Постанова № 61119821, 06.09.2016, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/2617/16а

Провадження№2а/712/100/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2016 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Пироженко В.Д.

при секретарі - Жук О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадоріт» до Черкаської міської ради про визнання незаконним та скасування п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року № 2-136, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувсь до суду із адміністративним позовом до Черкаської міської ради про визнання незаконним та скасування п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року № 2-136, посилаючись на те, що підприємству ТОВ «Лабрадоріт» на праві власності належать об»єкти нерухомого майна, а саме : приміщення магазину загальною площею 231,6 кв.м. за адресою : м. Черкаси, вул.. Різдвяна (вул.. Лазо), 50, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Серія СВХ №528745 від 13.04.2006 р.; заклад громадського харчування з підвальним приміщенням загальною площею 477,6 кв.м. за адресою : м. Черкаси, бул. Шевченка, 135, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серія ЯЯЯ №627015 від 14.10.2005 р.

28 січня 2016 рокуЧеркаською міською радою прийнято рішення за № 2-136 «Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 року за № 2-1312 «Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси». Вказаним рішенням відповідачем були внесені зміни до затвердженого рішенням № 2-1312 від 25.06.2015р. які стосувались збільшення з 01.01.2016 року ставки вказаного податку з 0,5 до 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування для власників об'єктів житлової та/або нежитлової забудови. Дане рішення, зокремапунктом 6.2 Положення збільшеної ставки податку в 2016 році після початку бюджетного року, прийняте з порушенням принципу стабільності згідност.4 ПК Українита правомірних очікувань позивача щодо стабільності, незмінності податків протягом бюджетного року, чим порушені можливості прогнозованої підприємницької діяльності внаслідок безпідставного втручання органу місцевого самоврядування. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку визначеному п.п.12.3.1та п.12.3. ст.12 Податкового Кодексу України, яким рішення оприлюднюється відповідним органом до 15.07 року, що передує бюджетному періоду. В іншому разі не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Тому дане рішення повинного було бути прийняте до 15.07.2015 року. Просить визнати незаконним та скасувати пункт 6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси», затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року за № 2-136.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги змінив просив суд визнати п. 6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м. Черкаси», затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 р. недійсним і нечинним таким, що не вступив у силу з 01.01.2016 р.

Представники Черкаської міської ради ОСОБА_2 позов не визнала, заперечувала проти задоволення позовних вимог зазначивши, що відсутній предмет спору, оскільки постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 р. у справі №712/2295/16-а за позовом ОСОБА_3 до Черкаської міської ради про визнання незаконним та скасування п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року № 2-136 позовні вимоги позивачки було задоволено, а п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року № 2-136 визнано незаконним та нечинним.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ТОВ «Лабрадоріт» на праві приватної власності належать приміщення магазину загальною площею 231,6 кв.м. за адресою : м. Черкаси, вул.. Різдвяна (вул.. Лазо), 50, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Серія СВХ №528745 від 13.04.2006 р.; заклад громадського харчування з підвальним приміщенням загальною площею 477,6 кв.м. за адресою : м. Черкаси, бул. Шевченка, 135, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серія ЯЯЯ №627015 від 14.10.2005 р.

Рішенням від 28 січня 2016 року № 2-136 було затверджено Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси» (нова редакція), п. 6.2 передбачає: «Ставки податку для обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

05 лютого 2016 року в газеті «Місто» № 1 оприлюднено повідомлення, що з положеннями та ставками місцевих податків та зборів на території міста Черкаси відповідно до рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 року № 2-136 «Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 року за № 2-1312 «Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» можна ознайомитись на офіційному сайті Черкаської міської ради та сайті департаменту фінансової політики Черкаської міської ради.

Таким чином, внаслідок прийняття рішення від 28 січня 2016 року № 2-136, з 01.01.2016 року було збільшено ставки вказаного податку з 0,5 до 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування для власників обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Суд вважає, що дане рішення, зокрема, в частині п. 6.2. Положення збільшеної ставки податку в 2016 році після бюджетного року, прийняте з порушенням вимог Податкового кодексу України внаслідок порушення принципу стабільності, закріпленого у статті 4 щодо законних очікувань незмінності податків протягом бюджетного року, законного сподівання на прогнозовану підприємницьку діяльність та непропорційне втручання органу місцевого самоврядування.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку визначеному п.п.12.3.1та п.12.3. ст.12 Податкового Кодексу України, згідно з яким рішення оприлюднюється відповідним органом до 15 липня 2015 року, що передує бюджетному періоду. В іншому разі не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Тому дане рішення повинного було бути прийняте до 15.07.2015 року.

Частиною 1 ст. 69 Закону України від 21.05.1997 року №280-97/ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового Кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим Кодексом України.

У відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються, зокрема, питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового Кодексу України.

Таким чином, міські ради наділені повноваженнями приймати рішення, зокрема, з питань встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, керуючись при цьому вимогами Податкового Кодексу України.

Згідно п.п.266.5.1. п. 266.5. ст. 266 Податкового Кодексу України, ставки податку для обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких обєктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр без оподаткування.

Слід зазначити, що податок являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки по своїй суті є соціальним обовязком, від виконання якого залежить суспільний розвиток.

Суд, звертає увагу на те, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадках неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Так, у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Так, у пунктах 50.51.56 рішення у цій справі від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним… Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.o.» проти Черкаської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 09 листопада 1999 року). ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підставі в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейлер проти Італії» № 33202/96. пункт 109. ЄСПЛ 2000-1…».

На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника».

У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобовязань зі сплати прибуткового податку.

