Постанова № 61160794, 11.05.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ11 травня 2016 р. Справа № 804/1114/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Борисенко П.О., при секретарі судового засідання - Сергієнко В.Ю., за участю представників: позивача - Долідзе А.О., відповідача - Путрі А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства «Будівельне управління «Стальмонтаж - 109» Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція - 109»

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Будівельне управління «Стальмонтаж - 109» Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція - 109» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 21.08.2015 року № 0001492201, № 0001502201 та № 0001512201.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року, за наслідками якої складено акт перевірки № 626/04-07-22-01/31102612 від 15.07.2015 року. На підставі акту перевірки податковим органом винесені оскаржувані податкові повідомлення - рішення, які позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки вони були прийняті всупереч нормам діючого законодавства. Крім того, позивач зазначає, що висновки, зазначені у акті перевірки є суб'єктивною думкою податкового органу і не ґрунтуються на вимогах закону. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись при цьому на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись при цьому на надані суду письмові заперечення, у яких зазначено, що висновки перевірки відповідають фактичним обставинам справи, акт перевірки складений правомірно, згідно із діючим законодавством, висновки за результатами акту перевірки є цілком обґрунтованими, тому винесені податкові повідомлення - рішення є такими, що відповідають вимогам діючого законодавства, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Дочірнє підприємство «Будівельне управління «Стальмонтаж - 109» Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція - 109» перебуває на обліку в Нікопольській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області як платник податків.

Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що у період з 03.06.2016 року посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року, за наслідками якої складено акт перевірки № 626/04-07-22-01/31102612 від 15.07.2015 року.

Згідно висновків акту перевірки позивачем порушено: п.135.1, п.135.4. пп.135.5.4 п.135.5, п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1, пп. г) пп.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 2026391 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 2791557 грн.; ст.185, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.04.2012 по 31.12.2013 на загальну суму 2430718 грн.; пп.129.1.3 п.129.1 ст.129 Податкового кодексу України в частині своєчасного перерахування сум податку на доходи фізичних осіб за період нарахування 01.04.2012 по 31.12.2014, у зв'язку з чим підлягає донарахуванню пеня в сумі 4437,18 грн.; п.1 ч.2 ст.6, ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині своєчасної сплати єдиного внеску, у зв'язку з чим підлягає застосуванню штраф у сумі 3709,97 грн.; ч.10 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у зв'язку з чим підлягає нарахуванню пеня в сумі 1330,18 грн.

На підставі висновків перевірки та складеного акту відповідачем були винесені податкові повідомлення - рішення від 21.08.2015 року: № 0001492201 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2249687 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 1124843,50 грн.; № 0001502201 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1691373 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 422843,15 грн.; № 0001512201 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 2791557 грн.; № 0009771701 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 5040,15 грн.

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями - рішеннями позивач 07.09.2015 року податків звернувся до ДФС у Дніпропетровській області з первинною скаргою про перегляд рішень суб'єкта владних повноважень. Рішенням про результати розгляду скарги від 01.10.2015 року № 8363/10/04-36-10-07-09 ДФС у Дніпропетровській області частково задовольнила скаргу платника податків, скасувала рішення Нікопольської ОДПІ від 21.08.2015 року № 0009771701 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 5040,15 грн. та зобов'язала Нікопольську ОДПІ за наслідками розгляду скарги сформувати нове рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за встановленою формою згідно з додатком 12 до Інструкції №449 відповідно до норм чинного законодавства.

Крім того, рішенням про результати розгляду скарги від 03.11.2015 року № 9091/10/04-36-10-07-09 ДФС у Дніпропетровській області залишила без змін податкові повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 21.08.2015 року № 0001512201 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 2791557 грн., № 0001492201 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3374530,50 грн., № 0001502201 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2114216,15 грн., а скаргу платника податків у цій частині - без задоволення.

Також, позивач звертався з повторними скаргами, проте рішенням про результати розгляду скарги від 21.01.2016 року № 1045/6/99-99-10-01-01-25 ДФС України залишила без змін податкові повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 21.08.2015 року № 0001512201, № 0001492201, № 0001502201, а скаргу платника податків - без задоволення.

Суд вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що під час проведення перевірки було встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 03 Декларації «Інші доходи» за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року у загальній сумі 493787 грн.

Згідно висновків акту перевірки, задекларовані платником податків показники за наслідками взаємовідносин з ТОВ «ДНЕПР», ПП «МЕТАЛУРГ-ІНВЕСТ», ТОВ «ВАЙТ ГРУПП», ТОВ «КОНТУР», ТОВ «ТІТАН-НІК», ТОВ «ВКП «ПАЛАДІУМ» та ТОВ «ХІМЕКО» не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки операції з придбання товарів не мали реального товарного характеру.

Зазначений висновок був зроблений, у зв'язку з відсутністю відомостей про походження товарно-матеріальних цінностей, придбаних ДП «БУ «Стальмонтаж-109» ТОВ «Стальконструкція-109» у контрагентів-постачальників ТОВ «ДНЕПР», ПП «МЕТАЛУРГ-ІНВЕСТ», ТОВ «ВАЙТ ГРУПП», ТОВ «КОНТУР», ТОВ «ТІТАН-НІК», ТОВ «ВКП «ПАЛАДІУМ» та ТОВ «ХІМЕКО», які містять інформацію щодо ГОСТу, ТУ, марки, типу, заводу-виробника.

Відповідно до ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Згідно ст. 44 МК України, для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.

У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, подається обов'язково лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров'я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

У разі ввезення товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов'язково:

1) на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України;

2) на товари, щодо ввезення яких в Україну застосовуються кількісні обмеження (квоти) або заходи, вжиті органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в межах повноважень, визначених законами України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну", "Про зовнішньоекономічну діяльність";

3) якщо це передбачено законами України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

З огляду на викладене, суд звертає увагу на те, що діючим законодавством визначені випадки, коли контролюючий орган має право вимагати від платника податків подання сертифікатів про походження товару. Оскільки ДП «БУ «Стальмонтаж-109» ТОВ «Стальконструкція-109» не здійснювало ввезення товару на митну територію України, вимога відповідача про надання на перевірку сертифікатів про походження товару є неправомірною.

Також, відповідно до Закону України «Про підтвердження відповідності», сертифікація - це процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції встановленим законодавством вимогам, а сертифікат відповідності - документ, який підтверджує, що продукція (товар) відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про підтвердження відповідності» сертифікація в законодавчо регульованій сфері (обов'язкова сертифікація) провадиться згідно з вимогами технічних регламентів. За результатами проведення сертифікації у разі позитивного рішення призначеного органу з оцінки відповідності заявникові видається сертифікат відповідності, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері оцінки відповідності.

Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, визначений та затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005р. № 28, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04 травня 2005 року за № 466/10746.

При цьому, даний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У відповідності до ст. 17 Закону України «Про підтвердження відповідності» сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері провадиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником) та органом із сертифікації. При цьому підтверджується відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу будь-яким заявленим вимогам.

Відповідно до ч.4 ст.179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

З урахуванням викладеного, суд звертає увагу на те, що висновки відповідача щодо порушень законодавства з сертифікації товарів є такими, що не відповідають діючому законодавству.

Також, щодо висновку відповідача про завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 11913982,40 грн., суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ДП «БУ «Стальмонтаж-109» ТОВ «Стальконструкція-109» у перевіряємому періоді було віднесено до складу валових витрат (витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток) суму 12596512,85 грн. за рахунок здійснення господарських операцій з контрагентами - постачальниками товарів (робіт, послуг).

При цьому, позивач підтвердив належно складеними первинними документами факт укладання та реального виконання спірних господарських операцій, зокрема, на виконання договірних зобов'язань з постачальниками товарів (робіт, послуг) були надані відповідні та достатні для бухгалтерського та податкового обліку первинні документи: договори, видаткові та податкові накладні, кошторисна документація, акти прийняття виконаних будівельних робіт, документи про оплату тощо. Вказані документи оформлені у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Крім того, платник податків документально підтвердив факт подальшої реалізації придбаних товарів (робіт, послуг) або їх використання в межах власної господарської діяльності.

Відповідно до п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-IV від 16 липня 1999 року (зі змінами та доповненнями) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідач посилається на факт відсутності у контрагентів необхідних умов для здійснення господарських операцій, а також проведення ними транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди третім особам у вигляді штучно сформованих валових витрат (витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток) та податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надані докази наявності судових рішень, які б спростовували факт реальності виконання спірних господарських договорів чи надавали б іншу юридичну оцінку взаємовідносинам платника податків з контрагентами, що мали місце у перевіряємому періоді.

Крім того, відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету - є платники податку.

У разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але й прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Також, щодо порушення визначеного в акті перевірки, а саме, встановлення факту завищення податкового кредиту на загальну суму 2430718 грн. внаслідок порушення ст. 185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України по операціям із суб'єктами господарювання, реальність здійснення яких не підтверджена документально, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, визначальним у питанні перевірки правомірності формування платником податку показників податкової звітності з ПДВ є безпосереднє дослідження факту здійснення господарської операції (її реальності/товарності), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

Суд звертає увагу на те, що первинні бухгалтерські документи надані на перевірку платником податків, оформлені у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, всі контрагенти позивача у перевіряємому періоді мали статус платників податку на додану вартість, а відтак мали право видавати податкові накладні на підтвердження факту отримання платником податків товару (робіт, послуг), які надавались цими підприємствами. Також, зазначені підприємства декларували свої зобов'язання по взаємовідносинам.

Також, згідно вимог чинного законодавства, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у пряму залежність від способу ведення господарської діяльності його контрагентами.

Відповідно до п.36.5 ст.36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, допущені безпосередньо ним самим. Отже, відповідальність є персональною; обов'язковою правовою підставою для неї є наявність вини конкретного платника податків у допущених порушеннях, відповідно, вона не може автоматично поширюватись на контрагентів платника податків. Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з чим суд доходить висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Керуючись ст.ст. 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дочірнього підприємства "Будівельне управління "Стальмонтаж-109" Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція-109" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 21.08.2015 року №0001492201, №0001502201 та №0001512201.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь Дочірнього підприємства "Будівельне управління "Стальмонтаж-109" Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція-109" витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 124204,56 грн. (сто двадцять чотири тисячі двісті чотири гривні п'ятдесят шість копійок).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складений 16.05.2016р.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 16.05.2016р. Суддя З оригіналом згідно Суддя П.О.Борисенко П.О.Борисенко П.О.Борисенко