Постанова № 60915503, 29.08.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2016 р.Справа №804/2877/16 12 год. 40 хвил. Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВерба І.О. при секретарі судового засідання Чмоні А.О. за участю: позивача представника відповідачів 1, 2 ОСОБА_3 Грановський М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23 травня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 26 липня 2016 року, просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв'язку зі звільнення з органів внутрішніх справ України;

- стягнути з Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу у зв'язку зі звільненням з органів внутрішніх справ України у розмірі 45044,28 грн.;

- зобов'язати Головне управління Міністерства Внутрішніх справ України у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 червня 2016 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління Національної поліції у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що:

- з 01.11.1997 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України та системі покарань, 06.11.2015 року наказом начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області №485 о/с позивач був звільнений з органів внутрішніх справ, зв'язку зі скороченням штатів;

- з огляду на наявність у позивача вислуги років понад 10 років, він має беззаперечне право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач також має право на виплату йому середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 06.11.2015 року по день фактичного розрахунку;

- бездіяльність щодо невиплати позивачу грошової допомоги та компенсаційних втрат з огляду на затримку такої виплати є неприпустимою та грубо порушує конституційні права.

Представник ГУ МВС у Дніпропетровській області надав суду письмові заперечення з наступним обґрунтуванням:

- після звільнення з органів внутрішніх справ позивачу була нарахована одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення, однак провести виплати усіх належних сум не виявилось можливим через те, що останній не з'являвся до ГУМВС для отримання коштів;

- спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили службу в ОВС не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України на них не поширюється.

Представником ГУ Національної поліції у Дніпропетровській області підтримано позицію представника ГУ МВС у Дніпропетровській області.

Позивач та представник відповідачів в судовому засіданні підтримали обрані правові позиції.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 01.11.1997 року згідно наказу управління внутрішніх справ у Дніпропетровській області №146о/с від 15.12.1997 року ОСОБА_6 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України.

06.11.2015 року згідно наказу начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №485о/с позивач був звільнений з органів внутрішніх справ відповідно до пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991 року (через скорочення штатів).

Під час звільнення через скорочення штатів, позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні.

Головним управлінням Національної поліції України листами від 06.11.2016 року №3015, від 25.03.2016 року №216, від 12.05.2016 року №8/15-1063, від 05.07.2016 року №9/1011, від 16.06.2016 року №9/с-41, від 20.07.2016 року №9/1061 позивач повідомлявся про нарахування йому одноразової грошової допомоги у розмірі 35657,28 грн. із зазначенням того, що для отримання коштів йому необхідно звернутись до каси ГУМВС України в області.

На час розгляду справи судом вихідна допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що складає 35657,28 грн., позивачу нарахована в повному обсязі. Про можливість її отримання позивач повідомлявся неодноразово, проте не з'являвся для її отримання.

З огляду на викладене, судом не встановлено бездіяльності в діях відповідачів по нарахування вихідної допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Під час розгляду справи позивачу запропоновано звернутись до каси відповідача для отримання сум вихідної допомоги, яка за зверненням позивача була перерахована на його картковий рахунок, що підтверджується матеріалами справи.

У зв'язку з нарахуванням позивачу вихідної допомоги та недопущення подвійної виплати визначеної вихідної допомоги, суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення вихідної допомоги.

Розрахунок вихідної допомоги здійснено за наступною формулою: грошове забезпечення - 3961,92 грн. (посадовий оклад 950 грн.+оклад за спеціальним званням 125 грн. + надбавка за вислугу років 376,25 грн. + премія 1785,04 грн.) * 18 (кількість повних років календарної служби) * 50% = 3567,28 грн., до видачі 35122,42 грн. (35657,28 грн.-35657,28 грн.* 1,5 = 35122,42 грн.).

Зазначені суми нарахувань здійснені на підставі довідки №1213 від 11.07.2016 року, в якій визначені суми грошового забезпечення позивача за вересень 2015 року на суму 3961,92 грн., за жовтень 2015 року на суму 5004,92 грн.

Невідповідність розрахунків вихідної допомоги позивач та ГУ МВС у Дніпропетровській області виникла через розрахунок позивачем суми вихідної допомоги, виходячи з 5004,92 грн. грошового забезпечення, яке включало додаткові види грошового забезпечення непостійного характеру.

Відповідно до листа Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України №15/2 від 22.03.2010 року «Про порядок нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні» вказано, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби, у встановлених випадках виплачується одноразова грошова допомоги у відповідному відсотку місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

При цьому в розрахунок включається посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення постійного характеру, що були встановлені наказами керівника органу чи підрозділу внутрішніх справ на день звільнення зі служби, тобто 06.11.2015 року.

Таким чином, ГУ МВС України в Дніпропетровській області при розрахунку взято суми грошового забезпечення, що мають постійний характер та складають суму 3961,92 грн., що додатково підтверджується нарахованою суму матеріальної допомоги у розмірі 3961,92 грн., а позивачем помилково розраховано суми за останній місяць роботи - жовтень 2015 року, в якому була нарахована премія в розмірі 2828,04 грн., яка не має постійного характеру, а тому у повному розмірі не може враховуватись під час здійснення розрахунку вихідної допомоги.

Щодо доводів позивача про невірний розрахунок кількості календарних років служби, до яких мали б включитись згідно законодавство про особливості пенсійного забезпеченням й інші періоди згідно записам у трудовій книжці, суд вважає їх помилковими, оскільки при нарахуванні вихідної допомоги враховуються саме повні календарні роки служби згідно закону, а особливості пенсійного забезпечення до спірних правовідносин не застосовуються.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно розраховано суму належної позивачу грошової допомоги.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Позивач, заявляючи зазначену вимогу, посилається на норми Кодексу законів України про працю, зокрема статтю 117 Кодексу законів України про працю, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку

Відносини щодо звільненням з публічної служби, в тому числі з органів внутрішніх справ, та виплата вихідної допомоги врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 9 квітня 1992 pоку (далі - Закон №2262) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

При цьому строків, у які повинна бути виплачена зазначена одноразова грошова допомога законодавством не встановлено.

Крім того, згідно преамбули до Закону №2262 цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Натомість предметом регулювання Кодексу законів України про працю, згідно статті 1 Кодексу законів України про працю, є трудові відносини. Таким чином норми статті 117 Кодексу законів України про працю не підлягають застосуванню з питання виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зазначена правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.02.2015 року по справі №К/800/14628/13).

Отже, суд доходить висновку про те, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів України про працю, не підлягає задоволенню, з огляду на відсутність у вищевказаних нормативно-правових актах, що регулюють відповідні правовідносини, строків виплати одноразової грошової допомоги.

З аналізу вищенаведених норм, судом не встановлено в діях відповідачів порушення чинного законодавства, а тому позовні вимоги про визнання бездіяльності Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області та Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України у Дніпропетровській області протиправною не підлягає задоволенню.

Таким чином, виходячи з системного аналізу норм законодавства, адміністративний позов не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено порушення прав позивача.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 26 серпня 2016 року.

Суддя І.О. Верба