Рішення № 61088738, 31.08.2016, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

31.08.2016

Справа № 2/489/118/2016

РІШЕННЯ

Іменем України

31.08.2016 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді - Тихонової Н.С.,

при секретарі - Михайловської С.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2015 р. ОСОБА_1 звернулась з позовом до Миколаївської міської ради про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна.

В подальшому відбулася заміна сторін, через що відповідачами у справі було зазначено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 Позивач вказувала на те, що з вересня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, та вела з ним спільне господарство. За час спільного проживання ними, за спільні кошти, було придбано рухоме та нерухоме майно.

Посилаючись на викладене та бажаючи захистити своє право на частку в спільному майні, після смерті ОСОБА_8, позивач, керуючись ст. 74 СК України, уточнивши заявлені вимоги, остаточно просила :

- Встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року, з вересня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року;

- Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_8 наступне майно :

житловий будинок за адресою АДРЕСА_2

земельну ділянку площею 0,0581 га за адресою АДРЕСА_2

нежитловий об'єкт за адресою АДРЕСА_3;

нежитловий об'єкт за адресою НОМЕР_1;

нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_4

автомобіль MERCEDEC - BENZ SPRINT,(2008), білий, держномер НОМЕР_2, НОМЕР_3;

автомобіль MERCEDEC - BENZ ML 350, (2012), білий, держномер НОМЕР_4, НОМЕР_5;

автомобіль IVEKO MAGIRUS, (2005), чорний, держномер НОМЕР_6, НОМЕР_7;

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАНКОСЕРВІС» із 100 % статутного капіталу, учасником якого був ОСОБА_8;

-Визнати право власності за ОСОБА_1 на ? частку всього, зазначеного вище спільного майна.

В судовому засіданні позивач та представник позивача уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 заявлені вимоги не визнала.

Відповідач ОСОБА_4, відповідно до отриманої судом заяви - пояснення, позов не визнала, просила розглянути справу за її відсутності.

Представник відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 позов не визнав в повному обсязі вважаючи його безпідставним.

Представник відповідача ОСОБА_3 вважав заявлені вимоги недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

При цьому, відповідачі та їх представники, погоджуючись із тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 існували близькі стосунки, категорично заперечували проти встановлення факту проживання їх однією сім'єю без реєстрації шлюбу та наявності спільного побуту, бюджету, ведення спільного господарства. Наполягали на придбанні спірного майна ОСОБА_8 особисто за власні кошти.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, повідомлена належним чином.

В судовому засіданні були опитані свідки з боку позивача - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, прослухано запис опиту свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19 у судовому засіданні від 26.02.2016 року.

З боку відповідачів були опитані свідки - ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40

Вислухавши пояснення сторін, представників, свідків, дослідивши надані сторонами докази, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки , попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст.ст.10,59,60,213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог ст.ст.58 - 59, ч.3 ст.61,212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із ст.60 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Так, в силу положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, набутою в порядку, визначеному законом.

Право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права.

За ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

При цьому, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації звязку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

В силуст.355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Спільне майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом, в тому числі і у зв`язку з його набуттям у шлюбі.

За загальним правилом, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (ч. 2ст. 21 СК України).

У той же час, ст.74 СК України презюмує, що майно, набуте жінкою та чоловіком, що проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Вважається, що кожна річ, набута зазначеними особами за період їх проживання однією сімєю без шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності.

Оскільки чинним законодавством презюмується виникнення у жінки та чоловіка, що проживають однією сімєю без шлюбу між собою права спільної сумісної власності на майно, набуте за цей час, то, обов`язок довести протилежне, покладається на особу, яка вважає майно своєю особистою власністю.

Під час розгляду справи, на підставі наданих доказів, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 познайомились, відповідно до пояснень позивача, свідків з обох сторін, долучених до матеріалів справи та датованих фотографій - наприкінці 2005 року та між ними склались близькі стосунки.

ОСОБА_1 має сина - ОСОБА_41, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_42 до 08.09.2005 р., який було розірвано, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбу зроблено відповідний актовий запис № 499 від 08.09.2005 року.

З огляду на характер фотографій, де зображені ОСОБА_1, ОСОБА_8, їх діти, близькі родичі, знайомі протягом 10 років за обставин (починаючи з 2005 по 2014 рік), характерних для сімейних відносин ( арк.142-217 т.1), беручи до уваги те, що ОСОБА_8 називав ОСОБА_41 своїм сином протягом усього періоду стосунків, які склались між ним та ОСОБА_1, а ОСОБА_41 називав ОСОБА_8 батьком, ОСОБА_8 приймав активну участь у вихованні ОСОБА_41, що не спростовували, а підтверджували численні свідки обох сторін, суд вважає факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_8 однією сім'єю без реєстрації шлюбу доведеним.

При цьому із твердженням представників відповідачів про те, що ОСОБА_8 ночував окремо від ОСОБА_1 - у будинку по вул. Трудовій,4 протягом усіх років, що свідчить проти існування сімейних стосунків із ОСОБА_1, суд не може погодитись, оскільки в кожній сім'ї існують певні, притаманні лише їй правила та звички, пов'язані із особистістю сторін цих відносин.

Також представники відповідачів, посилаючись на роздруківку телефонних дзвінків (між номерами) ОСОБА_8 та ОСОБА_1 протягом декількох років по декілька разів на день, стверджують, що цей факт є доказом відсутності спільного проживання та побуту між ними.

Суд же сприймає цей факт, навпаки, як доказ існування тісних сімейних стосунків між сторонами, пов'язаними спільним побутом, які вони обговорювали між собою протягом дня неодноразово.

Отже, з урахуванням викладеного, оскільки судом може бути встановлений факт проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу лише за умови, що будь-хто з цих осіб не перебуває у іншому, зареєстрованому шлюбі, та на підставі наявних доказів, цей факт суд вважає за можливе встановити з вересня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року (день смерті ОСОБА_8.).

Щодо вимог в частині визнання спільним майном та визнання права власності, судом встановлено наступне.

На час знайомства ОСОБА_1 та її малолітній син мешкали за у квартирі за адресою АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, а ОСОБА_8 мешкав та був зареєстрований у житловому будинку по АДРЕСА_5, який належав йому на праві власності. ( арк. 5,6, 48, 135 т.1).

Доказів того, що ОСОБА_1 у той час будь-де працювала, суду не надано.

ОСОБА_8 у зазначений час був засновником ПП «Фармпласт» (зареєстровано 30.04.1999 року) із статутним капіталом 2 000 000 грн. ( арк.79-128 т.2).

ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 17.05.2002 року № 1001 за власні кошти придбав земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 та сплачував комунальні послуги за вказаною адресою починаючи з 2002 року самостійно ( арк.114-116, 132 т.1).

Замість старого житлового будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_8 було побудовано новий житловий будинок, технічний паспорт за яким виготовлено станом на 06.12.2004 року ( арк.123-129 т.1).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04.01.2005 року у реєстр було внесено запис щодо реєстрації права власності за ОСОБА_8 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 в м. Миколаєві. (арк. 33 т.1).

19.03.2005 року ОСОБА_8 було знято з реєстраційного обліку за адресою вул. Кам`яна, 6 через продажу житлового будинку.

Зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_8 19.03.2005 року (арк.135 т.1) .

04.01.2005 року відбулася реєстрація права власності за ОСОБА_8 на нежитловий об'єкт по АДРЕСА_3, на підставі Свідоцтва про право власності від 04.01.2005 року, виданого на підставі рішення виконкому ММР 20.12.2004 року. ( арк.8 т.1).

За рахунок виходу із складу засновників ПП «Фармпласт», у серпні 2012 року ОСОБА_8 особисто отримав у приватну власність 1 800 000 грн. та основних засобів на 4 000 000 грн. Крім того, за 2005 - 2012 р.р. від діяльності належної йому ПП «Фармпласт» отримав 2 746 600 грн. чистого прибутку (арк.80-128 т.2).

За рахунок вказаних коштів ОСОБА_8 було придбано нежитловий об'єкт за адресою НОМЕР_1 (договір купівлі-продажу від 29.11.2012 р.) (арк.9 т1); нежитлові будівлі за адресою вул. Інгульська перша, буд 1б/1 (договір купівлі-продажу від 21.03.2011 р.) ( арк.10-12 т.1); автомобіль MERCEDEC - BENZ SPRINT,(2008), білий, держномер НОМЕР_2, НОМЕР_3 ( 19.04.2013 р.); автомобіль MERCEDEC - BENZ ML 350, (2012), білий, держномер НОМЕР_4, НОМЕР_5 (27.04.2012 р.); автомобіль IVEKO MAGIRUS, (2005), чорний, держномер НОМЕР_6, НОМЕР_7 (21.01.2013 р.) (арк.37 т.1).

Також ОСОБА_8 25.06.2009 року було засновано Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАНКОСЕРВІС» із внесенням особистих коштів в якості 100 % статутного капіталу (арк.13-15 т.1).

ОСОБА_1 з 25.06.2009 року виконувала обов'язки директора ТОВ «СТАНКОСЕРВІС» ( арк.14 т.1), проте мала незначну заробітну плату.

За правилами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Дані положення узгоджуються із положеннями п.п.20-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у яких зазначено питання, які необхідно враховувати судам при визначенні порядку розділу спільного майна подружжя, в тому числі й осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах та містяться у Постанові ВСУ від 08.06.2016 року по цивільній справі № 6-2253 цс15..

Таким чином, на підставі досліджених доказів, суд прийшов до висновку, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 земельна ділянка площею 0,0581 га за адресою АДРЕСА_2 та нежитловий об'єкт за адресою вул. Інгульська перша, буд.1з були придбані особисто ОСОБА_8 виключно за власні кошти та під час, який передував проживанню із ОСОБА_1 однією сім'єю.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАНКОСЕРВІС» було засновано ОСОБА_8 із внесенням своїх власних коштів в якості 100 % статутного капіталу.

Відповідно до ст.12 Закону України від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства» вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, отже це майно не підлягає розділу.

Нежитловий об'єкт за адресою НОМЕР_1; нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_4 автомобіль MERCEDEC - BENZ SPRINT,(2008), білий, держномер НОМЕР_2, НОМЕР_3; автомобіль MERCEDEC - BENZ ML 350, (2012), білий, держномер НОМЕР_4, НОМЕР_5; автомобіль IVEKO MAGIRUS, (2005), чорний, держномер НОМЕР_6, НОМЕР_7 були придбані за власні кошти ОСОБА_8ним особисто для нужд Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАНКОСЕРВІС».

Доказів того, що ОСОБА_1 внесла майновий або трудовий вклад у придбання, або хоча б даних про фінансову спроможність такої участі суду позивачем не надано.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що відсутні підстави для задоволенні позовних вимог в частині визнання майна спільним та визнання права власності на його частку.

Керуючись ст.ст. 10, 14, 30, 60, 62, 212-214 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу - задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_8 з 09.09.2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: