Рішення № 61080563, 05.09.2016, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2016 р.Справа № 924/718/16

Господарський суд Хмельницької області у складі: суддя Музика М.В. при секретарі судового засідання Виноградову Б.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Смолигів Луцького району Волинської області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр", смт. Чемерівці Хмельницької області

про стягнення 97 611,35 грн.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2 - згідно довіреності від 24.06.2016 року

відповідача: ОСОБА_3 - згідно довіреності №02-14/03/16 від 14.03.2016 року

В судовому засіданні відповідно до ч.2 ст. 85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення

ВСТАНОВИВ:

ухвалою господарського суду Хмельницької області від 02.08.2016 року порушено провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Смолигів Луцького району Волинської області до товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр", смт. Чемерівці Хмельницької області про стягнення 97 611,35 грн. Розгляд справи призначено на 22.08.2016 року. Ухвалою суду від 22.08.2016 року судове засідання відкладено на 05.09.2016 року.

Повноважний представник позивача під час судових розглядів справи позов підтримав, наполягає на його задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.08.2016 року та у наданому відзиві №01-02/09/16 від 02.09.2016 року на позовну заяву вважає позовні вимоги необґрунтованими, наголошує на відсутності доказів щодо стягнення санкцій саме за визначені позивачем періоди.

Подав клопотання про зупинення провадження у справі, у якому просить суд зупинити провадження у справі №924/718/16 до вирішення справи №903/422/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 422032,87 грн., яка розглянута господарським судом Волинської області та на даний час оскаржується в апеляційному порядку. Своє клопотання мотивує тим, що рішенням у справі №903/422/16 було встановлено факт отримання ФОП ОСОБА_1 100000,00 грн. в рахунок оплати боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, які перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

При цьому пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Окрім того, неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом не можуть бути встановлені цим судом самостійно.

Проте, відповідачем у поданому клопотанні жодним чином не обґрунтовано, з врахуванням предметів спору у справі №924/718/16 та у справі №903/422/16, які саме обставини, що встановлюються у справі №903/422/16, вплинуть на зібрання та оцінку доказів у справі №924/718/16, та яким чином не встановлення таких обставин призведе до неможливості вирішення справи №924/718/16.

Одночасно, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 Рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За таких підстав, суд не знаходить обґрунтованої мотивації для зупинення провадження у справі №924/718/16 до вирішення справи №903/422/16, оскільки вирішення вказаного спору не може бути перешкодою для встановлення всіх істотних обставин у даній справі у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, а необґрунтоване зупинення провадження у справі порушує право сторін на розгляд справи упродовж розумного строку.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 26.02.2015 року у справі №924/1925/14 задоволено частково позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, Волинська обл., Луцький район, с. Смогилів до товариства з обмеженою відповідальністю "КАМЕНЯР", Хмельницька обл., смт. Чемерівці про стягнення 378 973,98 грн. Стягнуто з ТОВ "Каменяр" на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 181744, 42 грн. богу, 24049, 52 грн. 10% річних за період по 27.11.2014 року, 39934, 29 пені та 38817,71 грн. втрат від інфляції за період по листопад 2014 року.

На виконання вказаного судового рішення 12.03.2015 року видано відповідний судовий наказ.

22.03.2016 року старшим державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №49730032, у якій встановлено, що 16.03.2016 року на депозитний рахунок відділу ДВС надійшли кошти в сумі 290786,89 грн. на погашення заборгованості перед ФОП ОСОБА_1 згідно наказу господарського суду Хмельницької області від 12.03.2015 року у справі №924/1925/14, а 22.03.2016 року до відділу ДВС від стягувача надійшла заява від 16.03.2016 року про сплату боржником заборгованості в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, позивач, керуючись ст. 625 ЦК України та правовими позиціями Верховного Суду України, звернувся з даним позовом до суду, у якому просить стягнути з відповідача 7050,69 грн. 3% річних, нарахованих на 181744,42 грн. боргу за період з 01.12.2014 року по 16.03.2016 року, та 90560,66 грн. втрат від інфляції за період з грудня 2014 року по березень 2016 року.

Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.

Відповідно до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604 609 ЦК, відповідно до яких зобовязання припиняється:

1) виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК). Належним є виконання зобовязання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання;

2) за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК);

3) зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги (ст. 601 ЦК);

4) за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК);

5) внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обовязків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 ЦК);

6) поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК);

7) неможливістю його виконання у звязку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст.607 ЦК);

8) смертю боржника, якщо воно є нерозривно повязаним з його особою і у звязку з цим не може бути виконане іншою особою (ч.1 ст.608 ЦК);

9) смертю кредитора, якщо воно є нерозривно повязаним з особою кредитора (ч.2 ст.608 ЦК);

10) ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобовязання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобовязаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю (ст.609 ЦК).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, у відповідача виникли зобов'язання перед позивачем по сплаті 181744,42 грн. боргу за неналежне виконання умов договору поставки товару №936 від 05.04.2013 року, що підтверджується також рішенням господарського суду Хмельницької області від 26.02.2015 року у справі №924/1925/14, яке набрало законної сили. В свою чергу, сплата вказаного боргу відбулася 16.03.2016 року, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 22.03.2016 року та підтверджується сторонами.

Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У звязку з тим, що в країні відбулися інфляційні процесі, то позивач має право на збереження реальної величини не сплачених грошей.

Зважаючи на відсутність у наведених вище правових нормах такої підстави припинення зобовязання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК.

Наведена позиція підтверджується правовою позицією Верховного Суду України (Постанова Верховного Суду України від 20 грудня2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі №3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі № 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі № 3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11).

Згідно зі ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач обгрунтовано звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних у зв'язку із несвоєчасною сплатою заборгованості за договором поставки №936 від 05.04.2013 року за період після винесення судового рішення та до повної сплати заборгованості.

У п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 7 047,59 грн. 3% річних за період з 01.12.2014 року по 16.03.2016 року, дійшов до висновку про правомірність стягнення 7 047,59 грн. 3% річних. В стягненні 3,10 грн. 3% річних слід відмовити. Нарахування 90 560,66 грн. втрат від інфляції за період з грудня 2014 року по березень 2016 року є правомірним та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача слід стягнути 90560,66 грн. втрат від інфляції та 7047,59 грн. 3% річних; в стягненні 3,10 грн. 3% річних слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судових витрат покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Каменяр (31600, Хмельницька область, Чемеровецький район, смт. Чемерівці, вул. Щорса, буд. 2, код 22778415) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (45614, Волинська область, Луцький район, с. Смолигів, вул. Польова, буд. 6, код НОМЕР_1) 7047,59 грн. (сім тисяч сорок сім грн. 59 коп.) 3% річних, 90560,66 грн. (дев'яносто тисяч п'ятсот шістдесят грн. 66 коп.) втрат від інфляції, 1464,12 грн. (одна тисяча шістдесят чотири грн. 12 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 06.09.2016 року

Суддя М.В. Музика