Ухвала суду № 61144289, 07.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/910/16-ц 07.09.2016 07.09.2016 07.09.2016

Провадження №22-ц/784/1908/16

Єдиний унікальний номер № 487/910/16-ц

Номер провадження №22-784/1908/16

Головуючий першої інстанції: Разумовська О.Г.

Категорія 48 Доповідач Прокопчук Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Прокопчук Л.М.,

суддів: Темнікової В.І., Маляренко І.Б.

із секретарем судового засідання Лівшенко О.С.

за участю представника третьої особи Бичковського О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2016 року, ухваленого за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль», Заводський відділ ДВС Миколаївського міського управління юстиції про визнання права власності на ? частка майна,

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_4, посилаючись на те, що вони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 18.04.1980 року. На ім'я відповідачки під час перебування у шлюбі вони придбали нежитловий об'єкт, розташований по АДРЕСА_1. 27.05.2005 року відповідачка отримала свідоцтво про право власності на зазначений об'єкт. Вказаний об'єкт Заводським відділом ДВС виставлено на примусові торги в порядку виконання рішення господарського суду про стягнення заборгованості відповідачки за кредитним договором, який вона укладала, коли була фізичною особою-підприємцем з ПАТ «Райффайзен банк Аваль». Він ніяких зобов'язань за кредитним договором не має. Просив визнати за ним право власності на ? частину нежитлового об'єкту, що розташований по АДРЕСА_1 (а.с.3-4).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2016 року позов задоволений. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину нежитлового об'єкту, розташованого в АДРЕСА_1, який складається з 5-ти основних будівель: літера А площею 129,5 кв.м., літера Б площею 281,6 кв.м., літери В,В загальною площею 426,9 кв.м., літери Г,Г загальною площею 36,9 кв.м., літери С-2 загальною площею 447,7 кв.м. та службових споруд і будівель (а.с. 122-124).

В апеляційній скарзі третя особа ПАТ «Райффайзен банк Аваль», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити (а.с. 126-127).

В судовому засіданні апеляційного суду представник третьої особи - апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Сторони, а також третя особа - Заводський відділ ДВС Миколаївського міського управління юстиції, належно повідомлені про розгляд справи, в судове засідання не з'явились.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 18.04.1980 року. За час перебування у шлюбі сторони придбали нерухоме майно - нежитловий об'єкт по АДРЕСА_1, який складається з 5-ти основних будівель: літера А площею 129,5 кв.м., літера Б площею 281,6 кв.м., літери В,В загальною площею 426,9 кв.м., літери Г,Г загальною площею 36,9 кв.м., літери С-2 загальною площею 447,7 кв.м. та службових споруд і будівель. Право власності на вказане майно зареєстровано за відповідачкою у 2005 році, використовувалось нею для ведення підприємницької діяльності, яку вона припинила з лютого 2014 року. Зазначене спірно майно Заводським відділом ДВС виставлено на примусові торги в порядку виконання рішення суду про стягнення з відповідачки на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» заборгованості за кредитним договором.

Задовольняючи позов, суд виходив з положень ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71 СК.

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду з огляду на наступне.

Обставини справи судом встановлено вірно.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи - підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання одним з подружжя зазначеного майна для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано при обранні способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об'єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі N 6-21цс15, яка має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За загальними правилами під відчуженням розуміється перехід права власності на підставі угод про купівлю-продаж, дарування або міни.

Відповідно до частини 3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку» виключно зі згоди іпотекодержателя іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки.

Тобто закон не забороняє визнання право власності на відповідну частку іпотечного майна, яке є спільною власністю подружжя, оскільки таке визнання не є відчуженням.

Не містить заборони на визнання права власності на іпотечне майно за іншим з подружжя і договір іпотеки, укладений між ПАТ «Райфайзенбанк Аваль» та ОСОБА_4 від 16.10.2007 року (а.с. 94-96)

Крім того, відповідно до положень ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, - навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих же умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Така сама позиція викладена і в п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільній і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня року N 5.

Не є перепоною для поділу майна подружжя і накладення арешту на це майно, оскільки арешт передбачає заборону здійснювати відчуження.

Виходячи з наведеного, поділ майна, що знаходиться в іпотеці, а також на яке накладено арешт із забороною відчуження, між подружжям можливий, відповідає принципу захисту одним з подружжя своїх прав на майно, що набуто в період шлюбу.

Відповідно до пп. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело та час його придбання. При поділі майна також враховуються борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Правовстановлюючі документи на спірне майно свідчать про те, що воно було набуте сторонами за час шлюбу (а.с.10-12).

Доводи апеляційної скарги, щодо того, що позов є безпідставним, оскільки відповідачкою не заперечувалось право позивача на ? частину спірного майна, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, висновків суду не спростовують і не є підставою для скасування правильного по суті рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді