцій із залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України /а.с.25-26/. За таких обставин використання іноземної грошової одиниці долар США за кредитним договором, укладеним між сторонами, як засобу платежу не суперечить національному законодавству. Отже, вимоги про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за його використання саме в іноземній валюті підлягають задоволенню. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10.02.2016р. по справі №6-1680цс15.

Стосовно вимоги про стягнення неустойки.

Згідно ст.611 ЦК зазначено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК).

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено право кредитора на отримання пені за прострочення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

Відповідно до ч.1 ст.550 ЦК право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. З наданого суду розрахунку розміру пені вбачається, що пеня нарахована відповідачці за період з травня 2015р., тобто в межах одного року.

За таких обставин вимоги про стягнення пені за прострочення виконання зобовязання за кредитним договором в розмірі 36118,44грн також підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.88 Цивільно-процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Позивачем при зверненні до суду з цим позовом був сплачений судовий збір в розмірі 17042,43грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідачки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.10-12, 60, 88, 209, 212-215, 224 Цивільно-процесуального кодекс України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11072965000 від 08 листопада 2006 року в розмірі 43660,71 доларів США (сорок три тисячі шістсот шістдесят доларів сімдесят один цент) та 36118,44грн (тридцять шість тисяч сто вісімнадцять гривень сорок чотири копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати з оплати судового збору в розмірі 17042,43грн (сімнадцять тисяч сорок дві гривні сорок три копійки).

Рішення може бути оскаржене особами, які брали участь у справі, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий: ОСОБА_4