Постанова № 61161094, 29.08.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2016 року Справа № 814/1511/16

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Середа О.Ф., розглянув в порядку письмового провадження справу

за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкової інспекції м. Миколаєва ГУ ДФС в Миколаївській області, м. Миколаїв

Суть спору: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 28.04.2016 року № 4718-1301,

в с т а н о в и в:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції м. Миколаєва ГУ ДФС в Миколаївській області (надалі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 28.04.2016 року № 4718-1301.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення всупереч норм чинного законодавства, без наявних на то підстав, відтак оскаржуване рішення є протиправним та підлягаює скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні, вважає вимоги позивача в адміністративному позові стосовно визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі пункту 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ФОП ОСОБА_1 для провадження господарської діяльності використовує нежитлове приміщення загальною площею 54,6 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Пушкінська, 1, яке належить ФОП ОСОБА_1 на праві приватної власності.

В результаті, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФО Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2016 № 4718-1301 про сплату ФОП ОСОБА_1 3835,70 грн. земельного податку з фізичних осіб.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу).

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу встановлено, що плата за землю - обовязковий платіж, що справляється з власників земельних дылянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до п.п. 14.1.74 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу - земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Підпунктом 14.1.147 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу встановлено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п.п. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу).

Відповідно до п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 269, ст. 270 Податкового кодексу платниками земельного податку (далі - податок) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а обєктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно з п.п. 4 п.п. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку звільняються від обовязку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої-третьої груп для провадження господарської діяльності.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України від 25 жовтня 200 р'жу о №2468-111 зі змінами та доповненнями (надалі - Земельний кодекс) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, або за результатами аукціону.

Згідно із вимогами п. «в» ст. 96 Земельного кодексу землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Статтею 206 Земельного кодексу визначено, що використання землі в Україні є платним.

Набуття права власності чи права користування па земельну ділянку як окремий об'єкт регулюються статтями 125, 126 Земельного кодексу, які є загальними.

Положення ст. 120 Земельного кодексу прямо кореспондують з положеннями ст. 377 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV зі змінами та доповненнями, з яких вбачається, що до особи, яка набула право власності цл житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розмішені, без зміни п цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Тобто, з моменту набуття права власності на жилий будинок (будівлю або споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, па якій знаходиться цей обєкт, а з ним і обовязок сплачувати земельний податок чи орендну плату.

Таким чином, якщо земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди). їх частини або нежилі приміщення у багатоквартирних жилих будинках, що знаходяться у власності фізичної особи (фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку) та використовуються для провадження господарської діяльності, не надавалась їй в установленому чинним законодавством порядку, то за таку земельну ділянку фізична особа - підприємець - платник єдиного податку сплачує податок на загальних підставах, у тому числі у разі надання в оренду будівлі, споруди (їх частини), пежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку.

У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

У значенні наведенної норми права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобовязань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати па загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.

Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земель чого податку.

Разом з тим, відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо сплати земельного податку власникам нежитлових приміщень, платниками єдиного податку фізичними особами-підприємців, затвердженого наказом Державної податкової служби від 23.11.2012 № 1051, якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу (фізичну особу-підприємця) і земельна ділянка використовується ним для провадження господарської діяльності, то такий підприємець (платник єдиного податку) звільняється від обовязку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, (з врахуванням пп. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України.

Дана правова позиція підтверджена постановою Верховного суду України від 24.11.2015 року по справі № 21 -2352а 15.

За таких обставин, дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішсиня від 28.04.2016 № 4718-1301, прийняте Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Оцінив докази, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства, обґрунтовано, добросовісно відповідно до статті 19 Конституції України та вимог статті 2 КАС України, тому позов задоволенню не підлягає.

При винесені рішення по адміністративній справі, суд вирішує питання про розподіл витрат відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, то відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтвердженні судові витрати.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О. Ф. Середа