Ухвала суду № 61205220, 07.09.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Аляб'єв І.Г.

Суддя-доповідач - Васильєва І.А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року справа №805/80/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

Головуючого судді: Васильєвої І.А.

Суддів: Жаботинської С.В.

Казначеєва Е.Г.

Секретар судового засідання Борисов А.А.

представників позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4 (на підставі довіреностей),

представника відповідача - Димитрівського МВ ГУ МВС в Донецькій області, - Суліми Ю.І.,

представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, - Віціної О.О., (на підставі довіреності);

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Димитровського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року у справі № 805/80/16-а за позовом ОСОБА_7 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Димитровського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, третьої особи - Красноармійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про скасування наказу, поновлення на службі та зобов'язання виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

11 січня 2016 року ОСОБА_7 (далі - позивач, ОСОБА_7.) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУ НП в Донецькій області), Красноарміського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - Красноармійський відділ) з вимогами про:

- скасування наказу ГУ Національної поліції в Донецькій області № 376 о/с від 06 листопада 2015 року в частині рішення про звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_8 (М-213944), слідчого відділення Димитровського міського відділу з 06 листопада 215 року;

- поновлення на роботі в органах внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України;

- стягнення з Міністерства внутрішніх справ України середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу (том 1 арк. справи 3-9).

Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи під час судового розгляду справи ухвалами суду першої інстанції залучено співвідповідачів - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС України в Донецькій області) та Димитровський міський відділ ГУ МВС в Донецькій області (далі - Димитровський МВ) (том 1 арк. справи 28-29, 45-46).

09 червня 2016 року Донецьким окружним адміністративним судом винесено постанову, якою вимоги позивача задоволені частково, а саме:

-скасований наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 376 о/с в частині рішення про звільнення лейтенанта міліції слідчого відділення Димитровського міського відділу ОСОБА_8 з органів внутрішніх справ;

-зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області вжити заходи щодо працевлаштування ОСОБА_7;

-стягнуто з Димитровського МВ ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_7 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 листопада 2015 року по 09 червня 2016 року у розмірі 20 395,88 гривень.

В решті позовних вимог відмовлено (том 2 арк. справи 12-15).

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції Димитровський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області подали апеляційні скарги, в яких просили суд задовольнити їх скарги, та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

1)Димитровський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, посилаючись на те, що пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою КМУ від 29 липня 1991 року № 114, що регламентує спірні правовідносини, передбачено відновлення порушеного права у вигляді поновлення у попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. При цьому скасовуючи наказ в частині звільнення позивача, суд не керувався даною нормою закону, та, як наслідок, прийняв рішення про зобов'язання вжити заходів щодо працевлаштування. До того ж судом залишено поза увагою рапорт позивачки про звільнення через скорочення штатів та безпідставно прийнято рішення, керуючись статтями 184, 235 КЗпПУ, всупереч положенням спеціального законодавства. Не прийнято до уваги доводи відповідачів про відсутність медичних висновків щодо стану вагітності на час звільнення та рапорту про відкликання попередньо поданого рапорту позивача про звільнення за п. 64 «г» Положення № 114, недоведеність фактів написання заяви про вступ до Національної поліції. Також апелянт зазначив, що судом безпідставно застосовано положення статті 184 КЗпПУ з посиланням на епікриз історії хвороби № 10093/1298, виданий Димитровською міською лікарнею. Крім цього, судом необґрунтовано визначено час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 09 червня 2016 року та при розрахунку суми компенсації за час вимушеного прогулу до цього періоду, всупереч п. 2 постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду) включено періоди непрацездатності - з 24 листопада 2015 року до 04 грудня 2015 року, а також з 18 травня 2016 року до 09 червня 2016 року. Окрім цього апелянт вказав на невідповідності судового рішення нормам процесуального права, що полягала в судовій тяганині по справі, неодноразовому зупинені провадження та інше, а також апелянт вказав, що критично ставиться до поновлення судом процесуального строку на звернення до суду (том 2 арк. справи 18-21).

2)Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в обґрунтування своєї апеляційної скарги вказало, що правовідносини, які виникають при звільненні публічного службовця регулюються спеціальним законодавством, у даному випадку - Законом України про «Національну поліцію» та Положенням про проходження служби рядовим и начальницьким складом органів внутрішніх справ, при цьому, у пункті 17 вказаного Положення зазначено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються усіма правами і пільгами, встановленими законодавством, отже будь-яких обмежень для вагітних жінок не встановлено. До того ж ОСОБА_8 була завчасно повідомлена про майбутнє звільнення, а бажання проходити службу в поліції не виявила, що підтверджено власноруч написаним її рапортом про звільнення, тому вона була правомірно звільнена з ОВС через скорочення штатів. При цьому з приводу застосування норм КЗпП апелянт вказав, що між загальним та спеціальним законодавством перевага надається спеціальному. З приводу працевлаштування позивача апелянт вказав, що вжив усіх належних заходів від нього, оскільки заяви про бажання проходити службу в Нацполіції позивач не надавала. Щодо довідок з медичної установи, апелянт вказав, що вказані довідки були надані тільки у судовому засіданні в суді першої інстанції, а не під час написання рапорту. Більш того апелянт вказав, що йому не зрозуміло, з яких підстав у мотивувальній частині рішення суд розраховуючи суму грошових коштів приймає рішення про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення, тоді як такої позовної вимоги позивач не заявляла (том 2 арк. справи 30-33).

У судовому засіданні представники апелянтів підтримали доводи, викладені в апеляційних скаргах, та просили задовольнити апеляційні скарги, а рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.

Представники позивача просили суд відмовити апелянтам в задоволенні апеляційних скарг, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до вимог частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Так, колегія суддів, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої, апеляційної інстанції, а також не є спірним між сторонами, з 2013 року ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_1) проходила службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується відомостями з трудової книжки (том 1 арк. справи 13). Згідно з наказом № 414 о/с від 28 листопада 2014 року з 01 листопада 2014 року працює слідчим слідчого відділення Димитрівського міського відділу (том 1 арк. справи 81).

Наказом ГУ МВС в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 376 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ за скороченням штатів (підпункт «г» пункту 64 Положення № 114) (том 1 арк. справи 12, 27).

На момент звільнення позивач була вагітною, що підтверджується наступними доказами: епікриз історії хвороби № 10093/1298, виданий Димитрівською центральною міською лікарнею; довідки цієї ж лікарні від 28 грудня 2015 року б/н, від 16 травня 2016 року № 144; від 06 червня 2016 року б/н (том 1 арк. справи 17, том 2 арк. справи 1, 2, 3, 5-6).

Водночас, 07 вересня 2015 року до Димитрівського міського центру зайнятості Димитрівським МВ подано інформацію про заплановане масове вивільнення працівників за формою 4-ПН (том 1 арк. справи 82-84).

Трудову книжку та копію наказу про звільнення позивач отримала 16 та 22 грудня 2015 року відповідно (том 1 арк. справи 96).

Позивачем до матеріалів адміністративної справи надано особистий рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за п. 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (том 1 арк. справи 16) та заяву про прийняття на службу до поліції та призначення на посаду слідчого Димитрівського відділення поліції Красноармійського відділу поліції (том 1 арк. справи 147), але викладені документи не містять доказів реєстрації та надання їх відповідно до відповідачів.

За інформацією, що міститься в матеріалах справи, до канцелярії відповідних установ не надходило заяв позивача про вступ до Національної поліції (том 1 арк. справи 123, 132, 133).

Разом з тим в матеріалах справи містить копія рапорту на ім'я начальника ГУ МВС України в Донецькій області від 05 листопада 2015 року про звільнення її з ОВС України за п. 64 «г», який зареєстрований та містить резолюції посадових осіб (том 1 арк. справи 86).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Частиною першою статті 18 Закону № 565 було визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII (далі - Закон № 580), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Закон № 580 офіційно оприлюднений 06 серпня 2015 року у газеті «Голос України» № 141-142.

Відповідно до пункту 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Таким чином, з 07 серпня 2015 року набули чинності пункти 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Таким чином, в силу прямої норми Закону (пункт 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580) з дня опублікування цього Закону, тобто з 06 серпня 2015 року, всі працівники міліції, в тому числі позивач, вважалися такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Аналіз п. 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 зумовлює висновок, що законодавець передбачив можливість прийняття працівників міліції на службу до поліції.

Однак така можливість обумовлена наявністю бажання працівника міліції проходити службу в поліції, а також відповідністю такого працівника міліції вимогам до поліцейських, які визначені Законом № 580.

Згідно з абзацом 1 пункту 10 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

При цьому згідно з пунктом 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Разом з тим п. 17 Положенням № 114 передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Проте, частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Як встановлено судом, станом на час звільнення позивача остання була вагітна, проте Димитрівським МВ та ГУ МВС України в Донецькій області не вживалися заходи з працевлаштування позивача.

Отже суд погоджується з рішенням суду першої інстанції, що позивача звільнено незаконно, а тому, вищенаведене спростовує посилання апелянта 2 на вибірковість застосування норм КЗпП, оскільки у даному випадку, під час вирішення питання щодо поновлення на роботі жінок, які станом на час звільнення були вагітні - між загальним та спеціальним законодавством перевага надається загальному, оскільки спеціальне законодавство не містить трудові гарантії при звільнені вагітних жінок.

Щодо посилання апелянта 2 «на незрозумілість з яких підстав суд у мотивувальній частині рішення, розраховуючи суму грошових коштів приймає рішення про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення, тоді як такої позовної вимоги позивач не заявляла» колегія суддів зазначає, що дійсно, у мотивувальній частині суд першої інстанції розраховуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу помилково зазначає про середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, проте описка у мотивувальній частині рішення суду може бути виправлена у відповідності до вимог ч. 1 ст. 169 КАС України. Разом з тим в резолютивній частині постанови суд першої інстанції стягує саме середній заробіток за час вимушеного прогулу, що узгоджується з заявленою позовною вимогою (п. 4 позову).

Щодо посилання апелянта 1 на те, що «судом необґрунтовано визначено час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 09 червня 2016 року та при розрахунку суми компенсації за час вимушеного прогулу до цього періоду, всупереч п. 2 постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 включено періоди непрацездатності - з 24 листопада 2015 року до 04 грудня 2015 року, а також з 18 травня 2016 року до 09 червня 2016 року» суд зазначає, що вказана норма приймається саме для обчислення середньої заробітної плати, а ні для часу вимушеного прогулу, який не залежав від позивачки.

З приводу посилання апелянта 2 на те, що ним вжито усі заходи щодо працевлаштування позивача, суд зазначає, що такі доводи жодним чином не підтверджено намаганням відповідача 2 сприяти в працевлаштуванні позивача, будучі вагітною. З урахуванням чого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування наказу ГУ МВС від 06 листопада 2015 року № 376 о/с в частині рішення про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області вжити заходи щодо працевлаштування ОСОБА_7, а також стягнення з Димитровського МВ ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_7 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 листопада 2015 року по 09 червня 2016 року у розмірі 20 395,88 гривень.

На підставі викладеного, судова колегія робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину ухвали.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Димитровського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року у справі № 805/80/16-а, - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року у справі № 805/80/16-а, - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Повний текст ухвали складений 12 вересня 2016 року.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Судді С.В. Жаботинська

Е.Г. Казначеєв