Ухвала суду № 61175800, 06.09.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/2336/16-ц Головуючий у І інстанції Карабаза Н. Ф.Провадження № 22-ц/780/4273/16 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 48 06.09.2016

УХВАЛА

Іменем України

06 вересня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Поліщука М.А., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини до досягнення дитиною трьох років,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини до досягнення дитиною трьох років. Заявлений позов мотивувала тим, що 14 лютого 2014 року зареєструвала шлюб із відповідачем, під час якого народилася дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, дитина проживає разом із нею і перебуває на її повному утриманні. З 13 листопада 2014 року позивач знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у зв'язку з цим у неї відсутня можливість працювати та отримувати дохід для виконання обов'язку щодо матеріального утримання дитини. Просила стягнути із відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 12 березня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття, а також аліменти на її утримання в розмірі 2000 грн. щомісячно до досягнення дитиною трьох років.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто на користь позивача із відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі ? частини всіх видів доходів (заробітку), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, а також аліменти на користь ОСОБА_3 на її утримання в розмірі 1/6 частини всіх видів доходів (заробітку) щомісячно, починаючи з 12 березня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто до досягнення дитиною трьох років.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2016 рокута ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову в частині стягнення аліментів на утримання дружини відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що обґрунтовуючи необхідність стягнення з нього на свою користь аліментів у розмірі 2000 грн., позивач посилалася на ті ж самі потреби, на які просила стягнути з нього аліменти на утримання дитини, а відтак суд, фактично задовольняючи частково позовні вимоги позивача, прийняв рішення, яким на одні і ті самі потреби двічі стягнув з нього аліменти. Позивач не наводить підтвердження своєї непрацездатності, так само як і матеріального забезпечення нижче прожиткового мінімуму. Також судом зазначається, що він як відповідач, має можливість сплачувати аліменти на дитину та на дружину, однак судом не взято до уваги, що він регулярно перераховує позивачу кошти незалежно від аліментів для забезпечення належного рівня життя своєї дитини.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає даним вимогам закону.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини, суд першої інстанції виходив із того, що працездатний відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу дитині та дружині у встановленому законом розмірі, проте добровільно її не надає.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 14 лютого 2014 року та є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_4 проживає разом із матір'ю ОСОБА_3 та знаходиться на її утриманні.

Згідно довідки Центрального офісу з обслуговування великих платників Міжрегіонального головного управління ДФС України від 01 березня 2016 року № 36, ОСОБА_3 з 13 листопада 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходиться у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

ОСОБА_2 здійснював перерахування коштів на рахунок ОСОБА_3: в січні 2016 року - 500,48 грн. та 102,48 грн., в лютому 2016 року - 495,51 грн., 405,96 грн. та 101,49 грн., в березні 2016 року - 998,98 грн., в квітні 2016 року - 1208,00 грн., про що надав чеки.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. ст. 180, 181, 183 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Стягуючи із відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі ? частини заробітку (доходу), суд першої інстанції врахував наведені вимоги закону, крім того, рішення суду в даній частині ніким не оспорюється.

Відповідно до ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Враховуючи, що дитина проживає із позивачем та перебуває на її утриманні, потребує лікування і витрат на медичні обстеження, а відповідач має постійний дохід, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років.

При цьому суд першої інстанції прийняв до уваги, що відповідач є працевлаштованим, має постійний стабільний доход, а тому обґрунтовано стягнув із нього аліменти на утримання дружини у частці від доходу, а не у твердій грошовій сумі.

Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги щодо ідентичності потреб та напрямків витрат аліментів на дитину та дружину, оскільки стягнення аліментів на дитину і дружину передбачається окремими статтями СК України, які і були застосовані судом.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо добровільного надання матеріальної допомоги, оскільки така допомога надається на розсуд відповідача, не є обов'язковою, для її стягнення у випадку припинення сплати немає законних засобів примусу, а тому позивач має право стягнути із відповідача на свою користь аліменти в судовому порядку навіть у випадку добровільної їх сплати.

Посилання відповідача на ч. ч. 2, 4 ст. 75 СК України колегія суддів вважає такими, що не відносяться до обставин справи, оскільки дана стаття регламентує право утримання подружжя без наявності дітей до трьох років, суд її не застосовував і позивач при зверненні із позовом її як підставу позову не вказувала.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що суми залишкових коштів у відповідача після сплати всіх аліментів буде недостатньо для забезпечення прожиткового мінімуму, колегія суддів враховує, що обидві категорії аліментів стягнуті судом першої інстанції у частці від доходу відповідача, при цьому аліменти на утримання дружини визначені без мінімальної суми стягнення, а самим відповідачем не надано суду як першої, так і апеляційної інстанції доказів власного матеріального становища, яке б не дозволяло йому виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

В судовому засіданні відповідач також наполягав на тій обставині, що ОСОБА_3 може вийти на роботу і забезпечувати себе самостійно, однак такі доводи суперечать вимогам ст. 84 СК України.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Поліщук М.А.

Яворський М.А.