Рішення № 60866074, 01.09.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/2121/16-ц Провадження № 22-ц/773/1273/16 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В. Категорія: Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю. ,

суддів - Грушицького А.І., Свистун О.В.,

з участю:

секретаря - Концевич Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку питання про виправлення описки в рішенні апеляційного суду Волинської області в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ +» до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Шкльоди Ярослави Антонівни, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтер-Топ» про визнання дій неправомірними, визнання недійсним договору іпотеки та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

В лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ+» (далі- ТзОВ «ІНВЕСТ +») звернулось до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що 23.10.2014р між ТзОВ «Альтер-Топ» та ОСОБА_3 укладено договір позики. В забезпечення виконання цього договору між ТзОВ «ІНВЕСТ +» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки нерухомого майна - нежитлових приміщень, що знаходяться в м. Львові, по вул. Липинського, В, 36, вважаючи його недійсним з підстав протиправності дій директора ОСОБА_1 щодо укладення договору іпотеки, та відсутності на той момент дійсного зобов'язання за договором позики.

Позивач вважає, що оскільки основним зобов'язанням є договір позики від 23.10.2014р. а згідно платіжних доручень грошові кошти передавались з 27.10.2014р. до 19.11.2014 р., на загальну суму 7000000 грн., то згідно зі ст.ст. 1046, 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту передання грошей, тобто з 19.11.2014 р., а також зазначає, що іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов'язання, так як іпотека має похідний характер від основного зобов'язання, отже договір іпотеки від 23.10.2014 р. був укладений самостійно, без наявності основного зобов'язання, тому просив визнати його недійсним. Крім того, просив визнати дії директора ТзОВ «Інвест+» ОСОБА_1, який діяв без достатніх повноважень, наданих йому рішенням загальних зборів товариства, протиправними, та просив зобов'язати приватного нотаріуса Шкльоду Я.А. виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію обтяження спірного іпотечного нерухомого майна.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір іпотеки нежитлових приміщень загальною площею 650,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Липинського, В, будинок 36, укладений 23.10.2014 року між ОСОБА_3 та ТзОВ «ІНВЕСТ +». Зобов'язано приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Шкльоду Я.А. виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію обтяження зазначеного нерухомого майна за договором іпотеки від 23.10.2014 року, укладеним між ОСОБА_3 та ТзОВ «ІНВЕСТ +», внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №16704809 від 23.10.2014 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат - стягнуто 2756 грн. з відповідача ОСОБА_3 в користь ТзОВ «Інвест+».

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 23.10.2014 р. між ОСОБА_3 та ТзОВ «Альтер-Топ» укладено договір позики, згідно з яким позивач надав відповідачу у власність грошові кошти у сумі 7000000 грн., на строк до 31.10.2016р. (а.с. 14). Додатковою угодою №1 від 01.11.2014 р. до договору позики сторонами змінено дату надання позики в строк до 31.01.2015 року та дату повернення позики - 30.11.2016 року.

В забезпечення виконання зобов'язання за даним договором між ОСОБА_3 та ТзОВ «Інвест +» укладено договір іпотеки, за умовами якого предметом іпотеки стали нежитлові приміщення будівлі загальною площею 650,6 кв.м., що знаходяться за адресою вул. Липинського, В, б. 36 в м. Львові.

З платіжних доручень від 27.10.2014 р., 07.11.2014 р., 14.11.2014 р., 17.11.2014 р., 19.11.2014 р. вбачається, що грошові кошти за договором позики були перераховані на рахунок позичальника - ТзОВ «Альтер-Топ» у період з 27.10.2014 р. по 19.11.2014 р.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що договір іпотеки від 23.10.2014 р., укладений між ОСОБА_3 та ТзОВ «Інвест +», є похідним від основного зобов'язання та підлягає визнанню недійсним у зв'язку з відсутністю станом на час його укладення основного зобов'язання, що ним забезпечувалося.

Однак, колегія суддів не може погодитися з даним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.ч.1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин є оспорюваним та може бути визнаний недійсним.

За змістом ст.ст. 205, 639 ЦК України правочини можуть вчинятися у будь-якій формі (усна, письмова). Сторони мають право обирати форму правочину, якщо вимоги щодо форми правочину не встановлені законом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору, відмова від виконання зобов'язання не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, закон пов'язує виникнення підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним виключно з встановленням порушень відповідних вимог закону, які були допущені під час його укладення, і за умови доведеності заінтересованою стороною цих порушень належними та допустимими засобами доказування. З моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, закон пов'язує лише момент укладення договору а не умови його дійсності.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Матеріалами справи встановлено, що договір позики набрав чинності з моменту його підписання та підписання додаткової угоди до договору від 01.11.2014 року. Факт передачі коштів підтверджується платіжними документами, та не заперечується сторонами.

Разом з тим, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 вересня 2015 року також підтверджено дійсність та реальність даного правочину, а тому в силу вимог ст. 61 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню.

Згідно з ч.3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Дійсне зобов'язання повинне грунтуватися на чинних правових підставах виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених законом, якими є договір або інший правочин, закон, рішення суду (ст.11, ч.2 ст.509 ЦК), і повинне бути спрямоване на реальне настання юридичних наслідків.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в ст.1 Закону "Про іпотеку", основне зобов'язання - це зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Отже, згідно із чинним законодавством іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов'язання або вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Питання про визначення дійсності правочину пов'язується з моментом його вчинення відповідно до ст.ст.205-210 ЦК. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК).

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.2 ст.59 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, договір позики від 23.10.2014 р. набрав чинності, та є дійсним, та його виконання забезпечено шляхом укладення договору іпотеки.

Підстав для визнання договору іпотеки недійсним судом не встановлено, а відповідно і відсутні підстави для зобов'язання приватного нотаріуса виключати з Державного реєстру запис про реєстрацію обтяжень нерухомого майна.

Разом з тим, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку щодо безпідставності вимоги позивача про визнання неправомірними дій ОСОБА_1 при підписанні договору, оскільки в суді встановлено наявність у нього належних повноважень, а саме згоди товариства на відповідні дії, згідно із протоколом № 7 загальних зборів учасників ТзОВ «Інвест+» від 23.10.2014 р.

Отже, колегія суддів вважає, що в цій частині рішення суду відповідає закону, а тому підстав для його скасування в цій частині немає.

Враховуючи викладене та на підставі ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та стягнення судових витрат ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2016 року в даній справі в частині задоволення позовних вимог та стягнення судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ +» до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Шкльоди Ярослави Антонівни, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтер-Топ» про визнання недійсним договору іпотеки та зобов'язання вчинити дії відмовити.

В решті рішення суду в частині відмови в позові залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді