Ухвала суду № 61123823, 01.09.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 138/3212/15-ц Провадження № 22-ц/772/2745/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 30Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Денишенко Т.О., Колоса С.С.,

за участю секретаря Агеєвої Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовомЧорного ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення втраченого заробітку внаслідок каліцтва, завданого джерелом підвищеної небезпеки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13 липня 2016 року,

встановила:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_3 про стягнення втраченого заробітку внаслідок каліцтва, завданого джерелом підвищеної небезпеки.

Посилається на те, що 20 листопада 2010 року відповідач ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки "МітсубішіЛансер", державний номерний знак НОМЕР_1, який належав його батьку - ОСОБА_5, вчинив наїзд на перешкоду, внаслідок чого автомобіль втратив керованість та, виїхавши на узбіччя дороги, зіткнувся з електричною опорою та деревами. По факту дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 20 листопада 2010 року, було порушено кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, на сьогодні слідство триває. Позивач ОСОБА_4 разом із двома іншими пасажирами перебував у салоні вказаного автомобіля і внаслідок даної ДТП отримав тяжкі тілесні ушкодження.

На час дорожньо-транспортної події ОСОБА_4 перебував на посаді слідчого в особливо важливих справах відділення розслідування злочинів у сфері економіки слідчого відділення управління по боротьбі з організованою злочинністю в місті Києві ГУМВС України, загальний стаж роботи в органах внутрішніх справ склав 5 років 3 місяці.

Висновком медико-соціальної експертної комісії позивачу ОСОБА_4 встановлено першу групу інвалідності у зв'язку з втратою 95% професійної працездатності.

Наказом керівника Головного управління МВС України в м. Київ від 19 квітня 2011 року № 219 о/с ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ у відставку зі Збройних Сил України (зі зняттям з військового обліку) згідно з п. 65 п. п. "б" (через хворобу) "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" з 19 квітня 2011 року.

Під час перебування на вищевказаній посаді у листопаді - грудні 2010 року його щомісячна заробітна плата складала відповідно 4296,60 грн. і 4322, 90 грн.

Починаючи з 20 квітня 2011 року позивач ОСОБА_4 отримує соціальну пенсію, як інвалід першої групи. Розмір виплати щомісячно з 01 травня 2015 року складає 3017, 65 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Київ від 02.07.2013 (справа № 2609/11421/12)частково задоволено позов ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 втрачений заробіток в розмірі 52215, 84 грн., а в іншій частиніпозовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02 липня 2014 року рішення Соломянського районного суду м. Києва від 2 липня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 і інтересах ОСОБА_4 про відшкодування щомісячно втраченого заробітку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6, який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_4 щомісячно втрачений заробіток в розмірі 2530 грн. 80 коп. з 28 травня 2013 року по 1 травня 2015 року. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд першої інстанції при розгляді справи врахував довідку ГУ МВС України в м. Києві за №19/521 від 19.06.2013 щодо розміру місячного грошового забезпечення лейтенанта ОСОБА_4 - слідчого ГУМВС України в м. Києві в розмірі 2664,00 грн. та встановлено, що втрачений ним заробіток за період з 19.04.2011 р. по 19.05.2013 р. становить 63936, 00 грн. (2664 х 24 = 63936 грн.). При цьому суд, діючи в межах заявлених позовних вимог задовольнив їх в сумі 52215, 84 грн. В цій частині судове рішення є чинним.

Відтак, позивач вважає, що з відповідача ОСОБА_3 має бути стягнуто залишок суми у розмірі 11720, 16 грн. (63936 - 52215, 84 = 11720, 16 грн.), як частину втраченого заробітку за період з 19.04.2011 р. по 19.05.2013 р.

За результатами чергового огляду статус інваліда першої групи "Б" позивачу ОСОБА_4 надано безтерміново, про що свідчить довідка серії 12 № 046241 до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 21.05.2015. На теперішній час поновити працездатність не вважається за можливим у зв'язку з тяжкістю травми. Таким чином позивач вважає, що підлягає щомісячному стягненню з відповідача на його користь, починаючи з 01 грудня 2015 безтерміново сума в розмірі 2530, 80 грн. (2664 грн. х 95%). Крім того, на час звернення до суду розмір заборгованості за період з 01 травня 2015 року по 01 грудня 2015 року становить 8 місяців і складає із розрахунку 2530,80 х 8 міс. - 20246, 40 грн.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22.07.2014 року (справа № 138/1049/14-ц) скасовано рішення Замостянського районного суду м. Вінниця, ухвалене 09 вересня 2011 року про визнання ОСОБА_4 недієздатним, та поновлено його цивільну дієздатність. Також даним рішенням припинено опіку ОСОБА_6 над ОСОБА_4

У звязку з викладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь частину втраченого заробітку в період з 19.04.2011 року по 01.05.2013 року у сумі 11720,16 грн.; щомісячно втрачений з 01 травня 2015 року по 1 грудня 2015 року заробіток у сумі 20246, 40 грн.; щомісячно втрачений заробіток в розмірі 2530 грн. 80 коп. з 01 грудня 2015 року без терміново, а також допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 частину втраченого заробітку за період з 19.04.2011 року по 01.05.2013 року в розмірі 11720 грн. 16 коп., частину втраченого заробітку за період з 01.05.2015 року по 01.07.2016 року в розмірі 35431 грн. 20 коп., а також вирішено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 втрачений заробіток внаслідок каліцтва в розмірі по 2530 грн. 80 коп. щомісячно, починаючи з 01 липня 2016 року безтерміново. Рішення в частині стягнення втраченого заробітку внаслідок каліцтва допущено до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2530 грн. 80 коп. Також стягнуто з ОСОБА_3 на користь державного бюджету судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі відповідач у справі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.Зокрема вважає, що а ні МСЕК, а ні судово-медична експертиза не встановили, що причиною інвалідності позивача ОСОБА_4 є саме дорожньо-транспортна пригода за його участі, оскільки в довідці МСЕК від 21.05.2015 року про втрату ОСОБА_4 працездатності на 95% зазначено причиною інвалідності ОСОБА_4 захворювання повязане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Крім того, вважає, що судом не враховано те, що відновлення за рішенням суду дієздатності ОСОБА_4 тягне за собою зміну втрати працездатності в процентному відношенні.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції скаржник відповідач у справі ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_7 не зявилися, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність.

Представник позивача у справі ОСОБА_4 ОСОБА_6 апеляційну скаргу не визнав та заперечив проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просив рішення залишити без змін.

Представник Вінницького обласного Центру медико-соціальної експертизи голова обласної МСЕК №2 ОСОБА_8надала суду для огляду в судовому засіданні справу МСЕК про призначення групи інвалідності ОСОБА_4, а також дала свої пояснення по змісту даної справи.Зокрема, суду пояснила, щояк вбачається з актів МСЕК перераховані травми ОСОБА_4 отримав внаслідок саме дорожньо-транспортної пригоди 20.11.2010 року. При цьому, у довідках МСЕК зазначено причиною інвалідності ОСОБА_4 захворювання повязане з проходженням в органах внутрішніх справ, тому що дану інвалідність ОСОБА_4 отримав, перебуваючи на посаді слідчого ГУМВС України у м. Києві. Сумніви у скаржника щодо даного запису виникли очевидно тому, що він не розрізняє поняття причин інвалідності захворювання повязане з проходженням служби в органах внутрішніх справ та захворювання отримане під час виконання служби в органах внутрішніх справ.Крім того, відновлення за рішенням суду дієздатності ОСОБА_4 не потягло за собою зміну втрати працездатності в процентному відношенні.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобовязаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобовязана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам Закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Київ від 02.07.2013 (справа № 2609/11421/12) частково задоволено позов ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 втрачений заробіток в розмірі 52215, 84 грн., а в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02 липня 2014 року рішення Соломянського районного суду м. Києва від 2 липня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 і інтересах ОСОБА_4 про відшкодування щомісячно втраченого заробітку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6, який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_4 щомісячно втрачений заробіток в розмірі 2530 грн. 80 коп. з 28 травня 2013 року по 1 травня 2015 року. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 01 жовтня 2014 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 липня 2013 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2014 року залишено без змін (а.с.56-57).

На підставі ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Попередніми рішеннями судів встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження здоровя та став інвалідом 1-ї групи із втратою працездатності на 95%, що також підтверджується довідкою МСЕК серії 10 ААА №019876 від 20.04.2011 року (а.с.72).

Крім того, згідно довідки МСЕК серії 10 ААВ №523326 від 28.05.2013 року ОСОБА_4 встановлено першу «Б» групу інвалідності, в звязку з захворюванням повязаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ до 01 травня 2015 року. Згідно довідки МСЕК серії 12 ААА №046241 від 21.05.2015, ОСОБА_4 встановлено першу «Б» групу інвалідності безтерміново та зазначено, що він потребує постійної сторонньої допомоги (а.с.24).

Згідно п. 2.10. та п. 2.13.2. «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків", затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я від 05.06.2012 року № 420, група інвалідності потерпілому внаслідок виробничої травми або професійного захворювання встановлюється безстроково у випадках, передбачених Інструкцією про встановлення груп інвалідності.

Ступінь втрати професійної працездатності потерпілому у відсотках встановлюється безстроково незалежно від віку у випадку анатомічних дефектів, стійких необоротних морфологічних змін та розладу функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, несприятливого прогнозу відновлення працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання зі стійким порушенням професійних здібностей.

При повній втраті здатності потерпілого на виробництві до самообслуговування та потреби у постійному сторонньому догляді чи допомозі (I-А чи I-Б група інвалідності) встановлюються 85 - 100 відсотків втрати професійної працездатності.

У вищезазначених довідках МСЕК зазначено причину інвалідності позивача ОСОБА_4, як захворювання повязане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, та рішеннями судів встановлено, що ОСОБА_4 отримав ушкодження здоров'я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22.07.2014 року скасоване рішення Замостянського районного суду м. Вінниця від 09 вересня 2011 року про визнання ОСОБА_4 недієздатним, та поновлено цивільну дієздатність. Дане рішення набрало законної сили.

Згідно довідки ТУ МВС України в м. Києві за №19/521 від 19.06.2013 року розмір місячного грошового забезпечення лейтенанта міліції ОСОБА_4 - слідчого ГУМВС України в м. Києві становив 2664,00 грн. (а.с.23).

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 липня 2013 року встановлено, що втрачений заробіток ОСОБА_4 за період з 19.04.2011 р. по 19.05.2013 р. становить 63936 грн.Однак, з огляду на те, що позивачем були заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку в порядку ст.1195 ЦК України в сумі 52215,84 грн., суд першої інстанції, задовольнив вимоги саме в сумі 52215, 84 грн. У звязку з цим суд першої інстанціїдійшов висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача частину втраченого в період з 19.04.2011 по 01.05.2013 заробітку в сумі 11720, 16 грн.; щомісячно втрачений з 01 травня 2015 року по 01 липня 2016 року заробіток у сумі 35431,20 грн.(з розрахунку 2530,8 грн. х 14 м.); та щомісячно втрачений заробіток в розмірі 2530 грн. 80 коп. (2664 грн. х 95%) з врахуванням ступеню втрати працездатності, починаючи з 01 липня 2016 року без терміново.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст.1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Згідно до ч.1 ст.1197 ЦК України, розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Рішеннями судів встановлено, що відповідач ОСОБА_3, керуючи 20 листопада 2010 року автомобілем марки "МітсубішіЛансер", державний номерний знак НОМЕР_1, який належав його батьку - ОСОБА_5, вчинив наїзд на перешкоду, внаслідок чого автомобіль втратив керованість та виїхавши на узбіччя дороги, зіткнувся з електричною опорою та деревами. Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди позивачЧорний Р.О. отримав тяжкі тілесні ушкодження здоровя та став інвалідом 1-ї групи із втратою працездатності на 95%, що також підтверджується довідкою МСЕК серії 10 ААА №019876 від 20.04.2011 року.

