Ухвала суду № 61200658, 05.09.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/1315/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1979/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Пулик В. В.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.,

суддів: Горблянського Я.Д., Максюти І.О.

секретаря Капущак С.В.

з участю: апелянта ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду від 15 серпня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2016 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, ОСОБА_5, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі. Після смерті чоловіка відкрилася спадщина на ? частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. За життя чоловік склав заповіт, згідно якого все своє майно заповів їй, як єдиній спадкоємиці. У встановлений законом строк вона прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ? частину домоволодіння за вищевказаною адресою.

Співвласником іншої ? частини будинковолодіння є відповідачка ОСОБА_4, яка протягом тривалого часу проживає у Туркменістані, ніколи не проживала у спадковому житловому будинку, не використовувала його за призначенням та не брала участі в утриманні будинковолодіння. Житловий будинок є неподільним з технічної сторони. В наявності в житловому будинку є лише одна житлова кімната площею 14.6 м.кв. і за таких обставин поділити будинок на дві ізольовані квартири з окремими входами, які б відповідали вимогам п.2.24 ДБН В 22-15-2005, а також через значний фізичний знос та незадовільний технічний стан його основних конструктивних елементів, неможливо. Спільно користуватися житловим будинком теж неможливо, так як вона та відповідачка не перебувають між собою у родинних відносинах.

Вона проживала з ОСОБА_5 до дня його смерті у житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 продовжує там проживати, самостійно несе витрати на поточний ремонт для підтримання його в належному стані, тому вважає, що прининення права власності ОСОБА_4 на частку в спільному майні не завдасть інтересам останньої істотної шкоди, оскільки нею буде внесено на депозитний рахунок Долинського районного суду Івано-Франківської області грошові кошти у розмірі 37210 гривень, які складають ринкову вартість частки відповідачки. З огляду на це вважає, що є всі підстави для припинення права відповідачки на ? частину спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами з одночасною компенсацією вартості її частки відповідачці та визнання за нею права власності на цю частку, оскільки ? частина відповідачки є незначною і реально не може бути виділена в натурі.

Просила припинити право власності останньої на ? частину в спільному майні, а саме: ? частину домоволодіння АДРЕСА_1, шляхом виплати відповідачці грошової компенсації у розмірі 37210 гривень, визнати за нею право власності на спірну ? частину домоволодіння та стягнути з відповідачки судові витрати по справі.

Рішенням Долинського районного суду від 15 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу вважаючи його незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд не врахував той факт, що: житловий будинок є неподільним; спільно користуватися будинком також не можливо так як вони не є родичами; припинення права відповідачки на ? частку спірного будинковолодіння не завдасть істотної шкоди її інтересам,як співвласника.

Апелянт також вказує, що нею було заявлено клопотання про оголошення перерви в засіданні суду першої інстанції для надання можливості внести на депозит суду коштів в сумі 37210грн. - вартості ? частки спірного будинковолодіння, однак судом безпідставно відмовлено в задоволенні цього клопотання. На думку апелянта саме ця обставина - невнесення коштів на депозит суду, була визначальною для відмови в позові. Однак, 15.08.2016 року нею внесено на депозитний рахунок ТУ ДСА у Івано-Франківській області зазначену суму коштів., що підтверджується доданою квитанцією.

Крім того, апелянт вважає, що припинення права на частку не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки, оскільки вона протягом тривалого часу проживає в Туркменістані і забезпечена житлом. Також вказує, що вона із спадкодавцем проживала до дня його смерті в цьому житловому будинку, здійснювала за ним необхідний догляд і продовжує проживати в ньому по даний час, зареєстрована в будинку одна та самостійно несе витрати на підтримання його в належному стані, іншого житла немає.

За таких обставин апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні апелянт та її представник доводи апеляційної скарги підтримали та просили про їх задоволення.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлена про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та її представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позивачкою не внесено вартості спірної частки на депозитний рахунок суду, що є порушенням правил щодо попереднього депонування суми відшкодування, що може призвести до негативних економічних наслідків для відповідачки, оскільки вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а основною вимогою, на якій повинно ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Згідно з ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст.317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст.41 Конституції України. Він означає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений чи обмежений у його здійсненні.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по ? частині згідно свідоцтв про право на спадщину від 05.07.2004 року № Д-878 та від 05.01.2004 року № Д-876 відповідно, що підтверджується копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 від 03.03.2008 року. Дане домоволодіння складається з житлового будинку загальною площею 38.6 м.кв., стайні, стодоли, трьох шоп, вбиральні, криниці, воріт з хвірткою та двох огорож, що підтверджується копією технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, поточна інвентаризація 18 жовтня 2010 року. Копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2, виданого 29.12.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області, свідчить про те, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб 29 грудня 2008 року, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 256. Про те, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, свідчить копія свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 від 10.03.2010 року. З копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом серія ВРД № 196025 встановлено, що спадкоємцем майна ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_2.

Як вбачається з копії витягу про державну реєстрацію прав від 13.12.2010 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить ? частина домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

У відповідності до вимог ст.365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Згідно п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», судам слід враховувати, що відповідно до ст.55 Закону України «Про власність» громадянин не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Із змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якої з передбачених статтею 365 ЦК України підстави, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Верховного Суду України від 23 червня 2010 року у справі № 6-22505св09 та постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-81 цс11).

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, позивачкою та її представником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди відповідачці, та доказів того, що частка останньої є незначною; більше того, з урахуванням особи відповідачки, яка є власником 1/2 частини спірного будинковолодіння, що розташоване на земельній ділянці площею близько 0.25 га, загальна вартість якого складає згідно висновку експерта 74 420 гривень.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для припинення права ОСОБА_6 на частку у спільному майні.

При цьому суд правильно врахував доводи відповідачки на те, що вона бажає проживати на Україні, згідна також сплатити позивачці вартість належної останній частки у спірному будинковолодінні, не перешкоджає позивачці володіти та користуватися спірним майном.

Посилання апелянта, що припинення права власності на частку відповідачки не завдасть істотної шкоди інтересам останньої та що частка відповідачки в спільному майні є незначною є необгрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка проживає за межами України і фактично забезпечена житлом не підтверджені належними доказами та не свідчать про наявність у неї житла на праві власності.

Відповідно до положень ст. 365 ЦК України судом встановлено, що припинення права відповідачки на частку у спірному будинку завдасть їй істотної шкоди, а тому наявність інших заперечень та позицій припинення права на частку у спільному майні не дає підстав до задоволення позову.

Підсумовуючи вище описане, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна правова оцінка, висновок про відсутність підстав для задоволення позову є вірним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції при вирішенні спору, фактично зводяться до повторного обґрунтування позовної заяви і одностороннього тлумачення регулюючого спірні правовідносини законодавства лише на свою користь.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Долинського районного суду від 15 серпня 2016 року залишити без зміни.

Кошти в сумі 37210 грн., внесені на депозитний рахунок ТУ ДСА в Івано-Франківській області №37312032002265, код 26289647, банк отримувача: Державна казнечейська служба України м. Київ, код банку отримувача 820172, згідно заяви на переказ готівки№207 від 15.08.2016 року, повернути ОСОБА_2.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: Я.Д. Горблянський

І.О. Максюта