Ухвала суду № 61124408, 05.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/744/15-ц 05.09.2016 05.09.2016 05.09.2016

Справа №480/744/15-ц Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Провадження №22-ц/784/1971/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Категорія 27

Ухвала

Іменем України

05 вересня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») предявило позов до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_4 укладено кредитний договір №NKN0G50000001527, за умовами якого банк зобовязався надати позичальнику 6 514 грн. 50 коп. у вигляді строкового кредиту, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1.25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк по 13 листопада 2027 року включно.

На підставі заяви ОСОБА_4 від 04 липня 2008 року, 13 серпня 2008 року сторонами вищезазначеного кредитного договору були внесені зміни до нього щодо валюти кредитування та процентної ставки: переведено суму кредиту з гривні у валюту долар США та розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склав 1 383.13 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1.17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Взятий на себе обовязок банк виконав належним чином, в той час, як позичальник ОСОБА_4 належним чином своїх договірних зобовязань не дотримала, у звязку із чим станом на 25 березня 2015 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 2 755.62 доларів США, з яких: 1 298.67 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 633.97 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 117.62 доларів США заборгованість за комісією, 564.03 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також 10.62 доларів США штраф фіксована частина та 130.71 доларів США штраф процентна складова.

Посилаючись на викладені обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути на свою користь з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором №NKN0G50000001527 від 13 листопада 2007 року в загальному розмірі 2 755.62 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25 березня 2015 року становить 64 894 грн. 86 коп.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову зазначала, що дійсно 13 листопада 2007 року уклала з банком кредитний договір №NKN0G50000001527. Проте, не підписувала жодного документу про зміну валюти кредиту на іноземну валюту та відповідно не отримувала коштів в іноземній валюті. Про існування таких документів дізналась лише з позовної заяви банка. При цьому вказувала, що 02 вересня 2008 року при здійснені нею чергового платежу за кредитним договором, касиром банку було повідомлено, що через нестабільну фінансову ситуацію у країні та різке коливання курсу, банком прийнято рішення приймати платежі за кредитними договорами виключно в іноземній валюті. Оскільки вона не мала доходів у доларах США, її повідомили про можливість купувати зазначену валюту безпосередньо у банку та одразу ж вносити цей платіж за договором. Фактично їй пояснили, що операція обміну носить формальний характер, але потрібна банку для підтримки стабільності. В подальшому на підтвердження фінансових операцій їй надавалися два чеки, один про здійснення валютно-обмінної операції, а інший про платіж за кредитним договором. При цьому, всі розрахунки з банком нею здійснювалися у грошовій одиниці України - гривня.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2016 року відмовлено в задоволені позовних вимог.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, недостатньо повним дослідженням доказів та дійсних обставин справи, просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивач, визначаючи розмір заборгованості за договором виходив із умов додаткової угоди до кредитного договору, яка не підписана позичальником, а інших належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог останній не надав, то у суду відсутні підстави для покладення на позичальника відповідальності щодо погашення боргу в іноземній валюті. Також зазначав, що розглядаючи справу в межах заявлених позивачем вимог, суд позбавлений можливості вийти за межі таких вимог та вирішити спір про стягнення заборгованості за кредитним договором у грошовій одиниці України - гривня.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами встановленими судом першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобовязанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобовязання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобовязання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобовязання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобовязань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

За правилами ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обовязку виконання зобовязання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Згідно вимог ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином, згідно умов договору та у строки передбачені цим договором.

За змістом ст.611 ЦК України в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_4 укладено кредитний договір №NKN0G50000001527, за умовами якого банк надав позичальнику 6 514 грн. 50 коп. у вигляді строкового кредиту, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1.25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк по 13 листопада 2027 року включно (а.с.16-18).

04 липня 2008 року від імені ОСОБА_4 була написана заява про переведення залишку заборгованості за вказаним кредитним договором №NKN0G50000001527 від 13 листопада 2008 року з української гривні на іноземну валюту - долар США, та внаслідок чого 13 серпня 2008 року була укладена додаткова угода до кредитного договору. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склав 1 383.13 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1.17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.11-14).

Крім того, 13 серпня 2008 року від імені ОСОБА_4 підписано заяву за №29 про продаж іноземної валюти (а.с.15).

Проте, відповідно до висновків судової почеркознавчої експертизи №1565 від 29 лютого 2016 року підпис від імені ОСОБА_4 на кожній сторінці додаткової угоди до кредитного договору №NKN0G50000001527 від 13 листопада 2007 року, а також підпис від імені ОСОБА_4 у повідомленні від 04 липня 2008 року про прийняття рішення щодо зміни валюти кредиту і у заяві №29 про продаж іноземної валюти від 13 серпня 2008 року, виконані не ОСОБА_4, а іншою особою (а.с.210-227).

За змістом ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою ст.627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладений, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Належною формою для договору про надання банківських послуг, згідно з положеннями ст.1055 ЦК України є письмова форма, яка передбачає підписання угоди. Тобто, сформульований текст письмового правочину обовязково має бути підписаний стороною (сторонами).

У п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» розяснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обовязково має укладатись у письмовій формі (ст.1055 ЦК України); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати розяснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

При цьому, необхідно розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених ч.1 ст.215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК України).

Отже, з системно - логічного аналізу викладених вище обставин, враховуючи положення ч.ч.1,4 ст.202, ч.3 ст.203, ч.2 ст.207 ЦК України та обставини, встановлені районним судом щодо того, що відповідач не приймала участі в укладенні додаткової угоди до кредитного договору, що підтверджується відсутністю її підпису під таким договором, колегія суддів приходить до висновку, що такий договір не породжує для сторін прав і обовязків, а тому відсутні і правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за договором, який вона не підписувала.

Питання ж щодо покладення на відповідача відповідальності за невиконання взятих на себе зобовязань на підставі кредитного договору №NKN0G50000001527 від 13 листопада 2007 року позивач не порушував, а суд розглядає справи в межах позовних вимог і на підставі наявних доказів у справі. Оскільки банк у своїх позовних вимогах посилався на додаткову угоду, як на підставу виникнення заборгованості за кредитним договором, тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Також, колегія суддів не може прийняти до уваги посилання позивача на недопустимість доказу висновку експерта, як отриманого з порушенням порядку, встановленого законом. Зокрема, позивач посилається на порушення Науково - методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, а саме те, що експерту не були надані умовно вільні зразки почерку і підпису відповідача та більшість вільних зразків не відповідають обєкту, який досліджується за формою документа та за часом виконання.

Умови, порядок призначення та проведення експертиз, в тому числі і почеркознавчих, передбачені Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експериментальних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5 (з наступними змінами, далі - Рекомендації).

В ухвалі Миколаївського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2016 року зазначено перелік всіх документів, наданих експерту для відповідного дослідження, а висновок експерта містить перелік використаного ним порівняльного матеріалу, який він вважав достатнім для відповіді на поставлені районним судом питання, тому відхилення від рекомендованих положень саме по собі не може вважатись порушенням порядку проведення експертизи та порушенням порядку одержання доказів (ч.2 ст.59 ЦПК України).

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до положень ст.309 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити, а рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_6