Згідно довідки МСЕК серії 10 ААВ №523326 від 28.05.2013 року ОСОБА_4 встановлено першу «Б» групу інвалідності, в звязку з захворюванням повязаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ до 01 травня 2015 року.

Згідно довідки МСЕК серії 12 ААА №046241 від 21.05.2015, ОСОБА_4 встановлено першу «Б» групу інвалідності безтерміново та зазначено, що він потребує постійної сторонньої допомоги (а.с.24).

Відповідно до п. 2.10. та п. 2.13.2. «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків", затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я від 05.06.2012 року № 420, група інвалідності потерпілому внаслідок виробничої травми або професійного захворювання встановлюється безстроково у випадках, передбачених Інструкцією про встановлення груп інвалідності.

Ступінь втрати професійної працездатності потерпілому у відсотках встановлюється безстроково незалежно від віку у випадку анатомічних дефектів, стійких необоротних морфологічних змін та розладу функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, несприятливого прогнозу відновлення працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання зі стійким порушенням професійних здібностей.

При повній втраті здатності потерпілого на виробництві до самообслуговування та потреби у постійному сторонньому догляді чи допомозі (I-А чи I-Б група інвалідності) встановлюються 85 - 100 відсотків втрати професійної працездатності.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що ні МСЕК, ні судово-медична експертиза не встановили, що причиною інвалідності позивача ОСОБА_4 є саме дорожньо-транспортна пригода за його участі. Дані твердження відповідача повністю спростовуються матеріалами справи, зокрема постановами про відмову в порушенні кримінальної справи від 29.11.2010 року та від 27.12.2011 року,рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 липня 2013 року, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02 липня 2014 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 01 жовтня 2014 року. Крім цього, доводи апеляційної скарги також спростовуються дослідженими в судовому засіданні судом апеляційної інстанції витребуваної за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_7 матеріаламисправи МСЕК про призначення групи інвалідності ОСОБА_4 та поясненнями даними представником ВОЦМСЕ головою обласної МСЕК №2 ОСОБА_8, яка суду пояснила, що як вбачається з актів МСЕК перераховані травми ОСОБА_4 отримав внаслідок саме дорожньо-транспортної пригоди 20.11.2010 року. При цьому, у довідках МСЕК зазначено причиною інвалідності ОСОБА_4 захворювання повязане з проходженням в органах внутрішніх справ, тому що дану інвалідність ОСОБА_4 отримав, перебуваючи на посаді слідчого ГУМВС України у м. Києві. Сумніви у скаржника щодо даного запису виникли очевидно тому, що він не розрізняє поняття причин інвалідності захворювання повязане з проходженням служби в органах внутрішніх справ та захворювання отримане під час виконання служби в органах внутрішніх справ. Колегія суддів вважає, що дані твердження відповідача ґрунтуються лише на припущеннях, а тому не можуть братися судом до уваги. Відповідачем ОСОБА_3 не надано суду доказів того, що інвалідність у позивача ОСОБА_4 виникла не внаслідок ДТП, яка сталася 20.11.2010 року за його участю, а внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого або ж винними діями іншої особи. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України вина ОСОБА_3 презюмується таостаннім в суді не спростована.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також колегія суддів не може погодитись з доводами скарги ОСОБА_3 про те, що судом не враховано те, що відновлення за рішенням суду дієздатності ОСОБА_4 тягне за собою зміну втрати працездатності в процентному відношенні, оскільки такі твердження є також помилковими та не підтверджуються наявними у справі доказами.

За таких обставин колегія суддів переконана, що доводи апеляційної скарги, що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим місцевим судом по справі справедливим рішенням та його суб'єктивної переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що посилання скаржника на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Закону та матеріалам справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13 липня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_9

Судді : /підпис/ ОСОБА_10

/підпис/ ОСОБА_11

Згідно з оригіналом: