Постанова № 61169349, 06.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2016 р. Справа№ 910/31688/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Коршун Н.М.

Алданової С.О.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Цибізова О.О. - дов. № 159 від 25.12.2015 року

від відповідача Гриценко В.В. - дов. б/н від 24.11.2015 року

від третьої особи Шумінська Ю.Ю. - дов. № 062/02/07-26 від 04.01.2016 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АРТ»

на рішення господарського суду міста Києва

від 31.05.2016 року (суддя Ващенко Т.М..)

у справі № 910/31688/15

за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»

(далі - КП «Київський метрополітен»)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АРТ»

(далі - ТОВ «ТАТ-АРТ»)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності м. Києва

виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 105 205, 03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.05.2016 року у справі № 910/31688/15 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ТАТ-АРТ» на користь КП «Київський метрополітен» 98 478 грн. 16 коп. - основного боргу, 371 грн. 92 коп. - 3% річних, 6 349 грн. 70 коп. - пені, 1 578 грн. 00 коп. - судового збору. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що суд першої інстанції ухилився від вжиття заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та неповно з'ясував сукупність всіх обставини справи. На думку апелянта, підстав для застосування до відповідача господарських санкцій, зокрема, пені за прострочення сплати орендної плати за користування об'єктом оренди після припинення дії договору немає тощо.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, справу № 910/31688/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено розгляд справи на 12.07.2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 року розгляд справи відкладено на 06.09.2016 року.

В судове засідання з'явилися представники сторін та третьої особи, представник відповідача (апелянта) доводи апеляційної скарги підтримав повністю, просив скаргу задовольнити, оскаржене рішення за наведених в ній підстав скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Крім цього, звертав увагу суду, що судом першої інстанції неправомірно нараховано пеню після закінчення дії договору.

Представники позивача та третьої особи доводи скарги заперечили, просили не брати їх до уваги, рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване - залишити без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Так, до господарського суду міста Києва звернулося КП «Київський метрополітен» до ТОВ «ТАТ-АРТ» з позовом про стягнення 105 205,03 грн., а саме: 98 478,16 грн. - основного боргу, 6 354,95 грн. - пені, 371,92 грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов Договору № 480 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду тощо.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні дані, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті спору, вважав позовні вимоги частково обґрунтованими, відтак позов задовольнив частково.

Так, посилаючись на наявні в матеріалах справи докази місцевий суд встановив, що відповідачем не сплачено заборгованості зі сплати орендної плати за пред'явлений до стягнення період, а тому вимоги КП «Київський метрополітен» в частині стягнення з ТОВ «ТАТ-АРТ» заборгованості зі сплати орендної плати в розмірі 98 478,16 грн. вважав такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. За перерахунком суду першої інстанції, розмір відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 371,92 грн., внаслідок чого позовні вимоги в цій частині задовольнив повністю. Крім цього, при здійсненні перерахунку пені судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6 349,70 грн. пені. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що в іншій частині - в розмірі 5,25 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині відмовив тощо.

Так, як встановлено судом першої інстанції, третьою особою (далі - Орендодавцем), відповідачем (далі - Орендарем) та позивачем (далі - Підприємством) укладено Договір № 480 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 07.07.2012 року (далі - Договір), за умовами п.п.1.1, 2.1 якого Орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 12.06.2012 року № 121 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю) визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) Орендаря, загальною площею 37,0 кв.м, згідно з викопіюванням Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору (далі - об'єкт оренди), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться на балансі КП «Київський метрополітен» (п. 2.4 Договору).

За умовами п. 4.1 Договору Орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання Договору з додатками передати, а Орендар - прийняти по Акту приймання-передачі об'єкт оренди. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується відповідним Орендодавцем, Орендарем та Підприємством.

Згідно акту приймання-передачі нерухомого майна № б/н від 07.07.2012 року відповідачу в оренду було передано об'єкт оренди за Договором.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1 - з моменту його підписання сторонами (07.07.2012 року) й до 05.07.2015 року.

Крім цього, рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2016 року у справі № 910/28940/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 року, в задоволенні позову ТОВ «ТАТ-АРТ» до КП «Київський метрополітен», Департамента комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання поновленим та продовженим Договору відмовлено повністю.

Згаданим рішенням встановлено, що Договір припинив свою дію з 05.07.2015 року в зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, встановлені у справі № 910/28940/15 обставини відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Місцевим судом встановлено, що відповідач свого обов'язку зі сплати орендної плати за період з червня 2015 року по вересень 2015 року включно не виконав, відтак місцевий суд дійшов висновку про стягнення з ТОВ «ТАТ-АРТ» на користь КП «Київський метрополітен» 98 478 грн. 16 коп. основного боргу, 371 грн. 92 коп. - 3% річних, 6 349 грн. 70 коп. - пені.

Проте, апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції лише частково.

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).

Як вірно встановлено місцевим судом, за актом приймання-передачі нерухомого майна від 07.07.2012 року орендодавець (Головне управління комунальної власності м. Києва) та балансоутримувач (КП «Київський метрополітен») передали, а орендар (ТОВ «ТАТ-АРТ») прийняв в орендне користування частину переходу загальною площею 37, 0 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ станція метро «Лукянівська» (вестибюль № 1).

Відповідності до ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.4 Договору).

За умовами п. 4.15 Договору орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

Положеннями ч. 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Крім цього, ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

З огляду на наведене, відповідач зобов'язаний був звільнити об'єкт оренди від своїх огороджуючих конструкцій та передати цей об'єкт позивачеві за відповідним актом.

Проте відповідач орендованого приміщення не звільнив, як і не передав об`єкту оренди орендодавцеві за відповідним актом приймання-передачі, а продовжував використовувати майно позивача після закінчення строку дії Договору для здійснення своєї господарської діяльності.

Станом на день розгляду спору як у суді першої, так і апеляційної інстанцій, Акт приймання-передачі між сторонами підписаний не був.

Як погодили сторони в п. 3.5 Договору, орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача), а саме - КП «Київський метрополітен», починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві. Відтак, умовами Договору сторони погодили, що відповідач повинен сплачувати орендну плату до дати фактичного повернення об'єкту оренди.

Згідно приписів ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, отже нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29.05.2013 року № 12.

Зобов'язанням на підставі ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст.ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення також містяться в ч.1 ст. 193 ГК України.

У відповідності до вимог ст. 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

До матеріалах справи відповідачем не надано доказів щодо вчинення ним дій, спрямованих на передачу (повернення) орендованого майна орендодавцеві, підписання відповідного акту приймання-передачі та наявності у нього законного права на використання орендованого приміщення в подальшому, а тому місцевий суд дійшов правомірного висновку про законність нарахування позивачем орендної плати відповідачу після 05.07.2015 року за користування об'єктом оренди з червня 2015 року по вересень 2015 року в розмірі 98 478, 16 грн.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Положенням ч. 1 ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Приписами ст.ст. 549, 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За системним аналізом вищенаведених положень чинного законодавства пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

За умовами п. 6.2 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення встановлено й ст. 631 ЦК України.

Оскільки Договір припинив свою дію за винятком його п. 3.5, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що забезпечене неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем основного грошового зобов'язання припинилося за закінченням дії Договору, а тому відсутні правові підстави для застосування до відповідача господарської санкції у вигляді нього пені за прострочення сплати орендної плати за користування об'єктом оренди після припинення дії Договору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України № 57/128 від 02.07.2014 року.

Таким чином, позов в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені було неправомірно задоволено місцевим судом, тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, перевіривши правильність наданого позивачем та здійсненого судом першої інстанції розрахунку 3% річних, апеляційний суд приходить до висновку, що місцевим судом правомірно задоволена вимога про стягнення 3% річних в розмірі 371,92 грн.

На підставі приписів ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Разом з тим, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 104 ГПК України неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи є порушенням процесу доказування, які допущено місцевим господарським судом. Це означає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, адже обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що місцевим судом неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, відтак не погоджується із рішенням місцевого суду в частині стягнення пені в розмірі 6 349, 70 грн., рішення в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в позові, в решті рішення як законне та обґрунтоване обставинами й матеріалами справи належить залишити без змін. В зв'язку з цим доводи апелянта заслуговують на увагу частково, скарга підлягає частковому задоволенню.

З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги та часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та розгляд апеляційної скарги на підставі ст. 49 ГПК України слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АРТ» задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 31.05.2016 року у справі № 910/31688/15 - скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з «ТАТ-АРТ» (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, б. 8-А, кімната 17; ідентифікаційний код 24738354) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, проспект Перемоги, б. 35; ідентифікаційний код 03328913) 98 478 (дев'яносто вісім тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 16 коп. - основного боргу, 371 (триста сімдесят одну) грн. 92 коп. - 3% річних, 1 482 (одну тисячу чотириста вісімдесят дві) грн. 83 коп. - судового збору.

В іншій частині позову відмовити.»

Стягнути з Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 35; ідентифікаційний код: 03328913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АРТ» (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, б. 8-А, кімната 17; ідентифікаційний код 24738354) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 104 (сто чотири гривні) грн. 78 коп.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/31688/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Н.М. Коршун

С.О. Алданова