Ухвала суду № 61188570, 06.09.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/196/16-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/3313/16 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.Категорія 13 06.09.2016

УХВАЛА

Іменем України

06 вересня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді Олійника В.І.,

суддів: Лівінського С.В., Мережко М.В.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист авторських прав та стягнення компенсації,

в с т а н о в и л а :

У січні 2016 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом про захист авторських прав та стягнення компенсації, який обґрунтовував тим, що на його замовлення був створений твір із зображенням хлопчини, одягненого в національний одяг та з прапором України у руках. За умовами договору до нього перейшли виключні майнові права. У грудні 2015 року ним було зафіксовано та встановлено, що на сайті інтернет-магазину, на якому господарську діяльність здійснює ФОП ОСОБА_3, здійснюється публічний показ та розповсюдження товару. А саме чохол-накладка на телефон з малюнком, який є переробленим твором образотворчого мистецтва, авторські права на які належить йому. Таким чином, відповідач порушив його права шляхом публічного показу примірника переробленого товару та розповсюдження товару без його згоди.

Просив суд захистити порушені ФОП ОСОБА_3 його авторські права (ОСОБА_2.) шляхом стягнення з ФОП ОСОБА_3 на його користь суму компенсації в розмірі 20 мінімальних заробітних плат, а саме 27560 грн., і судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що ОСОБА_2 особисто дозволив використання твору без отримання матеріальної винагороди, у подальшому, після виходу сюжету в новинах, позивач не забороняв використання твору, майнові права на які належать йому згідно договору. Доказів того, що ФОП ОСОБА_3 був повідомлений про заборону використання твору суду не надав.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Судом також встановлено, що 05 серпня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали авторський договір замовлення.

За даним договором автор зобов'язувався створити та передати замовнику твір образотворчого мистецтва портрет.

Відповідно до умов договору був створений твір образотворчого мистецтва із зображенням хлопчини у вишитій сорочці на тлі українського прапора із щитом зеленого кольору з оригінально виконаним підписом «Слава Україні!».

Статтею 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Згідно ст.15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: відтворення творів; публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер; імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.

Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що автор зобов'язується разом з носієм твору передати (відчужити) замовнику майнові права на твір, а саме: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання.

Відповідно до ст.440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно з вимогами ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За ст.1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» твором образотворчого мистецтва є скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо.

Відповідно до ст.ст.7, 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме твори образотворчого мистецтва.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера "c", обведена колом; ім'я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору. Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Отже, у випадку відсутності зазначення автора на примірнику твору положення про презумпцію авторства твору застосовуватися не може і потребує доведення.

З поданого відеозапису позивача вбачається, що ним через сайт веб-сторінки http://mobikingroup.com.ua замовлено та придбано чохол-накладка для телефону з нанесеним малюнком «Слава Україні». Товар був особисто забраний з ринку.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно критично оцінив відеозапис як підтвердження публічного показу та розповсюдження товару саме відповідачем. Оскільки на підтвердження , що за адресою, де він забирав товар, відповідач здійснює господарську діяльність апелянт доказів суду не надав, не заявив клопотань про витребування доказів, зокрема договір оригіналів позивачем не було надано. Товарний чек був виданий та підписаний не відповідачем. Крім того, на даному відеозаписі відповідач також не фігурує.

Відповідно до п.8 роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" №2 від 12.06.2009 року пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Посилання апелянта, що на даному сайті ФОП ОСОБА_3 здійснює свою господарську діяльність, не знайшли свого підтвердження, оскільки належних та допустимих доказів суду не надано, в тому числі хто є власником даного сайту, чи укладений договір з власником сайту щодо розміщення оголошень.

У судовому засіданні представник відповідача вказував, що відповідач не є власником даного сайту і не розміщував там оголошень. Клопотань про витребування інформації та залучення власника сайту при розгляді справи в суді першої інстанції не заявлено.

З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов в частині публічного показу переробленого твору образотворчого мистецтва заявлений не до належного відповідача, у зв'язку з тим, що договір про розміщення інформації на вищевказаному веб-сайті відповідач не укладав.

У постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 04 червня 2010 року «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав передбачено, що відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому порушником авторських і (або) суміжних прав можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, що визначені в статті 2 ЦК, які своїми діями (бездіяльністю) порушують особисті немайнові і (або) майнові права суб'єктів авторських прав і (або) суміжних прав.

У зв'язку з цим суду слід виходити з того, що майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи (наприклад, вчинення дій, передбачених статтями 50 та 52 Закону; шкоди, завданої суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв'язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди. Позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою і діями відповідача. При цьому суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства (частина перша статті 435 ЦК, стаття 11 Закону. Зокрема, первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора. Відповідач, який заперечує проти позову, зобов'язаний довести виконання вимог Закону при використанні ним об'єкту авторського права і (або) суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди (статті 614 та 1166 ЦК).

Крім того, розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором відповідно до пункту 9 частини третьої статті 15 Закону, тобто таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право.

Згідно зі статтею 1 Закону відтворенням є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Якщо у зв'язку з таким розміщенням у мережі Інтернет порушуються майнові права суб'єкта авторського права, визначені статтею 15 Закону, то це дає підстави для судового захисту авторського права (пункт "а" статті 50 Закону). При вирішенні відповідних спорів суд повинен установити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація в розпорядженні особи, якій пред'явлено позовні вимоги, а також чим підтверджується факт порушення нею авторського права. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Неправомірне зберігання копії комп'ютерної програми в пам'яті електронного засобу (комп'ютера тощо) є порушенням майнового авторського права.

З оглянутого в судовому засіданні відеозапису, наданого відповідачем, встановлено, що ОСОБА_2 особисто дозволив використання твору без отримання матеріальної винагороди. У подальшому, після виходу сюжету в новинах, позивач не забороняв використання твору, майнові права на які належать йому згідно договору. Доказів того, що ФОП ОСОБА_3 був повідомлений про заборону використання твору суду не надано.

Відповідно до ст.ст.58, 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, всупереч ст.60 ЦПК України позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із вищевикладеного, судом першої інстанції прийнято законне і справедливе рішення про відмову в задоволенні позову про захист авторських прав.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: