Рішення № 61159864, 06.09.2016, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "06" вересня 2016 р. Справа № 910/13757/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Давидюка В.К.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - дов. від 30.07.16р.

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофлекс" (м. Київ)

до Приватного підприємства "Адлєр" (м. Житомир)

про стягнення 53199,12 грн.

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 53199,12 інфляційних та 3% річних за прострочення оплати вартості відвантаженого товару, з яких 27782,37 грн. - інфляційні та 25416,75 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.07.16р. зазначену позовну заяву з доданими до неї документами на підставі ст.ст. 15, 17 ГПК України надіслано за підсудністю до господарського суду Житомирської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.16р., вказана позовна заява була розподілена судді Давидюку В.К.

Ухвалою суду від 05.08.16р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено судове засідання.

05.09.16р. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву вх. №10353, в якому відповідач не погоджується з розрахунком 3% річних та інфляційних.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. Просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в засідання суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

13.06.14р. між сторонами був укладений договір поставки №АФ-56-14 (а.с.14-17), відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов'язується продати і передати, а відповідач (покупець) купити і прийняти продукцію, якою є засоби захисту рослин, насіння та мікродобрива (п.1.1 договору).

Згідно з п. 8.1 даного договору, покупець зобов'язаний сплатити вартість товару у відповідності з умовами цього договору.

Відповідно п. 3.1, п. 3.2 договору порядок та строки поставки продукції за даним договором визначаються у додатках до даного договору, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що загальна вартість договору визначається як сума всіх додатків до цього договору.

У період з серпня 2014 по вересень 2014 позивач відвантажив відповідачеві товар на загальну суму 558600,00 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями (а.с. 21-42) та встановлено рішенням господарського суду Житомирської області від 26.11.15р. у справі №906/267/15 (а.с.89-97).

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару не виконав.

Також зазначеним вище рішенням господарського суду Житомирської області від 26.11.15р., яке постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.01.16р. у справі №906/267/15 залишено без змін (а.с.98-102), встановлено, що поставка товару на суму 558600,00грн. була здійснена поза межами договору №АФ-56-14 від 13.06.2014, та відповідно не врегульована ним, тобто між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своїм змістом фактично є укладенням у спрощений спосіб, передбачений ч.1 ст. 181 ГК України шляхом видачі сторонами видаткових накладних і довіреностей договору поставки.

Відповідно до ч.3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, вищевказаним рішенням суду від 26.11.15р. у справі №906/267/15 з Приватного підприємства "Адлєр" стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофлекс" 558600,00 грн. основного боргу, 303170,34 грн. інфляційних за період з вересня 2014р. по жовтень 2015р. та 17235,41 грн. витрат по сплаті судового збору.

На примусове виконання зазначеного рішення 09.02.16р. видано наказ №906/267/15 (а.с.103).

18.02.16р. постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження №50181928 на підставі даного судового наказу (а.с.104).

24.02.16р. боржник - ПП "Адлєр" самостійно виконав рішення господарського суду Житомирської області у справі №906/267/15 шляхом перерахування коштів в сумі 879005,75 грн. на розрахунковий рахунок стягувача, про що свідчить платіжне доручення №4640 від 24.02.16р. (а.с.106).

На підставі вищевикладених обставин та ст. 625 ЦК України, за прострочення оплати вартості товару, позивач за період з листопада 2015р. по лютий 2016р. нарахував відповідачеві 27782,37 грн. інфляційних, а також за період з 02.08.14р. по 23.02.16р. 25416,75 грн. 3% річних, які і просить суд стягнути в позовній заяві.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобовязання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Як суд зазначав вище, рішенням господарського суду Житомирської області від 26.11.15р. у справі №906/267/15 з відповідача стягнуто на користь позивача 558600,00 грн. основного боргу, 303170,34 грн. інфляційних за період з вересня 2014р. по жовтень 2015р. та 17235,41 грн. витрат по сплаті судового збору. Вказане рішення набуло законної сили.

Проте, відповідач обовязок зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку, сплатив лише 24.02.16р., що свідчить про прострочення ним виконання свого зобовязання щодо сплати боргу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобовязальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Враховуючи те, що чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

Така ж правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 23.01.12р. №37/64.

Однак, перевіривши розрахунки вказаних зобов'язань, суд вважає, що інфляційні нараховані невірно та підлягають перерахунку, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Пунктом 3.1 зазначеної постанови пленуму визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2 постанови).

На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти (п.3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, з врахуванням наведеного вище, нарахування інфляційних може проводитись лише на суму основного боргу.

Разом з тим, як вбачається з розрахунку, позивач нараховував інфляційні на суму 861770,34 грн., що складається із суми основного боргу (558600,00 грн.) та інфляційних нарахувань за період з вересня 2014р. по жовтень 2015р. (303170,34 грн.), яка підлягала стягненню згідно рішення господарського суду Житомирської області від 26.11.15р. у справі №906/267/15р.

Тому суд вважає за необхідне здійснити перерахунок інфляційних, нарахувавши індекс інфляції на суму основного боргу в розмірі 558600,00 грн.

Розрахунок інфляційних:

- 558600,00 грн. (сума боргу) х 102,0% (індекс інфляції за листопад 2015р.) х 100,7% (індекс інфляції за грудень 2015р.) х 100,9% (індекс інфляції за січень 2016р.) х 99,9% (індекс інфляції за лютий 2016р.) - 558600,00 грн. = 19745,31 грн.

Таким чином, розмір інфляційних, який підлягає задоволенню, становить 19745,31 грн.

А оскільки позивачем заявлено до стягнення 27782,37 грн. інфляційних, тому суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення 8037,06 грн. (27782,37 грн. - 19745,31 грн.) інфляційних.

Щодо нарахування позивачем до стягнення з відповідача 25416,75 грн. 3% річних, то перевіривши вказане зобов'язання, суд вважає, що 3% річних нараховані правильно та відповідно до вимог чинного законодавства.

У відзиві на позовну заяву відповідач не погоджується з наданим розрахунком, вказуючи, що позивач у відповідності до ст. 530 ЦК України повинен був нараховувати 3% річних, починаючи з 06.02.15р., оскільки в надісланій на адресу відповідача претензії №1 від 05.01.15р. позивач вимагав сплатити заборгованість у сумі 558600,00 грн. у строк до 05.02.15р.

Разом з тим, пунктом 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, позивачем правомірно нараховано 3% річних, починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару відповідачем.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати інфляційних та 3% річних суду не надав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 19745,31 грн. інфляційних та 25416,75 грн. 3% річних є обгрунтованими, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи і підлягають задоволенню. А в частині стягнення 8037,06 грн. інфляційних суд відмовляє в задоволенні позову, про що зазначав вище.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 35, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Адлєр", 10007, м. Житомир, вул. Авіаторів, буд. 9, ідентифікаційний код 35954742

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофлекс", 04053, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 31355804

- 19745,31 грн. - інфляційних;

- 25416,75 грн. - 3% річних;

- 1230,94 грн. - витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 8037,06 грн. інфляційних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Давидюк В.К.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу

3 - відповідачу (рек.)