Ухвала суду № 61161665, 06.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4914/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

06 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» (далі - Позивач, ТОВ «Медіалайт») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.03.2016 року №0282615137 та №0292615137.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2016 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, а також формування валових витрат, а тому позовні вимоги є повністю обґрунтованими. Крім того, суд зауважив, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладеного Позивачем з ТОВ «Універсальне агентство «Сова», на підставі яких ТОВ «Медіалайт» було сформовано податковий кредит та валові витрати.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інтонації - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у лютому 2016 року працівниками ГУ ДФС у м. Києві на виконання постанови слідчого першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Голосіївському районі від 29.01.2015 року про призначення позапланової документальної перевірки (т. 6 а.с. 6-8) на підставі направлення від 10.02.2016 року №58/26-15-13-07-02 (т. 6 а.с. 18), наказу від 08.02.2016 року №417 (т. 6 а.с. 19) згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Медіалайт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Універсальне агентство «Сова», ТОВ «Санта Дей», ТОВ «Детра Союз» та ТОВ «Адват Груп» за період з 01.01.2011 року по 29.01.2015 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого занижено суму податку на прибуток за 2013 рік на суму 938 979,00 грн.; п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 988 398,00 грн., а саме: за серпень 2013 року на суму 227 324,00 грн., за вересень 2013 року на суму 293 054,00 грн., за жовтень 2013 року на суму 348 160,00 грн., за листопад 2013 року на суму 119 860,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 23.02.2016 року №23/26-15-13-07-02-38013409 (т. 1 а.с. 13-105). На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 10.03.2016 року винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р»: №0282615137 (т. 1 а.с. 106), яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 173 724,00 грн., у тому числі за основним платежем - 938 979,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 234 745,00 грн.; №0292615137 (т. 1 а.с. 108), яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 235 498,00 грн., у тому числі за основним платежем - 988 398,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 247 100,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції встановив, що у період, що перевірявся, Позивачем до складу податкового кредиту було включено, зокрема, 988 398,00 грн., сформованого за наслідками господарських відносин з ТОВ «Універсальне агентство «Сова», а також визначено валові витрати в сумі 4 941 992,00 грн.

Вирішуючи питання про реальність укладеного між Позивачем та вказаним контрагентом договору, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ТОВ «Універсальне агентство «Сова» (Орендар) та ТОВ «Медіалайт» (Суборендар) укладено договір суборенди обладнання від 01.08.2013 року №04а/13 (далі - Договір) (т. 5 а.с. 205-208), за умовами якого Орендар зобов'язується надати в суборенду Суборендареві світлове обладнання та сценічні конструкції, а Суборендар зобов'язується прийняти в Орендаря в строкове платне користування обладнання, яке визначено у додатках до цього договору, та зобов'язується сплачувати орендну плату.

Найменування орендованого майна - світлове обладнання та сценічні конструкції (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору сторони домовилися, що орендоване майно буде використовуватися Суборендарем для надання освітлювальних послуг для технічного забезпечення різноманітних культурно-розважальних заходів та під час зйомок телевізійних передач, кількість змін та кількість використаного обладнання, інші істотні умови, будуть визначатися в додатках до цього Договору та які після підписання є невід'ємною частиною цього Договору.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що передання орендованого майна від однієї сторони до другої сторони оформляється актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Сторони підписують акти про використання Орендованого майна на суми, згідно додатків до цього Договору, де зазначається фактична вартість орендної плати за використану техніку (п. 4.2 Договору).

Про реальність виконання договірних зобов'язань, на переконання суду першої інстанції, свідчать наявні у матеріалах справи копії: додатків до Договору, актів прийому-передачі орендованого майна та актів прийому передачі (повернення) орендованого майна (т. 5 а.с. 209-247, т. 2 а.с. 11-216, т. 4 а.с. 9-12); актами про використання орендованого майна (т. 5 а.с. 81-196); копії оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 (т. 5 а.с. 48-50) та картки рахунку 631 (т. 5 а.с. 51-80).

При цьому, як зазначив Окружний адміністративний суд м. Києва, наявними у матеріалах справи копіями договорів (т. 4 а.с. 13-150), актів надання послуг (т. 4 а.с. 151-209), податкових накладних (т. 4 а.с. 210-250, т. 5 а.с. 1-12), підтверджується використання Позивачем орендованого у ТОВ «УА «Сова» майна з метою використання останнього у власній господарській діяльності при наданні послуг ПрАТ «Міжнародний медіа центр СТБ», ТОВ «Савік Шустер Студія», ТОВ «ТРК «Україна», ТОВ « 07 Продакшн», ТОВ «Новий канал», ТОВ «Квартал 95», ТОВ «Сістерз Продакшн», ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), Національна телекомпанія України.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварним укладеного Позивачем з ТОВ «Універсальне агентство «Сова» договору немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угоди суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, доказів наявності у сторін договорів мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, Відповідачем надано не було.

При цьому посилання Апелянта на те, що зі змісту наявної у матеріалах справи копії протоколу допиту від 08.10.2014 року свідка ОСОБА_3 (т. 6 а.с. 9-14), у рамках кримінального провадження №3201410001000246 вбачається, що останній брав участь у державній реєстрації ТОВ «УА «Сова» за винагороду, однак жодного відношення до господарської діяльності останнього не мав, судовою колегією оцінюється критично, оскільки Договір підписаний генеральним директором ТОВ «Універсальне агентство «Сова» ОСОБА_4 Будь-який доказів непричетності вказаної фізичної особи до господарської діяльності ТОВ «УА «Сова» Відповідач суду не надав. З аналогічних підстав судом апеляційної інстанції відхиляється в якості доказу безтоварності господарських операцій між контрагентами наявна у матеріалах справи копія вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 21.07.2015 року у кримінальному провадженні №32014100010000229 (т. 6 а.с. 82-85), яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо відповідності складених сторонами первинних документів вимогам чинного законодавства, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена у листі ВАС України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, наявні у матеріалах справи документи містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

Посилання Апелянта на те, що ТОВ «УА «Сова» не придбавало на митній території України товарів/послуг, а відтак не могло здійснювати здавання в суборенду майна за Договором судова колегія вважає безпідставним, оскільки факт передачі майна в суборенду свідчить, що ТОВ «Універсальне агентство «Сова» не є власником обладнання, оскільки використовує його на правах оренди. З аналогічних підстав судом апеляційної інстанції відхиляється посилання ГУ ДФС у м. Києві на відсутність факт імпорту ТОВ «УА «Сова» обладнання, використання Позивачем якого було предметом Договору.

Крім того, твердження Апелянта відсутність доказів перевезення та зберігання обладнання як підставу для визнання безтоварними господарських операцій та безпідставність формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат колегією суддів оцінюється критично, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної. При цьому, матеріали справи свідчать, що договору перевезення між сторонами не укладалося, а відтак приписи затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.02.1998 року №128/2568 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють відносини між перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами, до спірних правовідносин застосовуються не обов'язково.

Тобто, товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Позивачем даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Аналогічна позиція закріплена в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.05.2014 року у справі №К/800/10421/14.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем валових витрат, заниження від'ємного значення об'єкта оподаткування та податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладеного Позивачем з ТОВ «Універсальне агентство «Сова» договору, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання останнього, оскільки такі витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «Медіалайт».

Крім того, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідачем не заперечувалось, що на момент виписування податкових накладних Позивачу контрагент останнього був зареєстрований у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Медіалайт», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2016 року задоволено клопотання ГУ ДФІ у м. Києві та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2016 року у розмірі 39 752,16 грн. до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписи ч. 2 ст. 88 КАС України визначають, що витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Відповідача суми відстроченого до ухвалення рішення судового збору у розмірі 39 752,16 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 94, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Полуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39419980) суму відстроченого до ухвалення рішення у справі судового збору у розмірі 39 752 (тридцять дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят дві) гривні 16 копійок на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду (Отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; Банк отримувача: ГУДКCУ у м. Києві; Код банку отримувача (МФО): 820019; Рахунок отримувача: 31211206781007; Код класифікації доходів бюджету: 22030101).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.