Як зазначив Європейський суд у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26.09.2014 року «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обовязком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел, рішення у справі «ОСОБА_4 Греції та інші проти Греції», заява № 25701/94, пп. 79 та 82. ЄСПЛ 2000-ХІІ).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Серед критерії (принципів), які повинні застосовуватись субєктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень (ст.2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого субєкт владних повноважень зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Зазначена норма кореспондується з ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою визначено, що орган державної влади та орган місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає, що відповідач при прийнятті оспорюваного в частині Положення, затвердженого рішенням, порушив принцип законності, виходячи з наступного.

Податковим Кодексом України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на принципах стабільності, тобто зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставка, а також податкові пільги не можуть змінюватись протягом бюджетного року (пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України).

Аналогічні положення принципу стабільності податкового законодавства визначено у пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України щодо встановлення місцевими радами місцевих податків і зборів, а саме: рішення сільських, селищних та міських рад про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 5 Податкового Кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме, що для регулювання відносин у сфері справлення податків і зборів застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим Кодексом України.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного Кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Порядок формування доходної частини бюджетів визначено у частині 3 статті 27 Бюджетного Кодексу України, зокрема встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, правила щодо прийняття місцевими радами рішень щодо зміни розмірів податків, які справляються до бюджетів та формують їх доходну частину, що визначені податковим та бюджетним законодавством, є однаковими.

З цих правил податкового та бюджетного законодавства вбачається, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Вочевидь, такі правила щодо правового регулювання порядку встановлення та зміни до будь-яких елементів податків запровадженні законодавцем для забезпечення реалізації принципу стабільності, закріпленого у статті 4, ідо має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

У свою чергу, принцип стабільності можна розглядати як надані платнику податку гарантії для реалізації його економічних прав, в першу чергу передбаченого ст. 42Конституції України права на зайняття підприємницькою діяльністю.

Цей принцип розглядається законодавцем в двох аспектах:

-по-перше, його пов'язують зі строками набуття чинності змін, внесених протягом року до основних елементів податку. Відповідні зміни можуть бути внесені не пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного року, та набувають чинності не раніше 1 січня нового бюджетного року;

-по-друге, стабільність пов'язують із незмінністю податків, зборів, податкових ставок та податкових пільг, оскільки можливість платника податків чітко розум іти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

У даному випадку, Черкаською міською радою при прийнятті рішення, яким затверджено оспорюваних п. 6.2. Положення, порушені вимоги наведених правових норм Податкового Кодексу України.

З приводу посилання відповідача на Закон України від 24 грудня 2015 року №909- VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності з 01.01.2016 року, суд виходить з наступного.

Так, пунктом 7 Перехідних положень рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового Кодексу України. Також, пунктом 4 Перехідних положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Поміж тим, суд акцентує увагу на тому, що вказаним Законом № 909-VII не були внесені зміни до пп.4.1.9 п.4.l ст. 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового Кодексу України, як і не було внесено змін до ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України. Дія зазначених норм, зокрема підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податковою Кодексу України Законом №909-VIІІ не зупинена, а відтак відсутні підстави для незастосування цих норм у спірних правовідносинах.

Таким чином, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового Кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у наведеному вище пункті 5.2 статті 5 Податкового Кодексу України, суд вважає, що пункт 6.2 Положення не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Відповідач при затвердженні своїм рішенням від 28 січня 2016 року № 2-136 Положення в частині, що оспорюється, повинен був керуватися приписами Податкового Кодексу України та Бюджетного Кодексу України, які є пріоритетними по відношенню до Закону №909-VIII. Тим більше, що приписи цього Закону в частині перегляду органам місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів мають рекомендаційний, а не імперативний характер.

Також судом встановлено, що Черкаською міською радою було оприлюднено проект рішення на сайті міської ради 15.01.2016 року, що не відповідає вимогам ст.16 Закону України «Про доступ до публічної інформації», яким передбачено оприлюднення проекту нормативно-правового акту за 20 робочих днів після публікації проекту.

Доводи відповідача про те, що оспорюваний у частині пункт Положення не порушує прав позивача не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень врегульовані статтею 171 КАС України.

Опорюване в частині Положення за своєю правовою природою є нормативно-правовим актом, оскільки містить адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері справляння та сплати місцевого податку та регулює ставку податку на території міста Черкаси.

Так, відповідно до ч.2 ст. 171 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які с субєктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Крім цього, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їх окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили.

Застосуванням нормативно-правового акта до особи є також виникнення на підставі цього акта правовідносин, які покладають на особу певні права чи обовязки.

Особа є суб'єктом правовідносин, в яких буде застосовано нормативно-правовий акт, якщо вона безпосередньо є учасником матеріальних правовідносин, для врегулювання яких прийнято нормативно-правовий акт.

Субєктом оскарження можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, при цьому не обов'язково, щоб на момент оскарження щодо них вже було застосовано відповідний нормативно-правовий акт, достатньо, щоб такий акт теоретично міг бути застосований до них, як до суб'єктів відповідних правовідносин.

Така позиція відповідає Правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові ВС У країни від 25.05.2010 року.

Позивач є власником обєктів нерухомого майна в місті Черкаси, що підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно та договорами купівлі-продажу, а тому є платником податку на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки та субєктом правовідносин, у яких буде застосований цей акт.

Враховуючи вищевикладені обставини та правові норми, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 69, 71, 86, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадоріт» до Черкаської міської ради про визнання незаконним та скасування п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року № 2-136- задовольнити.

Визнати п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м.Черкаси», затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року недійсним та нечинним - таким, що не набрав чинності з 01.01.2016 року.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10 днів з моменту її проголошення.

ГОЛОВУЮЧИЙ