Рішення № 61162910, 06.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» до ОСОБА_1, третя особа: об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Позняківський» про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,

№ апеляційного провадження:22-ц/796/11019/2016Головуючий у суді першої інстанції: Шклянка М.П.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.встановила:

у вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 899 грн. 79 коп., інфляційної складової боргу в розмірі 249 грн. 38 коп., 3 % річних - 13 грн. 53 коп.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1, з яким 15 серпня 2011 року був укладений договір про управління будинком, надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, надання комунальних послуг, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання вносити передбачену договором плату за послуги не пізніше 20 числа наступного місяця, який слідує за розрахунковим.

Позивач стверджував, що за період з 1 березня 2015 року по 31 травня 2015 року в результаті несплати за належним чином надані послуги, передбачені договором, у відповідача утворився борг у вказаному розмірі, який підлягає сплаті з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року в позові відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ТОВ «Рада 2» просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Позивач посилається на не з'ясування судом всіх фактичних обставин справи, а висновок суду першої інстанції про припинення договірних відносин між сторонами суперечить положенням ст. 204 ЦК України.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.2 т.2), у судове засідання не з'явився, клопотання про перенесення судового розгляду не подав, тому відповідно до ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника третьої особи, яка просила залишити

- 2 -

рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 13 липня 2011р. відповідач є власником квартири АДРЕСА_1.

15 серпня 2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 2» та відповідачем укладено договір про управління будинком, надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, надання комунальних послуг.

Пунктом 1.1. договору сторони визначили, що предметом договору є забезпечення підприємством надання комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо-будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, вивезення побутових відходів тощо) за адресою: АДРЕСА_1, а споживачем своєчасної оплати цих послуг за встановленим тарифом у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 3.4.4. договору відповідач зобов'язався до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, вносити плату на рахунок підприємства пропорційно його частині власності в будинку і в розмірах, визначених чинним законодавством, за надані послуги.

Пунктом 6 договору сторони погодили, що договір укладається на три роки та набирає чинності з моменту підписання його сторонами. Договір вважається продовженим на кожний наступний термін, якщо жодна із сторін в письмовій формі не заявить про його перегляд за один місяць до закінчення його дії.

З наданого суду першої інстанції позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з 1 березня 2015р. по 31 травня 2015р. відповідачем не вносилася на рахунок позивача плата за експлуатаційні послуги у сумі 299грн. 93коп. щомісячно, у зв'язку із чим виникла заборгованість у сумі 899грн. 79коп.

Вказана обставина не заперечувалась відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір був розірваний за ініціативою відповідача на підставі ч. 6 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуги з утримання будинку з 1 березня 2015р. відповідачу надавалися ОСББ «Позняківський» і були ним оплачені.

Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 пунктом 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця/виробника споживач має право розірвати договір у порядку, встановленому законом.

Нормами вищезазначеного закону не встановлений порядок розірвання договору, укладеного з виконавцем послуг.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язан-

- 3 -

ня, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Пунктом 6 договору, укладеного сторонами, встановлено, що договір може бути розірваний достроково у разі переходу права власності на квартиру до іншої особи при умові повідомлення підприємства про ці обставини. Одностороннє розірвання договору або відмова від його виконання забороняється.

Строк дії договору, укладеного сторонами 15 серпня 2011р., був продовжений на три роки 15 серпня 2014р. до 15 серпня 2017р., так як про його припинення сторони не заявили у письмовій формі до зазначеної дати.

10 лютого 2015р. відповідач направив позивачу заяву про розірвання договору, укладеного 15 серпня 2011р., з 1 березня 2015р. у зв'язку із створенням у будинку 3 по вул. А. Ахматової у м. Києві ОСББ «Позняківський», членом якого він став, та обрання іншого управителя неподільним та загальним майном житлового комплексу будинку.

Отже, підставою для розірвання договору з боку відповідача не було порушення зобов'язань з боку позивача, а відтак підстав для застосування норм ст. 615 ЦК України та норм Закону України «Про захист прав споживачів» для розірвання договору, укладеного з позивачем, відповідач не мав.

23 лютого 2015р. ТОВ «Рада 2» направило листа на адресу відповідача про відмову у наданні згоди на розірвання договору, укладеного з відповідачем.

За таких обставин, відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу відповідача. Проте, матеріали справи не містять даних про звернення відповідача до суду з приводу розірвання договору, укладеного з позивачем 15 серпня 2011р., не було встановлено цієї обставини і судом першої інстанції, а відтак, висновок суду першої інстанції про припинення договору між сторонами не ґрунтується на нормах матеріального права і є безпідставним.

При цьому, створення у будинку ОСББ та укладення відповідачем з ОСББ договору відносин власників житлових приміщень та управителя, не може бути автоматичною підставою для припинення попереднього договору, так як це не передбачено нормами матеріального права, які регулюють правовідносини сторін, а також умовами договору, які уклали сторони 15 серпня 2011р.

Відкидаючи надані позивачем докази у підтвердження виконання ним зобов'язань за договором у спірний період, суд першої інстанції зазначив, що вони не мають значення для вирішення справи.

Проте, даний висновок суперечить нормам процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що у спірний період надавав

- 4 -

відповідачу житлово-комунальні послуги, визначені умовами договору, а відтак, надані позивачем акти виконаних робіт та перерахування грошових коштів за виконані роботи, є належними доказами у підтвердження посилань позивача і суд не мав законних підстав їх відкидати, а повинен був їх оцінити відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Доводи відповідача про те, що позивач не є власником будинку, та не є балансоутримувачем, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до укладеного між сторонами договору, позивач був управителем будинку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель - це особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору. Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Уклавши 15 серпня 2011р. з позивачем договір про управління будинком, надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, надання комунальних послуг, відповідач поклав на ТОВ «Рада 2» обов'язки управителя будинку, а тому позивач має права, передбачені ч. 1 ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у тому числі і на отримання оплати за надані послуги.

Посилання відповідача на те, що з 1 березня 2015р. позивачем не надавалися послуги з утримання будинку та прибудинкової території, належними та допустимими доказами не підтверджені.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначений порядок оформлення претензій споживача до виконавця, відповідно до частини 1 якої у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Частиною 4 передбачено, що акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій.

Відповідачем суду першої інстанції не було надано доказів складання актів-претензій до позивача з приводу невиконання ним умов договору у період з 1 березня 2015р. по 31 травня 2015р.

Отже, позивач мав законні підстави для пред'явлення до відповідача вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги, розмір яких відповідачем не оспорювався.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за

- 5 -

договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати обраховуються шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Три відсотки річних розраховуються по формулі: сума боргу х 3% х кількість днів прострочення платежу : 365 : 100.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних відповідачем не оспорювався під час розгляду справи судом першої інстанції, вказані нарахування здійснені відповідно до вищезазначеного порядку, тому колегія суддів вважає їх правильними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовані норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, а відтак на підставі ст. 309 ЦПК України колегія суддів скасовує рішення суду та ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір при подачі позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до суми задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою

- 6 -

відповідальністю «Рада 2» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 899 грн. 79 коп., інфляційні втрати в розмірі 249 грн. 38 коп., 3 % річних - 13 грн. 53 коп., судовий збір у сумі 1218грн. та 1339грн. 80коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: