Постанова № 60894211, 31.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2016 р. Справа№ 910/8500/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Смірнової Л.Г.

Верховця А.А.

при секретарі судового засідання: Сотніковій І.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Марусиченко В.В. - довіреність б/н від 16.02.2016.

від відповідача: Грош М.П. - довіреність № 120/2-871 від 23.05.2016.

розглянувши апеляційну скаргу Національного медичного університету імені О.О.Богомольця на рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 року

у справі № 910/8500/16 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Приватного підприємства «Приватна фірма «Петро Великий»

до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Приватне підприємство «Приватна фірма «Петро Великий» (далі - Підприємство, позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (далі - Університет, відповідач), в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 02.06.2016 року, просило суд:

- визнати інформацію про Підприємство, поширену Університетом шляхом розміщення плакатів та гасел у вікнах навчального корпусу відповідача за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 5, недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації;

- зобов'язати Університет видалити поширювану ним недостовірну інформацію щодо Підприємства та керівника підприємства ОСОБА_5 із будівлі навчального корпусу відповідача за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 5;

- відповідно до статті 278 ЦК України заборонити Університету поширювати інформацію з використанням найменування позивача та прізвища, ім'я та по батькові керівника Підприємства ОСОБА_5, якою порушуються особисті немайнові права позивача в будь-якій формі (плакати, гасла, банери, написи і таке інше) та за будь-якими словосполученнями чи скороченими назвами, за якими можна ідентифікувати Підприємство, на території, на будівлях, адміністративних та навчальних корпусах, належних Університету, а також під час проведення мітингів, акцій, демонстрацій та будь-яких інших заходів масового характеру.

Позов мотивовано тим, що вказана інформація є недостовірною та дискредитує позивача як суб'єкта господарювання, завдаючи шкоди діловій репутації.

За наслідками розгляду заявлених вимог, рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2016 року у справі № 910/8500/16 позов задоволено частково. Визнано інформацію про ПП «Приватна фірма «Петро Великий», поширену Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця шляхом розміщення плакатів та гасел у вікнах навчального корпусу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 5, недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право ПП «Приватна фірма «Петро Великий» на недоторканість ділової репутації. Зобов'язано Національний медичний університет імені О.О. Богомольця видалити поширену ним недостовірну інформацію щодо Приватного підприємства «Приватна фірма «Петро Великий» та керівника підприємства ОСОБА_5 із будівлі навчального корпусу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 5. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 року у справі № 910/8500/16 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що Університет не є автором та взагалі не має жодного відношення до розміщення та/або поширення вказаних позивачем плакатів, оскільки, станом на 26.04.2016 року жодних наказів, розпоряджень, рішень керівництва, пов'язаних із розміщенням будь-якої інформації, плакатів та іншого відносно Підприємства за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 5, не зареєстровано, що підтверджується довідкою канцелярії відповідача № 120/2-965 від 03.06.2016 року, тобто позивач, зазначивши в позові про те, що відповідачем розповсюджено недостовірну інформацію, не надав доказів на підтвердження факту поширення саме відповідачем оспорюваної інформації, а з наданих Підприємством до позову фотографій неможливо ідентифікувати розповсюджувача інформації, з огляду на що Університет є неналежним відповідачем у даній справі.

Як стверджує скаржник, зі змісту плакатів на фотографіях, долучених позивачем до матеріалів справи, вбачається, що автором використовуються, зокрема, фрази, які є висловленням оціночних суджень та суб'єктивною думкою автора, а відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Крім того, відповідач зазначає, що чинним законодавством України не передбачено повноваження закладів освіти, яким є Університет, втручатись та обмежувати конституційні права і свободи студентів, зокрема, щодо вираження своїх поглядів і переконань стосовно діяльності Підприємства.

Іншою підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції апелянт зазначає те, що чинним законодавством України не передбачено такого способу захисту ділової репутації, як видалення поширюваної недостовірної інформації.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану апеляційну скаргу у справі № 910/8500/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Пашкіної С.А., Смірнової Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2016 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу НМУ імені О.О. Богомольця прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 17.08.2016 року за участю повноважних представників сторін.

У поданому через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити її без задоволення, а оскаржуване відповідачем рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні 17.08.2016 року оголошено перерву у справі до 31.08.2016 року на підставі ст. 77 ГПК України.

22.08.2016 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі, до яких додано листи на підтвердження розміщення спірних плакатів 26.04.2016 року саме студентами Університету.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.08.2016 року у зв'язку із перебуванням судді Пашкіної С.А. на лікарняному, для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/8500/16 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді: Остапенка О.М., суддів: Верховця А.А., Смірнової Л.Г.

Ухвалою суду від 31.08.2016 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу НМУ імені О.О.Богомольця прийнято до провадження.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.08.2016 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 року у справі № 910/8500/16 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 року - без змін.

31.08.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги НМУ імені О.О.Богомольця слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною четвертою статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе.

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

За приписом частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

За визначенням, наведеним у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ділова репутація - це відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи.

Пунктом 26 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що ділова репутація - це сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі злочини і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.

Згідно з частиною другою статті 34 ГК України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, заявлений позов мотивовано тим, що відповідачем 26.04.2016 року на вікнах будинку № 5 по вул. Мечникова у місті Києві було розміщено плакати та гасла такого змісту: «Не фінансуйте «Петра Великого»; «Трунам та вінкам не місце в Університеті!»; «Бандюки»; «Забери»; «Бізнес ОСОБА_5 загроза студентам»; «Бізнес ОСОБА_5 небезпека студентів»; «Ні навчанню поряд з мафією ОСОБА_5»; «Поховальна мафія лапи геть від НМУ»; «За ваші гроші поб'ють медиків»; «ОСОБА_5, забери гроби»; ОСОБА_5 «Петро Великий Директор» плакат із зображенням керівника позивача та частини обличчя невстановленої особи.

Факт розміщення вказаних плакатів та гасел саме на будинку № 5 по вул. Мечникова у м. Києві підтверджується фотографіями, які долучені до матеріалів справи та не заперечується відповідачем.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує, що Університет не є належним відповідачем, оскільки не розміщував вказану інформацію.

За його твердженням, плакати були розміщені силами студентів на виконання волі студентського самоврядування, а тому у відповідача відсутні правові підстави перешкоджати діяльності вказаних осіб.

Крім того, на думку відповідача, всі гасла на плакатах містять оціночні судження, а тому така інформація не може бути перевірена та визнана недостовірною.

В підтвердження того, що плакати були розміщені саме студентами Університет подав суду копію листа від 25.06.2016 № 140/л-1 (зареєстровано канцелярією відповідача 27.05.2016 під № 28-К) за підписом Голови студентського парламенту ОСОБА_8, в якому зазначено таке: "У зв'язку з необхідністю привернення уваги громадськості до питання розміщення незаконного поховального магазину у підвалі патоморфологічного корпусу НМУ, інформуємо Вас про розміщення силами студентів у вікнах вказаного корпусу інформаційних плакатів".

Позивачем було документально підтверджено те, що розміщення плакатів відбулося ще до 25.05.2016 року, оскільки позовна заява була подана суду ще 10.05.2016 року з долученням до неї фотографій буднику із плакатами.

Крім того, зі змісту листа неможливо встановити, які саме плакати та з яким саме змістом будуть розміщені силами студентів.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи») .

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації (пункт 9 вищевказаної постанови Пленуму № 1).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 08.11.2012 року Підприємством і Регіональним відділенням Фонду державного майна України був укладений договір оренди № 6297 нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого позивачу було передано в оренду частину нежитлового приміщення площею 10 кв. м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 5.

Вказане приміщення орендується позивачем з метою розміщення магазину непродовольчої групи товарів (ритуального призначення).

Згідно з Договором балансоутримувачем будівлі, в якій орендується майно, є Університет.

Тобто, відповідач, як балансоутримавач, зобов'язаний належним чином користуватися переданим йому у господарське відання власником (держава) майном.

Отже, за розміщення на вікнах будівлі плакатів із гаслами та фотографією керівника позивача має відповідати саме Університет.

Слід зазначити, що відповідач є вищим навальним закладом України такого типу як університет.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 28 Закону України «Про вищу освіту» університет - це багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Частиною першою статті 70 зазначеного закону передбачено, що матеріально-технічна база вищих навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.

Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми вищого навчального закладу з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.

Відповідно до частин першої та третьої статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Згідно із частинами другою, четвертою та п'ятою статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Університет, як балансоутримувач будівлі, яка перебуває у праві господарського відання відповідача, зобов'язаний користуватися вказаним майном, не завдаючи шкоди, зокрема, діловій репутації інших осіб.

Таке використання по суті полягає у тому, що Університет зобов'язаний слідкувати за тими матеріалами, які розміщуються на майні та у випадку з'ясування обставин порушення прав чи законних інтересів інших осіб вчиняти всі залежні від нього дії для усунення порушень чинного законодавства України.

З наданого відповідачем суду апеляційної інстанції листа голови студентського парламенту № 178/л-1 від 16.08.2016 року, вбачається, що 26.04.2016 року студентами з метою привернення уваги громадськості у вікнах будівлі за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 5, студентами були розміщені інформаційні плакати, за допомогою яких останні висловили свою незгоду на розміщення магазину ритуальних послуг в учбовому приміщенні, що в свою чергу заважає учбовому процесу, а саме призводить до виникнення конфліктів між студентами і сторонніми особами, які постійно знаходяться в учбовому корпусі, регулярні траурні процесії призводять до негативного психологічного настрою у студентів, тривалого відчуття тривоги., смутку, відчаю та відчуття безвиході.

В той же час, жодних доказів на підтвердження викладених у листі обставин не додано, як і не доведено того, що відповідні негативні наслідки стали результатом господарської діяльності позивача.

Посилання Університету на те, що розміщення інформації про позивача здійснювалось органами студентського самоврядування без участі відповідача є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки Університет зобов'язаний належним чином користуватися майном і запобігати порушенню прав інших осіб.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що саме Університет є належним відповідачем у даній справі та особою, яка повністю відповідає за ту інформацію, яка розміщується на будівлі, що перебуває у його господарському віданні, що в свою чергу спростовує доводи апелянта про те, що Університет є неналежним відповідачем у даній справі.

Що ж до викладених в апеляційній скарги посилань скаржника на неможливість перешкоджанню діяльності студентського самоврядування, то слід вказати таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 40 Закону України «Про вищу освіту» у вищих навчальних закладах та їх структурних підрозділах діє студентське самоврядування, яке є невід'ємною частиною громадського самоврядування відповідних навчальних закладів. Студентське самоврядування - це право і можливість студентів (курсантів, крім курсантів-військовослужбовців) вирішувати питання навчання і побуту, захисту прав та інтересів студентів, а також брати участь в управлінні вищим навчальним закладом.

Студентське самоврядування об'єднує всіх студентів (курсантів, крім курсантів-військовослужбовців) відповідного вищого навчального закладу. Усі студенти (курсанти), які навчаються у вищому навчальному закладі, мають рівні права та можуть обиратися та бути обраними в робочі, дорадчі, виборні та інші органи студентського самоврядування.

Студентське самоврядування забезпечує захист прав та інтересів студентів (курсантів) та їх участь в управлінні вищим навчальним закладом. Студентське самоврядування здійснюється студентами (курсантами) безпосередньо і через органи студентського самоврядування, які обираються шляхом прямого таємного голосування студентів (курсантів).

У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються законодавством, статутом вищого навчального закладу та положенням про студентське самоврядування вищого навчального закладу.

Необхідно зазначити, що органи студентського самоврядування, зокрема: проводять організаційні, просвітницькі, наукові, спортивні, оздоровчі та інші заходи; захищають права та інтереси студентів (курсантів), які навчаються у вищому навчальному закладі; мають право оголошувати акції протесту (частина п'ята статті 40 Закону).

Згідно і з частиною восьмою статті 40 зазначеного Закону адміністрація вищого навчального закладу не має права втручатися в діяльність органів студентського самоврядування.

Разом з тим, невтручання у діяльність органів студентського самоврядування не можна плутати із бездіяльністю, яка полягає у невжитті заходів спрямованих на усунення порушень прав та законних інтересів інших осіб.

Що ж до посилань на свободу думки і слова, то слід зазначити, що таке право обмежується обов'язком поважати честь та гідність особи та не вчиняти дії, які полягають у поширенні недостовірної інформації, яке, у свою чергу, шкодить діловій репутації.

Зі змісту гасел, які нанесені на плакатах, та з їх сукупності формується враження лише про одну юридичну особу, а саме Підприємство.

Так, деякі плакати містять фотографію керівника позивача ОСОБА_5 та найменування Підприємства («Петро Великий»).

Судом також встановлено, що:

- з фотографії № 1 (а.с. 7 том І) вбачається розміщення на одному вікні плакату «Не фінансуйте «Петра Великого» та плакату з фотографією ОСОБА_5 і невстановленої особи з написом ОСОБА_5 «Петро Великий» директор», а на іншому - «Трунам та вінкам не місце в університеті»;

- з фотографії № 2 (а.с. 8 том І) вбачається розміщення на вікні плакату «Трунам та вінкам не місце в університеті» та плакату з фотографією ОСОБА_5 і невстановленої особи з написом ОСОБА_5 «Петро Великий» директор»;

- з фотографії № 3 (а.с. 9 том І) вбачається розміщення на вікні плакату «Бандюки», плакату з фотографією ОСОБА_5 і невстановленої особи з написом ОСОБА_5 «Петро Великий» директор» та плакату «Побили медиків»;

- з фотографії № 4 (а.с. 10 том І) вбачається розміщення на одному вікні плакату «Забери» та плакату з фотографією ОСОБА_5 і невстановленої особи з написом ОСОБА_5 «Петро Великий» директор», а на іншому - «Бізнес ОСОБА_5 загроза студентам» та плакату з фотографією ОСОБА_5 і жінки, особа якої невстановлена, з написом ОСОБА_5 «Петро Великий» директор»;

- з фотографії № 5 (а.с. 11 том І) вбачається розміщення на вікні плакату «Бізнес ОСОБА_5», плакату з фотографією ОСОБА_5 і невстановленої особи з написом ОСОБА_5 «Петро Великий» директор» та плакату «Небезпека студентів»;

- з фотографії № 6 (а.с. 12 том І) вбачається розміщення на вікні плакату «Ні навчанню поряд з», плакату з фотографією ОСОБА_5 і невстановленої особи з написом ОСОБА_5 «Петро Великий» директор» та плакату «Мафією ОСОБА_5»;

- з фотографії № 7 (а.с. 13 том І) вбачається розміщення на вікні плакату «Поховальна мафія», плакату з фотографією ОСОБА_5 і невстановленої особи з написом ОСОБА_5 «Петро Великий» директор» та плакату «Лапи геть від НМУ»;

- з фотографії № 8 (а.с. 14 том І) вбачається розміщення на вікні плакатів «За ваші гроші» та плакату «Поб'ють медиків»;

- з фотографії № 9 (а.с. 15 том І) вбачається розміщення на вікні плакатів «ОСОБА_5,» та «Забери гроби».

Отже, композиція вказаних плакатів по суті містить у собі інформацію про те, що Підприємство та його керівник є «мафією», «бандюками», несуть загрозу студентам та через їх дії били та поб'ють медиків.

Як вказує відповідач, частина плакатів містять достовірну інформацію (ОСОБА_5 є дійсно директорам позивача), а решта - оціночні судження, які не можна перевірити та визнати їх недостовірними.

Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Проте, гасла на плакатах не містять жодних оціночних суджень, навпаки слова, які використовуються, носять стверджувальний характер і речення сформульовані як висвітлення фактів.

Суду не подано жодного документального підтвердження того, що працівники Підприємства, у тому числі директор були притягнуті до кримінальної відповідальності та щодо них було винесено вирок за звинуваченням у скоєнні злочину, який би полягав у побитті медиків (наприклад, передбачені статтями 121-128 Кримінального кодексу України).

Що ж до використання слів «Бандюки» та «Мафія», то вказані слова використовуються у суспільстві, у тому числі, і на території України для позначення злочинних угрупувань.

Так, мафія (слово за походженням з італійської мови) - це таємнича недержавна злочинна організація, здебільшого бандитська організація, яка шляхом залякування, рекету й терору втручається в політичне життя країни, намагаючись впливати на прийняття вигідних для себе політичних та економічних рішень.

Суду не подано жодного доказу того, що Підприємство або його працівники, у тому числі директор ОСОБА_5, притягнуті до кримінальної відповідальності та щодо них були встановлені у судовому порядку обставини, які б свідчили про участь в бандитській організації, тощо.

У пункті 15 постанови Пленуму № 1 зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

За приписами частини першої статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач подав суду докази поширення відповідачем недостовірної інформації, а Університет жодного документального підтвердження, викладеного на плакатах, не подав.

За вказаних обставин, суд дійшов правомірного висновку про задоволення позовної вимоги про визнання інформації, поширеної Університетом шляхом розміщення плакатів, недостовірною.

Що ж до вимоги про зобов'язання видалити поширену Університетом інформацію, то вона також підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 1 вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК України) тощо.

У пунктах 24 і 25 постанови Пленуму № 1 вказано, що якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформація, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо).

Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність такого способу захисту, який було обрано позивачем - видалення поширюваної недостовірної інформації, суперечить частині другій статті 16 ЦК України, якою передбачено захист судом цивільного права або інтересу іншим способом, що встановлений договором або законом, аніж ті, про які зазначено в частині 1 відповідної статті.

З огляду на наведене, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання Університет видалити поширену ним недостовірну інформацію щодо Підприємства та його керівника з вікон будинку № 5 по вул. Мечникова у м. Києві.

Разом з тим, суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про заборону Університету поширювати інформацію в майбутньому відповідно до статті 278 ЦК України, з огляду на наступне.

Статтею 278 ЦК України передбачено, що якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації.

Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

На думку позивача, у даному випадку вказана стаття має бути застосована як аналогія закону.

Слід зазначити, що зі змісту статті 278 ЦК України вбачається, що для її застосування необхідними є такі умови:

- особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ;

- у вказаному випадку суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації;

- особисте немайнове право вже порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ і з метою захисту прав такої особи, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення;

- у випадку неможливості усунення порушення можливим способом захисту є вилучення та знищення.

Таким чином, обов'язковим для суду є встановлення обставин порушення особистого немайнового права, наприклад, у газеті, яка готується до випуску у світ або уже випущена.

У даному господарському спорі способом захисту права Підприємства є саме зобов'язання видалити поширювану інформацію.

Що ж до вимог про заборону використання найменування позивача та/або прізвища, ім'я, по батькові керівника Підприємства на майбутнє, то такі заходи є по суті передчасними, оскільки документального підтвердження того, що відповідач готує до виходу у світ плакати, зміст яких порушує право позивача на захист ділової репутації у зв'язку з поширенням недостовірної інформації.

Крім того, формулювання позовної вимоги по суті зводиться взагалі до заборони використання відповідачем найменування позивача та/або прізвища, ім'я та по батькові керівника Підприємства, що може потягнути за собою порушення прав Університету на свободу думки, поглядів і слова, так як вказані слова можуть бути використані не тільки у зв'язку з поширенням недостовірної інформації.

Отже, в частині позову щодо заборони поширення інформації з використанням найменування позивача та/або прізвища, ім'я та по батькові керівника Підприємства, судом першої інстанції також правомірно відмовлено.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставні та правильності висновків суду першої інтонації не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного медичного університету імені О.О.Богомольця на рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 року у справі № 910/8500/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 року у справі № 910/8500/16 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати сторонам.

4. Справу № 910/8500/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Л.Г. Смірнова

А.А. Верховець