Ухвала суду № 60863360, 30.08.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4998/16

Головуючий у першій інстанції Чебан Н.В.

Доповідач Бабій А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Бабія А. П.

суддів Варикаші О.Д., Станкевича В. А.

при секретарі Желєзнові В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, представника ОСОБА_2, на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10. 05. 2016 р.,

в с т а н о в и л а:

18. 02. 2014 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про:

- встановлення, що відновлений житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю спадкодавця ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 р., та позивача ОСОБА_2, сина спадкодавця - по 1/2 частці кожного;

- визнання, що спадкове майно, на яке відкрилася спадщина - це 1/2 - а саме, батьківська частка, у спірному спадковому житловому будинку АДРЕСА_1, на яку сторони мають право у рівних частках, тобто по 1/2 частці кожному;

- стягнення з позивача на користь відповідачки грошової компенсації вартості 1/4 частки відновленого спірного спадкового майна.

В обгрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_4 р. помер батько сторін у справі, ОСОБА_5, сторони у справі є спадкоємцями першої черги та інших спадкоємців немає і під час поховання сестра, інвалід 2 групи з дитинства, повідомила, що має намір відмовитися від своєї частки спадщини на користь позивача і він пропонував їй грошову компенсацію її частки у відновленій спадщині, але сестра відмовилася і сказала, що буде претендувати на 1/2 частку будинку з виділом в натурі.

Зі змісту позову вбачається, що померлий ОСОБА_5 придбав спочатку одну частину будинку, а в подальшому - останню, на яку у 1978 р. було складено акт, що вона підлягає знесенню, оскільки непридатна для проживання.

Позивач зазначив, що приблизно з 1992 р. він постійно проживав з батьком, де мешкає і тепер за адресою спадкового майна по АДРЕСА_1, точніше, у зв'язку з одруженням, у період 2007-2012 р. р. біля батька не проживав, оскільки не було умов для окремого проживання у тій частині будинку, яку батько зобов'язався знести, і приблизно з 2008-2010 р. з дозволу та під керівництвом батька ним було розпочато суттєве відновлення будинку та проведено відповідні роботи, які він з батьком планував закінчити, але в останні роки життя 2008-2015 роки батько тяжко захворів, перебував на стаціонарному лікуванні, переніс декілька операцій, майже повністю осліп і фактично ремонт у невідновленій старій частці було зупинено і не було можливості проводити капітальний ремонт на його половині будинку.

Вказав, що не може погодитися, що відповідачка має право на 1/2 всього спірного спадкового будинку, заявивши, що має право проживати у половині батька, яку, за її словами, позивач не відновлював.

Зазначив, що дійсно, половину будинку, де мешкав батько, він не встиг повністю відремонтувати за вищеназваних обставин, і тому вважає, що саме на невідновлену частку будинку відкрилася спадщина, на яку він з сестрою мають право в рівних частках, і, що ринкова вартість житлового будинку в сільській місцевості складає приблизно 240-250 тисяч грн.

Вважає, що вкладені кошти на придбання будівельних матеріалів, виплата коштів майстрам за виконані роботи, а більше - його труд, допомога родичів, друзів, надає йому право на визнання відновленої нерухомості спільною сумісною власністю зі спадкодавцем.

Вказує, що оскільки сестра претендує на половину будинку в натурі, заявляючи, що у батьківській половині нічого позивачем не зроблено, то вона фактично підтвердила той факт, що саме завдяки коштам позивача та праці друга половина будинку може бути визнана власністю позивача або весь будинок АДРЕСА_1 є його з батьком спільною частковою власністю.

З письмових заперечень представника ОСОБА_3 від 06. 04. 2016 р. видно незгоду з доводами заявлених позивачем вимог з проханням відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною частковою власністю.

В подальшому позивач ОСОБА_2 уточнював та змінював позовні вимоги і остаточно в уточненій позовній заяві від 26. 04. 2016 р. просив визнати за ним право власності на спадкове рухоме та нерухоме майно, що відкрилося після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 р., та складається із житлового будинку АДРЕСА_1, а саме житлового будинку літ. «А», загальною площею 170,7 кв. м., житловою площею 40,0 кв. м.; автомобіля ВАЗ-2102, випуску 1983 р., держномер НОМЕР_1; прицепу ММЗ, держномер НОМЕР_2.

В обгрунтування позову вказав, що зазначене майно - спадщина після смерті батька сторін у справі, сторони звернулися до нотаріальної контори про прийняття спадщини у рівних частках і на даний час домовилися, що позивачем передано, а відповідачкою прийнято грошову компенсацію вартості її частки у спадковому майні, що підтверджується розпискою від 26. 04. 2016 р.

Зі змісту незавіреної ксерокопії розписки від 26. 04. 2016 р. від імені ОСОБА_3, зареєстрованої в АДРЕСА_2, вбачається, що вона отримала від ОСОБА_2, зареєстрованого в АДРЕСА_3, грошову компенсацію вартістю її частки в спадковому майні, яке відкрилося після смерті їх батька, ОСОБА_5, що складається з житлового будинку АДРЕСА_4 автомобіля марки ВАЗ 2102 № НОМЕР_1, прицепа НОМЕР_2.

За наданими суду письмовими заявами від 10. 05. 2016 р. сторони просили просили задовольнити позов ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове рухоме та нерухоме майно.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10. 05. 2016 р. відмовлено у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, представник ОСОБА_2, просить скасувати рішення суд як неправильне і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог з посиланням на ст. 4 ЦПК України з тих підстав, що не можна погодитися з висновком суду про відмову у задоволенні позову на тій підставі, що відсутній спір та не надано доказів про відмову нотаріуса у видачі сторонам свідоцтва про право на спадщину за законом, судом порушено право на отримання у нотаріуса свідоцтва про право на все спадкове майно, а оскільки є заява відповідачки на спадщину, яка не підлягає відмові від спадщини, то у нотаріуса не буде можливості закрити спадкову справу без порушення прав позивача та відповідачки і єдиними засобом вирішення спору без порушення прав сторін є визнання за позивачем права власності на спадкове майно.

В судовому засіданні ОСОБА_4, представник ОСОБА_2, підтримала доводи апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши доводи скарги і перевіривши матеріали справи в межах заявлених заявником вимог та апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Відмовляючи у задоволенні зазначеного позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на спадкове рухоме та нерухоме майно, що відкрилося після смерті батька, суд першої інстанції виходив з відсутності спору між сторонами щодо оформлення спадкового майна, внаслідок чого це питання у встановленому законом порядку має вирішуватися відповідним нотаріусом.

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим з таких підстав.

Судом встановлено, що за складеним 27. 09. 1978 р. комісією виконкому Випаснянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області актом непридатності для подальшого проживання житлового будинку, який належить ОСОБА_5, в АДРЕСА_5, затвердженого 24. 10. 1978 р. головою виконкому Випаснянської сільської ради, встановлена непридатність належного йому будинку для подальшого проживання, зазначається аварійний стан і необхідність у ОСОБА_5 в дозволі на будівництво нового будинку з відміткою від імені ОСОБА_5 від 24. 10. 1978 р., що він після будівництва нового будинку зобов'язується стару половину будинку знести.

Згідно Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 04. 07. 1997 р, виданого на основі рішення виконкому Випасненської сільської ради № 28 від 19. 06. 1997 р., ОСОБА_5 дійсно належить на праві особистої власності 1/2 частка житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 без конкретизації даних цього будинку, але з зазначенням, що ця частка вказаного будинку зареєстрована в Білгород-Дністровському міжміському бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності за ОСОБА_5 та записано в реєстрову книгу № 6 за реєстровим № 1381 04. 07. 1997 р.

За нотаріально посвідченим Договором дарування від 18. 07. 1997 р. ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв в дар 1/2 частку житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 на земельній ділянці присадибних земель сільської ради, що складається в цілому із однієї глинобитної житлової будівлі літ. «А», житловою площею 39,4 кв. м., і гаражу літ. «Б» - із каменю ракушняку, дерев'яної вбиральні літ. «В», споруд № 1-2.

З наявних у справі матеріалів видно, що за даними інвентаризації 1997 р. вказаний житловий будинок, 1900 р. побудови, мав площу 180,5 кв. м., нежитлова прибудова - 18,8 кв. м., підвал - 54,6 кв. м., веранди - 8 кв. м., гараж - 27,0 кв. м.

За даними технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1, складеному Комунальним підприємством «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» за станом на 03. 01. 2010 р., власник ОСОБА_5, житловий будинок літ. «А» має загальну площу приміщень 170,7 кв. м., в тому числі житлової площі 40,0 кв. м., допоміжна площа 92,1 кв. м., площа літніх приміщень 38,0 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_4 р. помер ОСОБА_5 (вказівка смерті - хронічна серцева недостатність), після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно.

Згідно довідок Випасненського сільського голови від 06. 10. 2015 р. за №№ 1609, 1610 ОСОБА_5, постійно проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 з 2009 р. по день смерті один, інших зареєстрованих осіб не значилося.

08. 10. 2015 р. до Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області звернувся ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_5

11. 12. 2015 р. до Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області звернулася ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_5

Відповідно до положень ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зі змісту остаточних позовних вимог ОСОБА_2 видно, що він просив визнати за ним право власності на спадкове рухоме та нерухоме майно, що відкрилося після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 р., та складається із житлового будинку АДРЕСА_1, а саме житлового будинку літ. «А», загальною площею 170,7 кв. м., житловою площею 40,0 кв. м.; автомобіля ВАЗ-2102, випуску 1983 р., держномер НОМЕР_1; прицепу ММЗ, держномер НОМЕР_2, сторони звернулися до нотаріальної контори про прийняття спадщини у рівних частках і на даний час домовилися, що позивачем передано, а відповідачкою прийнято грошову компенсацію вартості її частки у спадковому майні, що підтверджується розпискою від 26. 04. 2016 р.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зазначених остаточних позовних вимог у даній справі суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідно до ст. 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 ЦПК України).

Відповідно ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що всупереч вищевказаним нормам та роз'ясненням п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30. 05. 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» позивачем не надано доказів щодо наявності або відсутності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, а відтак не надано доказів чим саме порушено його право, в чому це полягає і чи можливо захистити права позивача у обраний ним спосіб.

Одночасно апеляційний суд враховує, що за змістом ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; а якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд продовжує судовий розгляд.

У зв'язку з викладеним апеляційний суду вважає таким, що відповідає вимогам закону та є обґрунтованим фактичне не прийняття судом першої інстанції визнання відповідачем позову, оскільки це суперечить закону, яким передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством і з урахуванням та перевіркою наданих нотаріусу необхідних для цього документів.

Аналізуючи матеріали справи в сукупності апеляційний суд з урахуванням вищенаведених обставин вважає обґрунтованим та правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ним право власності на спадкове рухоме та нерухоме майно.

Апеляційний суд також враховує, що відповідно до вимог ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

За викладених обставин судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують, в зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, представника ОСОБА_2,відхилити, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10. 05. 2016 р. залишити без змін.

Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А. П. Бабій

О. Д. Варикаша

В. А. Станкевич