Рішення № 6090553, 19.10.2009, Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 2-4726/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

19 жовтня 2009 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Матійчук Г.О.,

при секретарі: Шишкарьовій М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача депозитний вклад в сумі 16000,00 грн., 3% річних від суми простроченого зобов»язання, 5500,00 грн. витрат на правову допомогу та судові витрати, обґрунтовуючи це тим, що між позивачем та відповідачем ТОВ «Укрпромбанк» було укладено договір банківського вкладу № 1023/0308687000173001 від 11.03.2009 року (вклад „КАПІТАЛ”), строк вкладу з 11.03.2009 року по 10.07.2009 року, зі сплатою 18,0 % річних, посилаючись на те, що відповідач відмовився виплатити на її вимогу гроші за зазначеним вище договором банківського вкладу, чим порушив її законні права.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позов з викладених у ньому підстав та просила його задовольнити в повному обсязі, а також розглянути справу в заочному порядку.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, тому суд, враховуючи згоду представника позивача на заочний розгляд справи, визнав можливим провести заочний розгляд справи у відсутність представника відповідача на підставі наявних в справі доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем 11.03.2009 року було укладено договір банківського вкладу № 1023/0308687000173001 (вклад „КАПІТАЛ”), строком на 122 дні з 11.03.2009 року по 10.07.2009 року, зі сплатою 18,0 % річних.

Свої зобов»зання позивач виконала, перерахувавши на рахунок відповідача зазначену в договорі суму (а.с.9).

Після закінчення терміну дії договору позивач звернулася до установи банку з вимогою повернути вклад, (а.с.12), однак їй було відмовлено на тій підставі, що в банку введено тимчасову адміністрацію та тимчасовий мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Частиною 1 статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України, банк зобовязаний видати вклад на першу вимогу вкладника. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Судом встановлено, що відповідач не виконав вимоги ч. 2 ст. 1060 ЦК України та безпідставно відмовив позивачу у поверненні вкладу, посилаючись на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Оскільки, вимоги ч. 2, ст.1060 ЦК України є однією з умов, на яких між позивачем та відповідачем укладено вищевказаний депозитний договір, суд вважає, що відповідач істотно порушив свої зобовязання по цьому договору, фактично позбавивши останнього його права, передбаченого Законом, на повернення вкладу на першу вимогу, на що він розраховував при укладенні цього договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобовязання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобовязання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобовязання.

Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не довів суду наявність законних підстав для відмови в поверненні позивачу вкладу. Доводи та обґрунтування останнього з цього приводу не підтверджуються належними та допустимими доказами і зводяться до однобічного тлумачення законодавства України на свою користь без належного аналізу вимог ч. 2 ст.1060 ЦК України, яка є спеціальною нормою для правовідносин, що виникли між сторонами.

Також суд вважає посилання відповідача у відповіді позивачеві на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, в частині відмови у видачі вкладу таким, що не грунтується на вимогах чинного законодавства, а відтак не приймається судом до уваги.

Таким чином, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідач не виконав передбачене договором зобов»язання щодо повернення позивачу суми вкладу в обумовлений договором строк, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми вкладу в розмірі 16000,00 грн. підлягають задоволенню.

Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення на його користь за договором № 1023/0308687000173001 від 11.03.2009 року 40грн. 76 коп. - 3% річних від суми простроченого зобов»язання, оскільки, відповідно до ст. ст. 58, 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність» під час дії мораторію неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов»язань не нараховуються.

Також суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, оскільки позивачем не надано належних доказів таких витрат.

Так, згідно п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, повязаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, представник позивача брав участь у розгляді даного позову не як особа, що надає правову допомогу стороні, в розумінні вимог чинного законодавства, а як представник за довіреністю в порядку ст. 38 ЦПК України. Оскільки наведена вище норма процесуального закону не відносить до судових витрат витрати по оплаті послуг представника сторони або третьої особи, тому зазначена позивачем грошова сума стягненню з відповідача не підлягає.

Також суд не може взяти до уваги надані представником позивача докази витрат на правову допомогу, хоча суду і надано квитанцію про її оплату, договір та акт прийому-передачі виконаних робіт виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. З наданих суду вище зазначених доказів не вбачається, що приватний підприємець ОСОБА_3, якому позивач відповідно до квитанції сплатила 5500,00 грн. за представництво інтересів в суді та аналіз договору банківського вкладу з консультацією, є фахівцем в галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

До того ж судом не може вважатись обґрунтуваною сума витрат позивача на правову допомогу з посиланням представника позивача на прейскурант з розрахунку 400 грн. за час роботи, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов»язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов»язаних з розглядом справ. Так, граничний розмір витрат, пов»язаний з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення в цивільній справі у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Разом з тим, оскільки суд задовольняє позов, то з відповідача, згідно із ст. 88 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 160,00 грн. у відшкодування судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 614, 615, 651, 1060 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 56, 57, 58, 60,79, 88, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (01133, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 26, МФО 321024, ідентифікаційний код19357325) на користь ОСОБА_2 депозитний вклад за договором банківського вкладу № 1023/03008687000173001 від 11.03.2009 року в сумі 16 000(шістнадцять тисяч),00 гривень, 160 (сто шістдесят),00 гривень у відшкодування судового збору та 120 (сто двадцять),00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В задоволені інших вимог відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом десяти днів з дня отримання його копії до Печерського районного суду м. Києва.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано позивачем протягом десяти днів з дня його проголошення, а апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя Г.О.Матійчук