Ухвала суду № 61109439, 29.08.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/5246/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

29 серпня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Боднар О.В. і ОСОБА_1В,

при секретарі: Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04 березня 2015 року за позовом публічного акціонерного товариства «ФольксБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04 березня 2015 року, яке просить скасувати та ухвалити нове про відмову в позові публічного акціонерного товариства «ФольксБанк» (надалі Банк). Указаним рішенням суду першої інстанції позов Банку задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за договором кредиту в сумі 198178 доларів США, що еквівалентно 1583423,04 грн., із яких: 1491538,55 грн. заборгованість по кредиту, 89 888,37 грн. заборгованість по відсотках і 1996,12 грн. пеня, а також судові витрати в сумі 1590 грн. У апеляційній скарзі ОСОБА_2 доводить про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Указує, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року задоволено позов ПАТ «Фольксбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, а предявлення вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує виконання того ж самого кредитного договору, є подвійним стягненням.

Судом першої інстанції було встановлено, що 29.07.2008 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № KF51142, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 210000 дол. США, зі сплатою 12,5 % річних, терміном до 28.07.2028 року. Взяті на себе зобовязання відповідач належним чином не виконував, у результаті чого станом на 20.12.2011 року заборгованість за договором кредиту склала 198178 дол. США, що еквівалентно 1583423, 04 грн. У звязку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Банку підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із цим висновком, оскільки такий відповідає обставинам справи та зроблений із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Установлено, що 29 липня 2008 року Банк та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № KF51142, за яким позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 210000 доларів США з кінцевим терміном погашення не пізніше 28 липня 2028 року. Цей кредит був забезпечений іпотекою (п.2.1 кредитного договору). Відповідач неналежно виконував узяті на себе зобовязання. Згідно розрахунком заборгованості станом на 12 грудня 2011 року заборгованість ОСОБА_2 перед Банком склала 198178,08 доларів США, що еквівалентно 1583423,04 грн. (а.с.11).

Відповідач не заперечив і не спростував цих обставин і розрахунку. Доводом апеляційної скарги є те, що рішенням Мукачівського районного суду від 17.04.2013 року звернуто стягнення на майно, яким забезпечувалося належне виконання кредитного договору, а Банк мав обрати один із способів судового захисту: дострокове стягнення кредиту або звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, цей довід суперечить нормам матеріального права.

Так, відповідно до п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5 право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена. Із доданого до апеляційної скарги рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року (а.с.111-112) видно, що позичальник є відмінною від іпотекодавця (майнового поручителя) особою. За такої обставини позов Банку про стягнення заборгованості є правомірним.

Згідно з вимогами ст. 526, 527, 610, 629, ч.1 ст.1049, ч.2 ст.1050, ч.1 ст.1054 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Договір є обовязковим для виконання сторонами. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідачем не заперечується сам факт укладання кредитного договору, отримання коштів і наявність заборгованості.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04 березня 2015 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: