Рішення № 61095348, 23.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/640/15-ц Головуючий у І інстанції Шовкопляс О. П.Провадження № 22-ц/780/3585/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 23.08.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

23 серпня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Касьяненко Л.І.,

Суддів: Іванової І.В., Гуля В.В.,

За участі секретаря: Тимошевської С.І.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічногоакціонерного товариства "Банк " Фінанси та Кредит" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк" Фінанси та Кредит"до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - реєстраційна служба Білоцерківського міського управліення юстиції в Київської області, відділ, управління Державної міграційної служби у Київської області, міський відділ Державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в Київській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду з позовом та просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед позивачем за кредитним договором №12-06-Ип/05 від 17 листопада 2006 року в сумі 1984619 грн. 79 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 68,2 кв. м., що належить на праві приватної власності майновому поручителю ОСОБА_4 шляхом визнання права власності на зазначене майно за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; виселити з квартири АДРЕСА_2 осіб, які там зареєстровані, а саме ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_5.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №12-06-Ип/05, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 40 000 доларів США у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності з оплатою за процентів встановлених договором та строком до 16 листопада 2021 року. Крім того, з метою забезпечення виконання вищевказаного зобов'язання 17 листопада 2006 року між ОСОБА_4 та банком укладено договір іпотеки № 12-06-П1/05, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_3. Рішенням суду від 11 вересня 2009 року з ОСОБА_4, ОСОБА_4 стягнуто на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 519435 грн. 38 коп. Однак, зазначене рішення суду відповідачами не виконано. Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку із чим утворилась заборгованість. Таким чином, у банку виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому відповідачам, було направлено добровільні вимоги про звільнення житлового приміщення, проте останні на вказані вимоги належним чином не відреагували.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2015 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі «Банк «Фінанси та Кредит» просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що на його думку, єдиною підставою для відмови у задоволенні позову Закон України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 17 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №12-06-Ип/05, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 40 000 доларів США у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності з оплатою за процентів 15,5 % річних строком до 16 листопада 2021 року.

17 листопада 2006 року з метою виконання вищевказаного зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 12-06-П1/05, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_4.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2009 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено частково та стягнуто заборгованість по основній сумі боргу на користь банку заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку в сумі 519 435, 38 грн.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, заборгованість позичальника за кредитним договором №12-06-Ип/05 від 17 листопада 2006 року складає 1984619 грн. 79 коп., з яких сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту у розмірі 482 588 грн. 49 коп., сума прострочення заборгованості по основному боргу кредиту у розмірі 54 285 грн. 10 коп., сума строкової заборгованості по відсотках - 7 165 грн. 64 коп. сума простроченої заборгованості по відсоткам - 543 933 грн. 38 коп., пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам - 896 647 грн. 18 коп.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки матиме місце подвійне стягнення заборгованості. Банк використав своє право на захист, передбачене ч. 1 ст. 1050 ЦК України.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згодиз усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст.7 цього ж Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині.

Частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України Про іпотеку договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку.

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Іпотечним договором передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється шляхом позасудового врегулювання на підставі Договору, виконавчого напису нотаріуса, або за рішенням суду.

Відповідно до змісту іпотечного договору іпотекодержатель має право в порядку позасудового врегулювання, прийняти предмет іпотеки у власність в порядку, визначеному ст.37 Закону України «Про Іпотеку» При цьому це застереження, що визнається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності останнього на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Таким чином, як у статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і у договорі іпотеки, укладеному між сторонами, зазначено, що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом.

Звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань, суд не взяв до уваги умови договору іпотеки, укладеного між сторонами, а саме пункт, який регулює умови задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки та передбачає, що це застереження, що визнається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності останнього на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Крім того, можливість виникнення права власності за рішенням суду, Цивільний Кодекс України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851 цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для усіх судів України.

Враховуючи те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань є позасудовим способом врегулювання такого питання, що випливає як з вимог ст.ст. 37, 39 Закону України «Про іпотеку», так і з договору іпотеки, укладеного між сторонами, оскаржуване рішення суду, є таким, що порушує норми матеріального права та підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України з ухваленням по справі нового рішення про відмову в позові з вищевикладених підстав.

Керуючись ст.ст. 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк " Фінанси та Кредитзадовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк" Фінанси та Кредит"до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - реєстраційна служба Білоцерківського міського управліення юстиції в Київській області, відділ, управління Державної міграційної служби у Київській області, міський відділ Державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в Київській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: