Постанова № 61103073, 22.08.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2016 року Справа № 808/2400/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Нечипуренка О.М., при секретарі Резніченко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом: ОСОБА_1

до відповідачів: 1.Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області,

2. Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

третя особа: Державна казначейська служба України

про: визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 від 22.08.2000)

від відповідачів: - 1 Бондаренко Т.І.(довіреність №08-02/1591 від 01.06.2016)

- 2 не прибув

від третьої особи - не прибув

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області (далі - відповідач 2), Державної казначейської служби України (далі - третя особа) про: 1) визнати протиправними дії відповідача 1, щодо відмови позивачу виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою роботи суддею Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області на підставі ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010, який діяв на момент виникнення права на відставку та на момент реалізації такого права; 2) зобов'язати відповідача 1 виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою роботи суддею Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області на підставі ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010, який діяв на момент виникнення права на відставку та на момент реалізації такого права.

Ухвалою суду від 11.08.2016 відкрито провадження в адміністративній справі №808/2400/16, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 22.08.2016.

18.08.2016 на адресу суду надійшло клопотання відповідача-1 про залишення позову ОСОБА_1 без руху, оскільки ним сплачено судовий збір не у повному обсязі.

В засіданні 22.08.2016 представник відповідача-1 підтримала зазначене клопотання та просила його задовольнити.

Позивач проти задоволення вказаного клопотання заперечив.

Розглянувши заявлене відповідачем-1 клопотання, суд визнав його необґрунтованим та відмовив у його задоволенні, оскільки під час відкриття провадження у справі суд дійшов висновку про належність розміру сплаченого судового збору.

В засіданні 22.08.2016 позивач заявив клопотання про залишення без розгляду позовних вимог до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області та зазначив, що позовні вимоги до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області підтримує у повному обсязі.

Розглянувши заявлене клопотання суд визнав його обґрунтованим та задовольнив, залишивши без розгляду позовні вимоги до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

В засіданні 22.08.2016 позивач підтримав позовні вимоги, з урахуванням заявленого клопотання, та просив задовольнити їх у повному обсязі. Обґрунтовуючи свої доводи зазначав, що станом на час подання позивачем заяви про відставку, у березні 2014 року, його стаж роботи на посаді судді складав 30 років, 03 дні. Посилався на те, що ч. 1 ст.109 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" передбачалось, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Частиною 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлювалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У зв'язку із чим, позивач вважає, що приписи ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є похідними від положень ч. 1 ст. 109 цього Закону. У зв'язку із чим вважає неправомірним відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області у виплаті позивачу вихідної допомоги із посиланням на положення Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", оскільки ч. 3 ст. 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідач-1 позов не визнав, про що надав суду письмові заперечення, в яких зазначено, що оскільки станом на день виходу позивача у відставку 22.02.2016 виплата вихідної допомоги судді у зв'язку із відставкою законодавством передбачена не була, тому така вихідна допомога йому і не виплачувалась. У зв'язку із викладеним, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Відповідач-2 до суду не прибув. Направив на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи до суду не прибув. Будь-яких письмових заперечень чи пояснень по суті спору не надходило.

Відповідно до ст. 41 КАС України, в ході судового розгляду здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу "Камертон".

Відповідно до ст.160 КАС України, 22.08.2016 сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та документи, надані сторонами додатково, заслухавши представників сторін, суд вважає, позовні вимоги необґрунтованими та такими, що, задоволенню не підлягають, з наступних підстав:

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у т.ч. на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України".

ОСОБА_1, до 22 лютого 2016 року працював на посаді судді Мелітопольського міського суду Запорізької області, а в подальшому - на посаді судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

13 березня 2014 року позивач звернувся до Вищої Ради Юстиції та до Верховної Ради України із заявами про звільнення його у відставку за вислугою років, що підтверджується рішенням Вищої Ради Юстиції України від 24 вересня 2015 року № 664/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, у зв'язку з поданням заяви про відставку".

Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 року № 788-УІІІ "Про звільнення суддів" суддю Васильцова О.В. звільнено з посади судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у зв'язку із поданням заяви про відставку.

22 лютого 2016 року позивача було виключено зі складу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, що підтверджується наказом №06-к голови суду Фоміна В.А.

В липні 2016 року позивач звернувся до ТУ ДСАУ в Запорізькій області із заявою про виплату йому вихідної допомоги судді у зв'язку із виходом у відставку.

ТУ ДСАУ в Запорізькій області листом від 08.08.2016 В-69/№08- 05/2276 повідомлено позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати йому вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням у відставку.

Позивач, вважаючи протиправним відмову у виплаті вихідної допомоги у зв'язку із звільненням у відставку та з вимогою зобов'язати вчинити певні дії, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку рішенню відповідача суд виходить з приписів ч. 3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначається Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 2453-VI).

Відповідно до ст. 100 Закону України № 2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Згідно з положеннями ч. 1, 3,4 ст. 109 Закону України № 2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною 6 статті 111 Закону України № 2453-VI передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Тобто, підставою для припинення трудових відносин є відповідне рішення, а не факт подачі заяви про звільнення. Отже, суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. В даному випадку підставою для звільнення судді є постанова Верховної Ради України.

Статтею 136 Закону України № 2453-VI в редакції від 07.07.2010 було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 1-1/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Судом з'ясовано, що на час звільнення позивача з посади судді та відрахування його зі штату Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Отже, судді, які виходили у відставку з 01.04.2014 не мали законодавчих підстав для отримання вихідної допомоги.

Посилання позивача на те, що він отримав право на одержання вихідної допомоги водночас із набуттям права на відставку з часу, з якого його стаж роботи на посаді судді досяг 20 років, суд дослідивши відхиляє з посиланням на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки станом на день виходу судді у відставку виплата вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою законодавством передбачена не була, тому така вихідна допомога йому не виплачувалась.

Той факт, що на момент досягнення стажу роботи позивача на посаді 20 років у Законі України № 2453-VI в редакції від 07.07.2010 норма ст. 136 ще існувала, не призводить до автоматичної виплати вихідної допомоги, оскільки на той час, суддя своїм правом виходу у відставку не скористався.

З приводу доводів позивача щодо невідповідності положень Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення ст. 136 Закон України "Про судоустрій і статус суддів" вимогам ст. 22 Конституції України суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України... .

На день винесення судового рішення у даній адміністративній справі відсутнє рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Більш того, Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" є чинним, а отже підлягає обов'язковому виконанню.

За таких обставин, суд доходить висновку, що станом на дату звільнення позивача з посади були відсутні передбачені законом підстави для виплати йому вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

Частиною першою статті 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач у справі діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, і не порушив права та інтереси позивача у справі.

Таким чином, у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до статті 94 КАС України судові витрати позивачу не повертаються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 11, 71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції

Суддя О.М. Нечипуренко