Рішення № 61188374, 23.08.2016, Вишгородський районний суд Київської області

23.08.2016 Справа № 363/5265/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2016 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частини №3027, третя особа Управління Державної Казначейської служби України у Вишгородському районі Київської області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановив:

позивачка звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_2, який керував автомобілем, що належить ОСОБА_3 частині №3027, її автомобілю завдано шкоди, а тому, уточнивши позовні вимоги, на відшкодування матеріальної та моральної шкоди просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку 192612 грн. 28 коп. та 125 000 грн. відповідно та витрати на правову допомогу в розмірі 9000 грн.

Позивач та його представник в суді просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав. Посилалися на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача ОСОБА_2 та безвідповідальності ОСОБА_3 частини №3027, яка, не дивлячись на відсутність у свого працівника ОСОБА_2 практики керування автомобілем такого класу, без проведення з ним практичних занять та інструктажу зобовязала останнього здійснювати перевезення особового складу.

Відповідач ОСОБА_2 в суді проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що розмір матеріальної шкоди позивачем не доведено, а моральна шкода завищена, крім того вважав, що перерахунок вартості запчастин та деталей автомобіля позивачки на еквівалент в іноземній валюті є безпідставним.

Представник відповідача ОСОБА_3 частини №3027 проти задоволення позову заперечив посилаючись на те, що страховою компанією позивачки їй вже виплачено суму страхового відшкодування в розмірі 30654 грн. 36 коп., яку в порядку регресу стягнуто з ОСОБА_3 частини №3027 на користь страхової компанії. Крім того розмір моральної шкоди вважав не доведеним.

Представник третьої особи подав заяву про розгляд справи за його відсутності

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що позивачка є власником автомобіля НОМЕР_1.

Наказом командира військової частини №3027 Національної гвардії України № 82 від 17 квітня 2013 року солдата ОСОБА_2, призваного на військову строкову службу Кіровоградським ОМВК для комплектування військової частини за призовом, призначено стрільцем 1 навчальної роти.

25 лютого 2014 року наказом командира військової частини №3027 Національної гвардії України №39 солдата ОСОБА_2 прийнято на військову службу за контрактом на три роки з 25 лютого 2014 року по 24 лютого 2017 року та призначено на посаду старшого механіка майстерні розбірно-збірних робіт ремонтного взводу роти матеріально-технічного забезпечення, присвоєно військове звання «старший солдат».

31 липня 2014 року наказом командира військової частини 3027 Національної гвардії України № 3 старшого солдата ОСОБА_2 призначено на посаду старшим майстром (з гідропневматичних і механічних агрегатів) відділення слюсарно-механічних робіт і поточного ремонту агрегатів ремонтного взводу автомобільної та бронетанкової техніки ремонтної роти.

Згідно витягу з наказу №15 від 13 серпня 2014 року вантажний автомобіль «КРАЗ» введено в стрій та закріплено за взводом матеріально-технічного забезпечення, який використовується для перевезення особового складу.

Водієм вказаного автомобіля призначеного старшого сержанта за контрактом ОСОБА_2

20 жовтня 2014 року з вини відповідача ОСОБА_2, який на той час керував автомобілем «КРАЗ» д.н.з. 8350 Ф4, що належить ОСОБА_3 частині №3027, сталася дорожньо-транспортна пригода.

Вину відповідача встановлено вироком Подільського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року, який 30 серпня 2015 року набрав законної сили.

Відповідно до звіту про оцінку вартості збитку №13/11/14 від 31 жовтня 2014 року, вартість відновлювального ремонту завданого автомобілю позивачки внаслідок ДТП становить 117 160 грн. 64 коп.

18 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «СК «Універсальна» укладено договір №3014/264/000142 добровільного страхування наземного транспортного засобу автомобіля НОМЕР_1.

21 жовтня 2014 року позивачка звернувся до ПАТ «СК «Універсальна» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до страхового акту №10873/1 від 21 жовтня 2014 року, вказана подія визнана страховим випадком й до виплати позивачці страховиком визначено суму страхового відшкодування в розмірі 31896 грн. 86 коп.

Згідно платіжного доручення №70300 від 04 грудня 2014 року позивач виплачено суму страхового відшкодування в розмірі 30654 грн. 36 коп.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили обовязковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вичинені вони цієї особою.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, в матеріалах справи наявний звіт про оцінку вартості збитку №13/11/14 від 31 жовтня 2014 року, який суд бере за основу при визначенні розміру вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивачки.

Згідно вказаного звіту вартість відновлювального ремонту завданого автомобілю позивачки внаслідок ДТП становить 117 160 грн. 64 коп., з якого слід вирахувати вже виплачену їй ПАТ «СК Універсальна» суму страхового відшкодування в розмірі 31896 грн. 86 коп.

Таким чином залишок розміру страхового відшкодування складає 85263 грн. 78 коп. (117 160 грн. 64 коп. - 31896 грн. 86 коп.) і саме цю суму слід стягнути на користь позивачки.

Доводи позову про те, що розмір відшкодування слід збільшити еквівалентно до збільшення курсу долара США на час звернення із вказаним позовом до суду є безпідставними, які належними, допустимими та достатніми доказами не обґрунтовані, а тому суд їх до уваги не приймає.

Доказів того, що вартість відновлювального ремонту має становити саме 154692 грн. 28 коп. (експертне дослідження, товарознавча оцінка, тощо) суду не представлено.

Крім того не доведено в суді й того, що вся сума відновлювального ремонту автомобіля зазначена в звіті складається виключно з вартості запчастин та деталей необхідних для його відновлення.

Запропонований в позові підхід до визначення розміру шкоди з привязкою до еквіваленту долара США не може бути застосований до спірних деліктних правовідносин.

Не підлягають стягненню на користь позивачки також витрати, за користування послугами таксі в розмірі 37920 грн., оскільки з поданих суду чеків не можна встановити, що саме позивачка понесла вказані витрати.

Відтак в цій частині позов є недоведеним, а тому в його задоволенні слід відмовити.

Визначаючи особу, на яку слід покласти цивільну відповідальність по відшкодуванню шкоди в цій справі, суд доходить наступного.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайнових правам фізичної або юридичної особа, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Оскільки винний у заподіянні шкоди відповідач ОСОБА_2 перебуває в трудових відносинах з ОСОБА_3 частиною №3027 та під час дорожньо-транспортної пригоди виконував свої трудові обов'язки, цивільну відповідальність по відшкодуванню шкоди в такому випадку слід покласти на ОСОБА_3 частину №3027, в силу викладених вимог Закону.

Разом з тим, ОСОБА_3 частина №3027 після відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_2, має право порушувати питання про зворотну вимогу (регрес) до винної особи відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України.

Що стосується вимог позову про стягнення шкоди з відповідачів в солідарному порядку, то підстав для цього судом не встановлено, виходячи з наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Згідно розяснень даних в п. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК).

Разом з тим підстав вважати, що відповідачі завдали позивачці неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру в цій справі не встановлено.

Як вбачається з вироку Подільського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року в порушенні Правил дорожнього руху України, що призвело до пошкодження автомобіля і заподіяння шкоди позивачці, визнано винним ОСОБА_2

Доводи позову про те, що ОСОБА_3 частина №3027, доручивши ОСОБА_2 керування транспортним засобом за відсутності у останнього практики керування автомобілем такого класу, без проведення з ним практичних занять та інструктажу допустила безвідповідальність, на увагу не заслуговують, є недоведеними і не обґрунтованими, які підставою для солідарної відповідальності обох відповідачів бути не можуть.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, то підстави для цього передбачено вимогами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд зважає на підстави і обставини, що обґрунтовані позивачкою в судовому засіданні, зокрема, на перенесені нею страждання у звязку з пошкодженням автомобіля, їх характер і ступінь негативних наслідків, вимушених змін у життєвих планах, а також їх тривалість, на підставі чого визнає доведеним розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 30000 грн., тобто частково від заявленої суми.

Беручи до уваги викладене, судом виявлено порушене право позивачки, яке підлягає захисту, а позов про це частковому задоволенню.

Крім того суду представлено документальне підтвердження понесених позивачем судових витрат, які слід стягнути з відповідача ОСОБА_3 частини №3027.

Визначаючи суму судових витрат на правову допомогу наданих представником позивача в суді, суд виходить з положень Закону України «Про граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Згідно ст. 1 Закону України «Про граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Станом на час розгляду справи розмір мінімальної заробітної плати становить 1378 грн.

З журналів судового засідання встановлено, що під час участі в судових засіданнях представником позивачки безпосередньо затрачено 4 год. 43 хв.

Відтак граничний розмір витрат на правову допомогу складає 2441 грн. 82 коп. (1378 х 40/100= 551,2 х 4,43), і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 частини №3027 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди 85263 грн. 78 коп. та 30000 грн. відповідно, а також судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 1 152 грн. 63 коп. та витрат на правову допомогу в розмірі 2441 грн. 82 коп., а всього 118858 (сто вісімнадцять тисяч вісімсот пятдесят вісім) грн. 23 (двадцять три) коп.

В задоволенні решти позовних вимог, в тому числі висунутих до ОСОБА_2, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя