Ухвала суду № 61216416, 29.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/1459/16 Головуючий 1 інстанції: Попрас В.О.

Справа суду 1-ї інстанції № 640/1479/16-к

Категорія: ст.185 ч.2 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Савченка І.Б., Протасова В.І.,

за участю секретаря Боровської О.В.,

прокурора Ізотової М.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12015220490006363 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2016 року, ухвалений стосовно ОСОБА_1, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Малинівка Чугуївського району Харківської області, громадянина України, неодруженого, який не працює, раніше судимого: 01.06.2011 року вироком Оболонського районного суду м. Києва за ч.3 ст.185 КК України до трьох років одного місяця позбавлення волі, ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27.01.2012 року вирок змінено застосована ст.75 КК України та звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06.03.2013 року направлено для відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі строком три роки один місяць; мешкає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Оболонського районного суду м. Києва від 01.06.2011 року у виді позбавлення волі строком 6 місяців, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Харківській установі виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, зараховано в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 25.12.2015 року до дня ухвалення вироку суду, тобто до 07 квітня 2016 р. включно, з розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 2 дні позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати за проведення судової товарознавчої експертизи у розмірі 245,52 грн.

Долю речових доказів суд вирішив відповідно до ст.100 КПК України.

Згідно вироку, 15 грудня 2015 року ОСОБА_1, знаходячись у приміщенні кафе «Софт», розташованого за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 122, де, на той час, він проводив ремонтні роботи і тимчасово мешкав з дозволу власника ОСОБА_2, діючи згідно раптово виниклого у нього умислу, спрямованого на таємне викрадення чужого майна, суб'єктивно усвідомлюючи протиправність своїх дій, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, шляхом вільного доступу, таємно викрав: ресивер ТМ «Ямаха RX-V377» вартістю 7022 грн., згідно судово-товарознавчої експертизи №5124 від 25.12.2015 р., та підсилювач ТМ «Ямаха A-S201» вартістю 5539,00 грн., згідно судово-товарознавчої експертизи №5124 від 25.12.2015 р., після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 12561,00 грн.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 вирок районного суду просить змінити, пом'якшивши призначене йому покарання. В своїх апеляційних доводах обвинувачений вказує на те, що свою вину в інкримінованому злочині визнав повністю, у вчиненому щиросердечно розкаявся, від слідства не переховувався, активно сприяв розкриттю злочину, попросив вибачення у потерпілого, що є обставинами, які пом'якшують покарання.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого, який підтримав свою апеляційну скаргу в повному обсязі, а також заперечення прокурора, що вважав оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. ст. 404, 421 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення злочину, що зазначені у вироку, та кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 2 ст.185 КК України у апеляційній скарзі обвинуваченого не оспорюються, а тому, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, ці обставини в апеляційному порядку не перевіряються.

При цьому належить врахувати, що переглядаючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України та за сукупністю вироків з застосуванням норм ст. 71 КК України, враховуючи зміст доводів та вимог апелянта про невиправдану суворість покарання, призначеного саме за цей злочин та стосовно остаточного покарання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_1 призначено покарання за таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, у виді позбавлення волі в умовах його реального відбування, але строком на 1рік 6 місяців та остаточне - за сукупністю вироків - 2 роки позбавлення волі, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, тобто наближеного до мінімальних меж цього покарання, передбаченого, як санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, так і нормами ст. 71 КК України.

При цьому належить взяти до уваги те, що суд, обираючи вид покарання за альтернативною санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, мотивував таке рішення не лише ступенем тяжкості вчиненого злочину, але при цьому визнав та врахував декілька обставин, що пом'якшують покарання за вчинення злочину середньої тяжкості, а саме щире каяття, що пов'язане з визнанням вини, усвідомленням неприпустимості злочинної поведінки в майбутньому, а також відвернення обвинуваченим шкідливих наслідків злочину, враховуючи повернення викраденого майна. Разом з цим, судом об'єктивно враховано стосовно ОСОБА_1 що він має непогашену судимість за умисний, корисливий, тяжкий злочин, але раніше, на підставі ст. 75 КК України, звільнявся судом від відбування призначеного покарання. Вказані обставини сторонами не оспорюються.

За таких обставин, апеляційні доводи обвинуваченого, про зайву суворість призначеного остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, за сукупністю вироків та пов'язане з цим апеляційне прохання щодо пом'якшення призначеного покарання, на думку колегії суддів вочевидь - є безпідставними. Згідно даних кримінального провадження об'єктивно відсутні обставини, які істотно зменшують ступінь тяжкості вчиненого злочину або інші обставини що пом'якшують покарання, ніж встановлені судом, а твердження апелянта, щодо їх наявності повністю спростовуються висновками суду, зазначеними у оскаржуваному вироку, якими належним чином обґрунтовані вид та міра покарання ( арк. 78-80).

Апеляційні доводи ОСОБА_1 щодо існування підстав з'явлення із знанням, тобто обставиною, що пом'якшує покарання - є необґрунтованими, оскільки це не підтверджуються даними кримінального провадження.

Як встановив суд першої інстанції подія крадіжки, скоєної ОСОБА_1 - відбувалася 15 грудня 2015 року, внаслідок чого він розпорядився викраденим майном на свій розсуд. У відомостях кримінального та судового провадження відсутні дані про з'явлення із зізнанням ОСОБА_1, а навпаки вбачається, що 24 грудня 2015 року він надавав визнавальні покарання на допиті, на який своєчасно та без примусу з'явився за викликом працівників правоохоронних органів. Крім цього, обвинувальній акт, зі змістом якого під час судового розгляду погодився ОСОБА_1, не містять даних щодо його добровільного з'явлення із зізнанням, але орган досудового розслідування об'єктивно вказав лише про щире каяття обвинуваченого.

На думку колегії суддів, решта апеляційних доводів обвинуваченого щодо усвідомлення ним неприпустимості злочинної поведінки в майбутньому - не можуть вважатися обставинами що істотно знижують ступень тяжкості вчиненого ним злочину. Разом з цим, наявність непогашеної судимості за вчинення корисливих тяжких злочинів не може бути належною підставою для призначення найбільш м'якого виду покарання - арешту або обмеження волі, що передбачені санкцією ч.2 ст. 185 КК України. Сукупність задовільних даних про особу винного та обставини, що пом'якшують покарання, були досліджені, встановлені та об'єктивно враховані судом першої інстанції при призначенні покарання у виді позбавлення волі, що підтверджується змістом висновків суду, зазначених у мотивувальній частині оскаржуваного вироку.

Отже, з огляду на викладене, апеляційні вимоги обвинуваченого про можливість для призначення найбільш м'якого виду покарання або його пом'якшення, з урахуванням наведених ним доводів, належить вважати безпідставними, оскільки вони мають суто суб'єктивний характер, тобто наведені ним доводи не можуть об'єктивно вважатися достатніми підставами для будь-якого пом'якшення покарання за вчинений ОСОБА_1 злочин.

При цьому належить взяти до уваги те, що апеляційні доводи ОСОБА_1 про щире каяття, пов'язане з визнанням вини під час досудового розслідування та судового розгляду, усвідомленням неприпустимості злочинної поведінки в майбутньому, тобто наявності обставини у формі щирого каяття та повернення викраденого майна, що пом'якшують покарання, - належно враховані судом першої інстанції, про що свідчить зміст відповідних висновків у мотивувальній частині вироку, які стосуються об'єктивно встановлених обставин події злочину, кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст. 185 КК України, тяжкості вчиненого злочину та об'єктивно досліджених даних про його особу, в тому числі щодо наявності непогашеної судимості, звільнення від покарання з випробуванням, призначеним за попереднім вироком, відсутності постійного місця роботи, які суд брав до уваги при призначені покарання саме у виді позбавлення волі.

Отже, твердження обвинуваченого, що призначене судом першої інстанції остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на 2 роки, не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості, колегія суддів вважає необґрунтованими і дійшла висновку про те, що при призначені цього покарання, суд у повній мірі дотримався вимог кримінального закону, що містяться у нормах ст.ст. 32, 50, 65, 66, 67 КК України, призначивши покарання в межах санкції ч.2 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі, додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також дослідивши данні про особу обвинуваченого.

З огляду на викладене, при апеляційному перегляді кримінального провадження не встановлено підстав для застосування норм ст.ст.75, 69, 69-1 КК України.

Таким чином, призначене судом першої інстанції покарання у той спосіб, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим, через що підстав для зміни вироку за доводами обвинуваченого - про зайву суворість покарання, колегія суддів не вбачає.

Разом з цим, на підставі ч.5 ст.72 КК України, належить зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто тримання його під вартою в умовах СІЗО з 08 квітня 2016 року по 29 серпня 2016 року включно, із співвідношення один день тримання під вартою відповідає двом дням позбавлення волі.

Решта доводів ОСОБА_1 щодо можливості зарахування строку попереднього ув'язнення за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 01.06.2011 року у строк остаточного покарання за оскаржуваним вироком не узгоджуються з вимогами чинного законодавства. Фактичний зміст норм ч.5 ст.72 КК України вказує на те, що, зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Суд першої інстанції зарахував ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення, тобто тримання під вартою в умовах СІЗО з 25 грудня 2015 року по 07 квітня 2016 року включно, тобто в межах кримінального провадження за яким призначено остаточне покарання за сукупністю вироків. Іншого вимогами Закону - не передбачено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 - залишити без змін.

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2016 року, ухвалений стосовно ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

На підставі ч.5 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у строк покарання строк попереднього ув'язнення, тобто тримання під вартою з 08 квітня 2016 року по 29 серпня 2016 року включно, із співвідношення одному дню попереднього ув'язнення відповідають два дні позбавлення волі.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України по розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_1 - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді

______ ______ ______

Шабельніков С.К. Савченко І.Б. Протасов В.І.