Постанова № 61106005, 18.08.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 серпня 2016 року Чернігів Справа № 825/1297/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., суддів Поліщук Л.О., Д'якова В.І., за участі секретаря Мхитаряна В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу

за позовом Громадянина Таджикистану ОСОБА_2

до Державної міграційної служби України

третя особа Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

за участю

представників сторін:

від позивача ОСОБА_3, довіреність від 08.09.2012 № ОТ15676-1,

від відповідача Климіши І.О., довіреність від 04.01.2016 № 9-34/1-6,

від третьої особи Климіши І.О., довіреність від 14.01.2016, -

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Таджикистану ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з уточненим позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області (далі - УДМС України у Чернігівській області), в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 285-16 від 30 травня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Таджикистану ОСОБА_2 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що рішенням Держаної міграційної служби України № 285-16 від 30 травня 2016 року відмовлено ОСОБА_2 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначає, що підставою для звернення до ДМС України з відповідною заявою було те, що позивач був вимушений покинути Таджикистан та Російську Федерацію, у зв'язку з його членством в релігійній організації Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі (далі - ХТІ), діяльність якої заборонена як в Таджикистані, так і в Російській Федерації. Також позивач вказав, що прихильників цієї організації переслідують та заарештовують на підставі звинувачень в тероризмі.

Вважає, що рішення центрального органу міграційної служби про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є такою, що прийнята без повної оцінки основних елементів заяви про захист у їх співвідношенні із інформацією про країну походження та країну постійного проживання заявника та суперечить положенням статей 1 і 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та не відповідає принципам обґрунтованості, добросовісності та пропорційності рішень органів державної влади. Відповідачем при прийнятті спірних рішень не враховано вказаних ним доводів щодо наявності обґрунтованих побоювань зазнати переслідувань в країні походження та країні постійного проживання за релігійні переконання.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник Державної міграційної служби України та Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначила, що матеріали особової справи позивача ОСОБА_2, з урахуванням інформації про країну походження, країну постійного проживання та заявлених шукачем притулку обставин, дають підстави стверджувати про відсутність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, які є визначальними. У зв'язку з чим, з урахуванням імперативних приписів статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки позивачем не надано ані конкретних відомостей, ані жодних документів, які б підтверджували, що у нього склались умови, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону.

Враховуючи викладене, вважає, що позивачем не доведено, що після повернення до країни громадянської належності або країни постійного проживання йому буде заподіяно шкоду. А тому рішення про відмову у визнанні ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту винесене ДМС України у відповідності до вимог чинного законодавства з врахуванням всіх обставин щодо надання йому захисту в Україні.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, мусульманин за віросповіданням (суніт). Місце народження - Республіка Таджикистан, місто Худжанд, є громадянином Таджикистану, за національністю - узбек, освіта вища (вчитель німецької мови - перекладач), за сімейним станом - одружений, має двох дітей. Володіє таджицькою, російською, узбецькою, німецькою та англійською мовами. В Російській Федерації позивач перебував легально з 2010 по 2015 рік.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є членом організації ХТІ з 2010 року. Позивач зазначає, що співробітники правоохоронних органів/спецслужб Російської Федерації намагались його заарештувати по підозрі у членстві політичної партії ХТІ, оскільки згідно рішення Верховного суду Російської Федерації від 14.02.2003 № ГКПИ 03-116, «Партія ісламського визволення» («Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі») визнана териростичною, а її діяльність заборонена на території Російської Федерації.

Також, діяльність ХТІ заборонена в Республіці Таджикистан рішенням Верховного суду в 2001 році.

Позивач зазначає, що відвідував мирні релігійні зібрання та сповідував мусульманську релігію, але за користування фундаментальним правом - свобода віросповідання - гарантованим йому як національним законодавством Таджикистану та Росії, так і низкою міжнародних конвенцій, позивача на Батьківщині та в країні постійного проживання чекають ув'язнення, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, покарання чи навіть тортури.

Позивач є віруючим мусульманином, а тому, перебуваючи у Таджикистані та Росії постійно наражається на небезпеку з боку урядів цих країн, які вважають прояв релігійних переконань позивача екстремістськими діями.

З таких підстав, позивач нелегально прибув до України 09.11.2015.

Постановою Сумського районного суду Сумської області від 12.11.2015 у справі № 587/2767/15-а стосовно позивача прийнято рішення про його примусове видворення за межі території України, після чого останній був поміщений у Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - Чернігівський ПТПІ), як громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 64-65, 223).

19.11.2015 позивач вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС України в Чернігівській області (а.с. 72-78).

23.11.2015 УДМС України в Чернігівській області на підставі частини 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) відносно позивача прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що заявник видає себе за іншу особу (в заяві-анкеті позивач зазначив свою дату народження 13.07.1977) (а.с. 79).

26.11.2015 позивач вдруге звернувся за захистом в Україні до УДМС України в Чернігівській області.

16.12.2015 УДМС України в Чернігівській області прийнято рішення № 166 про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 117).

30.05.2016 відповідачем було прийняте рішення № 285-16 про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 247).

02.07.2016 позивач отримав повідомлення від 24.06.2016 № 106 про те, що стосовно нього прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстави відмови та у якому надано роз'яснення про порядок оскарження вказаного рішення (а.с. 249).

Не погодившись із рішенням органу міграційної служби ОСОБА_2 звернувся із позовною заявою до Чернігівського окружного адміністративного суду про скасування вказаного рішення ДМС України.

Перевіряючи обґрунтованість доводів позивача та його представника, судом було допитано в якості свідка ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6.), який є головою Інформаційного офісу ХТІ в Україні. Свідком було зазначено, що ХТІ - міжнародна ісламська політична партія, заснована у 1953 році, метою якої є відновлення ісламського способу життя шляхом встановлення держави Халіфат. Всі погляди, ідеї та методи партії побудовані виключно на Ісламі. ХТІ обмежив діяльність по відновленню Халіфату виключно у мусульманських країнах. За межами ісламського світу (в т.ч. в Росії та Україні) ХТІ веде просвітницьку діяльність по поширенню серед мусульман і немусульман ідей Ісламу. В Україні ХТІ не веде боротьби за владу і не працює над зміною державного устрою, рівно як і не зазіхає на територіальну цілісність, оскільки населення України у своїй більшості не є мусульманським. Тому ХТІ в Україні діє лише як релігійна організація вже на протязі 20 років, а не як політична партія.

З наданих в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_6.), який очолює громадську організацію «Правозахисний рух Криму» судом встановлено, що у зв'язку з анексією Російською Федерацією АР Крим, діяльність ХТІ стала переслідуватись спецслужбами Росії, не зважаючи на те, що ХТІ не є екстремістською організацією та не належить до терористичних організацій. Про взаємозв'язки ХТІ та Ісламської держави йому не відомо, оскільки між зазначеними організаціями є ідеологічні розбіжності. Наголосив, що діяльність ХТІ на території Криму до його анексії Російською Федерацією була легальною, підтвердженням чого є чисельні просвітницькі конференції, проводені організацією. Члени організації здійснювали публічну діяльність. Додатково зазначив, що ОСОБА_2 не є екстремістом та надав йому позитивну характеристику.

Судом допитано у якості свідка, ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8 члена ХТІ, який відбув кримінальне покарання за членство в зазначеній організації у Російській Федерації. ОСОБА_8 повідомив суду, що в 2004 році судом Російської Федерації був засуджений на 8 років за членство в організації ХТІ. В ході слідства зазнавав катування, погроз. Після відбування покарання, у зв'язку з сповідуванням ісламу та побоюванням за власне життя був вимушений виїхати з території Російської Федерації в Україну до АРК Крим. Після анексії АРК Крим Росією виїхав до м. Львів, де на даний час очікує документів, що підтверджують його статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Наголосив, що ХТІ заперечує будь-яке застосування силових методів для досягнення своїх політичних цілей, а тому не є терористичною та не загрожує територіальній цілісності України.

Згідно з показами всіх свідків, ХТІ здійснює свою діяльність у більш ніж 50 країнах світу (практично у всіх країнах Близького Сходу, Європи, у Америці, Канаді, Австралії, країнах Центральної, Південної та Південно-Східної Азії). В даний час ХТІ заборонена в Німеччині, Росії, Узбекистані та деяких країнах Центральної Азії (Саудівська Аравія, Катар). Заборона діяльності в Німеччині пов'язана із позицією організації стосовно заперечення законності існування Ізраїлю і активною пропагандою цієї позиції. В країнах Центральної Азії вона заборонена як «екстремістська» за пропаганду ідей утворення ісламської держави (Халіфата), що переслідується авторитарними режимами.

Єдиною країною де ХТІ заборонена як «терористична організація» є Росія.

ХТІ є міжнародною ісламською партією, діяльність якої ґрунтується на законах Ісламу. Метою цієї партії є відновлення ісламської держави, керівником якої був би обраний мусульманами «халіф». Методою діяльності організації є просвіта із закликом до мусульман повернутися до ісламського засобу життя. Своїм завданням ХТІ вважає виховання моральних та ідейних з точки зору Ісламу людей, без яких неможливо розбудова ісламської держави. Організація декларує виключно мирні засоби роботи серед мусульман. Партія немає військового крила чи озброєних прибічників. Так, речник організації у Великій Британії від імені ХТІ засудив терористичні акти, що були скоєні у 2007 році у Лондоні. Речник організації у Данії також виступив із засудженням цього теракту. Завдяки цьому, ХТІ цілком легально діє у всіх демократичних країнах Європи та Північної Америки, за винятком Німеччини, де партія заборонена через свою антисіоністську риторику та критику Ізраїлю. Але й у Німеччині забороненими є публічні заходи партії, при цьому члени ХТІ не переслідуються правоохоронними органами країни. Провідні правозахисні організації світу, зокрема «Amnesty International», визнавали членів цієї партії, засуджених до ув'язнення у країнах СНД, політичними в'язнями та рішуче засуджували численні факти катувань та позасудових страт членів ХТІ в цих країнах.

Представником позивача також долучено письмові пояснення ОСОБА_11 (далі - ОСОБА_11.), який є працівником міжрегіональної громадської організації правозахисний центр «Меморіал» (далі - ПЦ «Меморіал») та керівником створеної в рамках цієї організації програми «Протидія фабрикуванню кримінальних справ про ісламський екстремізм в Росії». З вказаних пояснень судом встановлено, що в Російській Федерації існує ряд проблем, пов'язаних із репресіями, що супроводжуються грубими порушеннями прав людини, які почалися в Росії під прикриттям «боротьби з тероризмом» та торкнулися в першу чергу мусульман, в тому числі і членів ХТІ, який викладений у огляді «Росія: спецслужби проти ісламської партії «Хізб ут-Тахрір» (http//www.memo.ru/daytoday/05hisb01.html).

Рішення Верховного Суду РФ №ГКПИ 03-116 від 14.02.03р. щодо заборони діяльності ХТІ на території РФ, за твердженнями ОСОБА_11, з самого початку критикувалося юристами та правозахисниками як відносно процедурних питань, так і щодо самого змісту рішення. З текстом рішення в даний час можна ознайомитися на сайті Національного антитерористичного комітету РФ (http://nac.gov.ru/content/3934.html). З тексту документу видно, що визнання ХТІ «терористичною організацією» ґрунтується не на фактах причетності членів організації до актів насильства, підготовці таких актів чи до пропаганди терористичних методів, встановлених в межах відповідних правових процедур, а тільки на сумнівних формулюваннях декларативного характеру, жодне з яких не може слугувати підставою для характеристики діяльності даної організації як «терористичної». Рішення було винесено у закритому засіданні за участю представників лише ФСБ, Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції РФ, за відсутності можливості подати альтернативну позицію з цього питання. Більше ніж рік з текстом рішення не могли ознайомитися особи та організації, чиїх прав воно стосувалося. Всі спроби оскаржити це рішення відхилялися з різних формальних підстав, без розгляду справи по суті.

Водночас, ХТІ та її члени відсутні в оновленому списку санкцій Комітету Ради Безпеки ООН, запровадженому резолюціями №1267(1999) та №1989(2011), серед організації, пов'язаних з «Аль-Каідою» (http://www.un.org/russiun/sc/committees/1267/information.shtml).

ХТІ не включена і до оновленого списку іноземних терористичних організацій, який складається Державним департаментом США. (http://www.stait.gov/j/ct/rls/other/des/123085.htm).

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що діяльність ХТІ заборонена в Таджикистані внаслідок прийняття Верховним судом відповідного рішення в 2001 році, а в Російській Федерації організацію ХТІ визнано терористичною рішенням Верховного Суду РФ №ГКПИ 03-116 від 14.02.2003, можливість ознайомитися з яким була ускладнена протягом тривалого часу.

Водночас інформація з відкритих незалежних джерел, зокрема, Комітету Ради Безпеки ООН та Державного департаменту США, які суд вважає надійними та об'єктивними, не відносить діяльність ХТІ до терористичної та/або екстремістської.

Суд підкреслює, що в Україні не існує списку чи переліку організацій, які відповідно до чинного національного законодавства віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не існує заборони на діяльність ХТІ на території України, а тому посилання відповідача на лист Департаменту захисту національної безпеки СБУ України від 02.12.2015 № 5/2/1-39576, суд визнає безпідставним.

Встановлені судом обставини спростовують висновки ДМС України про терористичний характер діяльності ХТІ.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що органи ДМС України не наділені повноваженнями щодо віднесення тієї чи іншої організації до терористичної чи екстремістської.

Щодо фактів кримінального переслідування ОСОБА_2 та членів партії ХТІ в Російській Федерації, суд зазначає, що з наявних у справі письмових пояснень ОСОБА_11 судом встановлено, що ОСОБА_2 покинув Російську Федерацію через загрозу арешту у зв'язку з порушенням 12.10.2015 Управлінням ФСБ Москви і Московської області кримінальної справи № 221442, пов'язаної з діяльністю забороненої в Росії організації ХТІ.

За повідомленнями офіційних осіб та родичів затриманих, звернувшихся в ПЦ «Меморіал», 19.10.2015 в рамках даної справи в ході спільної операції МВС та Управління ФСБ Москви і Московської області були затримані та взяті під варту 22 людини, що підозрюються у членстві ХТІ. Фактично всі вони уродженці Таджикістану та є громадянами Таджикістану. Всім підозрюваним було пред'явлено обвинувачення за ст.ст. 205.5 ч. 1 або 205.5 ч. 2 КК РФ.

В той же день в ході перевірок за різними адресами в Москві та Московській області були затримані більше ніж 70 уродженців Таджикистану, багато з яких були видворені на Батьківщину.

В постанові про порушення кримінальної справи від 12.10.2015 серед 24 підозрюваних згадується ім'я ОСОБА_2 - як особи, по відношенню до якої порушено кримінальну справу за ст. 205.5 ст. 1 КК РФ (організація діяльності організації, що визнана терористичною). Дана стаття була внесена до КК РФ в листопаді 2013 року. По частині 1 даної статті передбачено покарання від 15 до 20 років позбавлення волі або по життєве ув'язнення.

З наведеного суд дійшов висновку, що прийнявши рішення покинути територію Російської Федерації, ОСОБА_2 мав серйозні побоювання щодо своєї безпеки через можливі переслідування у випадку затримання російськими спецслужбами.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно пояснень ОСОБА_11, станом на червень 2012 року в Таджикистані були засуджені 400 членів ХТІ, біля 300 з яких залишались в пенітенціарних закладах. За останні роки вироки стали більш суворими і є випадки коли засуджених по справам ХТІ засуджують за тими самими обвинуваченнями другий та третій рази.

За участь в ХТІ суди у більшості випадків встановлюють покарання від 8 до 22 років позбавлення волі. Багато процесів над членами ХТІ проходять в секретній обстановці, суди не являються незалежними та має місце велика кількість скарг на застосування тортур в ході слідства. Тортури продовжуються і в місцях позбавлення волі. В травні 2012 року родичі більш ніж 50 засуджених по справам ХТІ звернулись до президента Рахмонова з листом про застосування амністії та припинення тортур (http://rus.ozodi.org/content/hezb-ut-tahrir-tajikistan-call-amnesty/24597973.html), але лист залишився без відповіді.

Слід наголосити на випадках, коли громадяни Таджикистану, що приймали участь у ХТІ на території Росії, після повернення у Таджикистан були засуджені на Батьківщині за цю діяльність.

ОСОБА_11 стверджує, що влада Таджикистану на даний час має інформацію про приналежність позивача до ХТІ, так як його дані маються в документі, що направлявся ФСБ в жовтні 2015 року в посольство Таджикистану в Росії. За словами ОСОБА_2 після перетину ним кордону України, співробітники спецслужб приходили до його родичів у Таджикистані намагаючись встановити його місцезнаходження.

Також, судом використана інформація з вікритих джерел інтернетресурсів, а саме: Форум 18, Таджикистан: «Тотальний контроль» ісламу з боку уряду, 06 травня 2016 року, що знаходиться у вільному доступі англійською мовою за веб-посиланням (неофіційний переклад додано до матеріалів справи) http://www.refworld.org/docid/5732e0f54.html: «Як зазначає Форум 18, влада Таджикистану посилює жорсткий контроль віруючих мусульман, які користуються своїм правом на свободу віросповідання та релігії. Уряд встановив відеоспостереження в мечетях та продовжує встановлювати металошукачі. Останні дії держави направлені на «встановлення тотального контролю ісламських дій» в країні.

ОСОБА_14 з незалежного Східного центру релігійних вчень в Душанбе розповіла Форуму 18, що заборона офіційним представникам держави відвідувати п'ятничні молитви виникла «через бажання влади ліквідувати всі видимі прояви релігії в країні».

Міністерство внутрішніх справ визначило наступні рухи та організації екстремістськими: Мусульманський рух Салафі, Табліг Джамаат, Ансоруллох, Ісламський рух Узбекистану, Хізб ут-Тахрір та інші. Діяльність зазначених організацій була заборонена, не дивлячись на відсутність з ними будь-яких злочинів».

Комісія США з питань релігійної свободи, Щорічна доповідь 2016 - Таджикистан, 02 травня 2016 року, що знаходиться у вільному доступі англійською мовою за веб-посиланням (неофіційний переклад додано до матеріалів справи) http://www.refworld.org/docid/57307ceb11.html: «Положення закону Таджикистану про екстремізм карають екстремістські, терористичні або революційні дії навіть у випадках, які не включають жодного прояву насильства чи наміру здійснити таке насильство. Судовий розгляд справ за такими звинуваченнями є непрозорим, а обвинувачуваним не надаються законні можливості процесуального захисту. Таджицький уряд використовує звинувачення в проявах ісламістського екстремізму з метою виправдання обвинувачень проти конкретних осіб, що задіяні в певних релігійних організаціях. Так, уряд Таджикистану заборонив наступні ненасильницькі та релігійно-спрямовані організації, вважаючи їх екстремістськими: Хізб ут-Тахрір, Джамаат Табліг, Мусульманське Братерство та Групу 24».

Фундація Джеймстаун, Російські ЗМІ грубо перебільшують рівень підтримки Ісламської держави чеченською діаспорою в Європі, 06 травня 2016 року, Євразія Дейлі Монітор, Том 13, Випуск 89, що знаходиться у вільному доступі англійською мовою за веб-посиланням (неофіційний переклад додано до матеріалів справи) http://www.iamestown.org/single/?tx_ttnews%5Bpointer%5D=1&tx_ttnews%5Btt_news%5D=45408&tx_ttnews%5BbackPid%5D=228&cHash=0468dc58e939a3de33a53deb0636b5ad#.V30zevmLTct: «Рівень висвітлення в російських ЗМІ теми Ісламської Держави (ІД) продовжує збільшуватися. Раніше, російська преса затаврувала Кавказький емірат, Хізб ут-Тахрір та інші ісламські рухи. Наразі, всі теми, що мають хоч якесь відношення до ісламу позначаються тавром «Ісламська держава».

Систематичне порушення прав людини в Росії та Таджикистані підтверджується Звітом Amnesty International 2015/16: Права людини в сучасному світі, 01.02.2016, доступний російською мовою за наступною адресою http://www.refworld.org.ru/docid/56cdbe674.html та Звітом Amnesty International 2014/15: Права людини в сучасному світі, 24.02.2015. Звіт доступний російською мовою за посиланням http://www.refworld.org.ru/docid/54f45da84.html.

Отже, оцінюючи зібрані докази в сукупності, які не викликають сумнівів щодо їх достовірності, суд вважає доводи ОСОБА_2 про те, що кримінальне переслідування його та членів партії ХТІ в Таджикістані та Російській Федерації є формою переслідування за ідеологічними мотивами на підставі безпідставних звинувачень та застосуванням тортур - переконливими, мотивованими, підтвердженими та бере їх до уваги.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності та у країні постійного проживання, на теретирії якої останній перебував легально, він зазнавав переслідувань через своє активне членство у ХТІ. Оскільки загальна ситуація з правами людини в Таджикістані та Російській Федерації після залишення їх позивачем не покращилася, а кримінальна відповідальність за членство у ХТІ посилилась, суд вважає цілком обґрунтованими побоювання позивача зазнати переслідувань у разі його повернення до Росії та Таджикістану.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI (в редакції Закону № 1251-VII від 13.05.14р.) визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 5 Закону №3671-VI, відповідно до частини 1 якої особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з частиною 6 статті 5 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частиною 2 статті 13 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Аналізуючи умови, передбачені пунктом 1 статті 1 Закону №3671, беручи до уваги роз'яснення, надані Вищим адміністративним судом України у Постанові Пленуму ВАС України від 25.06.2009 № 1 (із змінами та доповненнями), суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.

Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту «A» статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Разом із цим, пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 статті 1 цього ж Закону дано визначення особи, яка потребує додаткового захисту, зміст якого наведено у постанові вище.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, передбачені статтею 6 Закону №3671-VI.

Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВАС України від 26.06.2011 року №3 (із змінами та доповненнями) відповідно до принципу розподілу влади суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З таких підстав, враховуючи вищенаведені обставини, суд визнає наявність достатніх підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому, рішення ДМС України від 30 травня 2016 року № 285-16 суд визнає таким, що суперечить вимогам Закону № 3671-VI та таким, що прийняте з порушенням передбачених статтею 2 КАС України принципів, а тому воно підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття спірного рішення. Натомість встановлені судом фактичні обставини спростовують висновки про відсутність передбачених пунктом 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI підстав для визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту та свідчать про їх помилковість.

Керуючись статтями 7-14, 69-71, 86, 94, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 285-16 від 30 травня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Таджикистану ОСОБА_2 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Ю.О. Скалозуб

Судді: Л.О. Поліщук

В.І. Дяков