Ухвала суду № 61103802, 31.08.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2558/15 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

31 серпня 2016 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суді в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 та Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури Українии, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- скасувати наказ Генерального прокурора України № 46 ц від 19 січня 2015 р. про звільнення ОСОБА_2 з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України;

- зобов'язати Генерального прокурора України винести наказ про прийняття ОСОБА_2 на посаду старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва шляхом переведення до управління міжнародно-правового співробітництва, утвореного відповідно до наказу Генерального прокурора України № 10 шц від 16 лютого 2015 року після ліквідації Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України;

- стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково - постановлено визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №46 ц від 19 січня 2015 р. про звільнення ОСОБА_2 з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України; поновити ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 січня 2015 року; стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 січня 2015 року по 08 квітня 2015 року; допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 січня 2015 року та присудження виплати йому заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.

14.07.2015 року Київський апеляційний адміністративний суд за результатами апеляційного розгляду даної справи прийняв постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.

Постановою Вищого апеляційного адміністративного суду України від 01.03.2016 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2015 року, - скасовано; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2015 року - змінено, викладено абзац третій резолютивної частини постанови у наступній редакції: "Зобов'язати Генерального прокурора України винести наказ про прийняття ОСОБА_2 на посаду старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 16 лютого 2015 року"; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи в даній частині справу на новий розгляд суд касаційної інстанції зазначив про необхідність застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, згідно п. 5 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

З урахуванням вимог постанови суду касаційної інстанції, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 239983,89 грн. В іншій частині з задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою ОСОБА_2 та представник Генеральної прокуратури України подали апеляційні скарги, в яких позивач просить постанову суду першої інстанції змінити та стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 369458,63 грн. (в т.ч. податки та інші обов'язкові платежі) і частину доходів внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати у розмірі 16419,91 грн. В свою чергу представник Генеральної прокуратури України просить змінити постанову суду першої інстанції та зменшити суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача до 169127,98 грн. В своїх апеляційних скаргах апелянти посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2015 року видано виконавчий лист.

На підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.05.2015 року Генеральною прокуратурою України видано наказ №1082ц від 26.06.2015 року, яким наказ Генерального прокурора України від 19.01.2015 року №46ц про звільнення ОСОБА_2 скасовано, поновлено на займаній посаді з 20.01.2015 року.

Водночас, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2015 року постанову суду першої інстанції скасовано, у зв'язку з чим наказом Генерального прокурора України від 23.04.2015 року №1169-ц наказ від 26.06.2015 року №1082ц про поновлення позивача на посаді скасовано у зв'язку зі скасуванням судом підстави для поновлення ОСОБА_2 на посаді.

При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 року в адміністративній справі №826/17527/15 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №1169-ц від 23.07.2015 року.

Зазначена обставина не заперечується сторонами по справі.

У зв'язку з відсутністю посади, на яку ОСОБА_2 поновлено, наказом в.о. Генерального прокурора України від 18.02.2016 року №198ц позивача за його згодою переведено на посаду прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України на час відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами ОСОБА_3

При цьому, суд першої інстанції, з урахуванням викладених в постанові суду касаційної інстанції вимог, дійшов вірного висновку, що період з 20.01.2015 року по 25.06.2015 року та з 24.07.2015 року по 17.02.2016 року є вимушеним прогулом ОСОБА_2

У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення на користь ОСОБА_2 суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 239983,89 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону № 108/95-ВР визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до п. 3 ч. 2 Інструкції N 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до довідки про розмір заробітної плати №18-128вих-15 від 26.01.2015 року розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 775,58 грн.

З урахуванням листа Міністерства праці та соціальної політики України від 09.09.2014 року № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» за період з 20.01.2015 року по 25.06.2015 року кількість днів вимушеного прогулу становить 108 робочих днів, відповідно сума середнього заробітку за даний період становить 83762,64 грн. (775,58*108).

Судом першої інстанції також вірно зазначено, що у період з 26.06.2015 року по 23.07.2015 року ОСОБА_2 працював, а відтак розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 24.07.2015 року здійснюється із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 984,07 грн., що підтверджується довідкою №18-980вих.16 від 17.05.2016 року.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» з 01.12.2015 року підвищено на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Тобто, колегія суддів погоджується яз висновком суду першої інстанції, що розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01.12.2015 року по 17.02.2016 року повинен бути здійснений із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1230,09 грн., зокрема, з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів працівникам органів прокуратури.

Також, з урахуванням листа Міністерства праці та соціальної політики України від 09.09.2014 № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» за період з 24.07.2015 року по 30.11.2015 року налічується 90 робочих днів прогулу.

При цьому, сума середнього заробітку за даний період становить 88566,30 грн. (90 роб. днів * 984,07 грн.).

За період вимушеного прогулу з 01.12.2015 року по 17.02.2016 року, тобто за 55 робочих дні стягненню на користь позивача підлягає сума середнього заробітку у розмірі 67654,95 грн. (55 роб. дні*1230,09 грн.).

Таким чином, колегія суддів погоджується з проведеним розрахунком суду першої інстанції, що загальна сума середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу ОСОБА_2 становить 239983,89 грн.

Зазначений розрахунок також підтверджено довідкой Генеральної прокуратури України від 30.05.2016 року №18-1066 вих.16 (а.с.62 Т.3).

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача, що стягненню з відповідача на користь останнього підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 369458,63 грн., а також компенсація у зв'язку із втратою частини доходів позивача внаслідок несвоєчасних виплат заробітної плати в розмірі 16419,91 грн. з наступних підстав.

Позивач зазначив, що оскільки закони України мають вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітку плату, не нижчу, ніж визначено законом, обрахунок суми середнього заробітку має бути проведено на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Водночас, відповідно до рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Також, суд першої інстанції вірно вказує, що згідно рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII „Прикінцеві положення" Закону України „Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Крім того, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі „Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування норм і положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» є правомірними, а відтак стягненню на користь ОСОБА_2 підлягає сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 239983,89 грн.

Більш того, наведений позивачем розрахунок не відповідає вимогам Порядку №100 та обчислений позивачем з сум, які фактично йому не нараховувались та не були ним отримані.

Крім того, суд першої інстанції правомірно зазначає, що тому позовні вимоги в частині стягнення компенсації у зв'язку з втратою частини доходів не підлягають задоволенню зважаючи на наступне.

Виплата компенсації у зв'язку з втратою частини доходів передбачено нормами Закону України «Про компенсацію громадян втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», відповідно до положень якого, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). При цьому, під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Разом з тим, в даному випадку судом стягується середній заробіток за час вимушеного прогулу, а не несвоєчасно виплачена заробітна плата.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Таким чином, доводи викладені ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження, а тому вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню.

Разом з тим, посилання представника Генеральної прокуратури України в своїй апеляційній сказі, що судом першої інстанції протиправно не відраховано від суми 239983,89 грн. виплати у розмірі 16674,97 грн. (вихідної допомоги) та 54180,94 грн. (допомоги по безробіттю), колегія суддів не приймає до уваги, так як відповідачем в порушення ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано належних та допустимих доказів отримання позивачем даних сум.

Так, дійсно, працевлаштування позивача або нарахування йому допомоги по безробіттю впливає на розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати №100. Однак, в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані належним чином завірені копії документів на підтвердження даних доводів про отримання цих сум.

Таким чином, доводи викладені відповідачем в своїй апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження, а тому вимоги апеляційної скарги відповідача не підлягають задоволенню.

Вказані в апеляційних скаргах процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для зміни судового рішення.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягаютьчастковому задоволенню

При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Генеральної прокуратури України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлено 06 вересня 2016 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.